Біль комедіанта — трагедія країни

Грузинський театр — розумний і аристократичний, пластичний і багатоголосий. Він шанує класику й уміє вільно «приміряти її на себе», давно знайомий і близький українському глядачу. Шкода лише, що реалії сьогодення роблять зустрічі з ним дедалі рідкіснішими. І, впевнена, без особистого ентузіазму Надзвичайного і Повноважного Посла Грузії в Україні пана Григола Катамадзе, котрий докладає масу зусиль для здійснення цих зустрічей, їх узагалі не було б. Завдяки зусиллям посольства ми зустрічалися зі знаменитим театром ім. Шота Руставелі, керованим унікальним Робертом Стуруа. Зустрічі з натхненною Софіко Чіаурелі та її театром «Веріко» — теж подарунок посольства нашому глядачу.

Цього разу «об’єднані сили» посольства Грузії, Креативного фонду ім. Михайла Булгакова, котрий зосереджує свої інтереси в сфері міжнародних контактів в області культури, і драматичного «Театру на Подолі», на чолі з його творцем і незмінним керівником Віталієм Малаховим, подарували киянам два вечори з театром Автанділа Варсіманішвілі. Було представлено два театри, керовані ним: один із найстарших — Тбіліський державний російський драматичний театр ім. О.Грибоєдова (моноспектакль «Жовтий ангел») і «Вільний театр» («Комедіанти» за п’єсою Дж. Осборна). Проведення гастролей підтримала компанія «Дісна».

Автанділа Варсіманішвілі київські театрали пам’ятають за давніми гастролями, котрі свого часу організовував театр «Дружба», він ставив у театрі ім. Руставелі кілька спектаклів сучасної грузинської драматургії, зокрема «Цей мокрий, мокрий бузок». Лауреат Держпремії Грузії і володар численних премій багатьох престижних театральних форумів, Варсіманішвілі, представляючи спектакль «Комедіанти», автором сценічної редакції якого він є, сказав, що ім’я відомого драматурга можна було б з афіші прибрати. Всі колізії спектаклю пов’язані з тим, що переживає його країна та співвітчизники в сьогоднішній Грузії. У подіях на сцені присутній пронизливий свинцевий смак смерті, безглуздої і непотрібної, яка бродить по розореній країні, безладно вриваючись в оселі.

Акторські роботи філігранні, вони заворожують точністю і високою театральною культурою. Навіть важко виділити когось окремо — розкішний Рамаз Іоселіані (старий артист Вахтанг), Ніколай Гомалаурі (розгублений син-п’яничка Отар), Ірина Мегвінетухуцесі (Наталя, у спектаклі «Жовтий ангел» вона повністю перевтілилася і проникливо проспівала Вертинського), Станіслав Натенадзе (Бондо) і молода акторка Майя Добордженідзе (Елісо — третє покоління сім’ї).

Ці короткі, але пам’ятні гастролі завершилися. Можливе продовження знайомства з театром ім. Грибоєдова в недалекому майбутньому дозволить ширше познайомитися з роботами його художнього керівника. Дуже цього хотілося б. Не тому що всіх нас замучила ностальгія за минулим. А тому що хочеться злагоди та душевного спокою. А емоційні потрясіння нехай дарує хороший театр.