Берлін. Сторінки щоденника (55)

03 березня, 2006, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 8, 3 березня-10 березня 2006р.
Відправити
Відправити

На цих сторінках я майже завжди пишу про Берлін, бо й щоденник начебто берлінський — про що ж іще в ньому писати?..

На цих сторінках я майже завжди пишу про Берлін, бо й щоденник начебто берлінський — про що ж іще в ньому писати? Але от цього разу мені трапився переліт до Риму — у середу туди, в неділю назад. Це так, ніби наприкінці зими, в останні дні лютого, раптом забігти вперед, опинитися десь, за нашими мірками, в середині квітня, а тоді знову повернутися до північних холодів і прусської сірості. Не зовсім погана ідея — потрапляти у весну як мінімум двічі на рік.

Рим зустрів дощами, але відносно теплими — з тих, під якими хочеться ходити. І вічною зеленню. Оскільки Рим — вічне місто, то й зелень у ньому вічна не просто так, а в квадраті.

Організаторам римської зустрічі під назвою «ТрансЄвропа Експрес» я невимовно вдячний за одну річ — вибір готелю. Готель називається «Форум» і розташований у самій серцевині давнього Риму, поруч, а точніше і поруч, і понад Forum Romanum. Це сама що не є центральна частина Міста — ще того, часів пізньої республіки і згодом перших імператорів. Воно залягає на кількаметровій глибині під містом сьогоднішнім, але його всюди видно, воно вийшло назовні і вже не дасть про себе забути. Хтось сказав би, що воно пустило метастази, але це було б надто злостивою метафорою. П’ять тисяч котів запросто гніздяться в його руїнах. Мешканець готелю «Форум» підходить до вікна і бачить світ на дві тисячі з гаком років глибшим. Крім того, він бачить Капітолійський та Палатинський пагорби, вічні дерева, чайок у небі та безліч автомобілів і мотоциклів унизу. Життя триває, статус вічного міста зобов’язує.

«Ми зустрінемося на підступах до Театру Помпея, де зарізали Цезаря, а через кілька кроків вип’ємо першу каву на площі, де спалили Джордано Бруно», — пообіцяв мені приятель, щойно ми зідзвонилися. Я не став перевіряти його на історичну достовірність. Зрештою, у випадку із Джордано вона виявилася цілком очевидним пам’ятником на Кампо дель Фйорі. «Коли він горів, — розповідав приятель, — папа сидів он на тій терасі і звідти спостерігав за екзекуцією». Мій приятель розповідав настільки впевнено, наче йшлося про недільне дербі «Роми» з «Лаціо», побачене ним на власні очі і не в телевізорі, а з трибуни стадіону.

Як уже зрозуміло з назви, ішлося про Європу. Запрошені гості мали поділитися думками про її сьогоднішній стан — що там з нею коїться після всіх її самозакоханих злетів, об’єднань та двох провалених референдумів.

До речі, про відсотки. Європа на 99 відсотків складається з фергойґенів, один з яких не так давно сказав, що через 20 років вони таки об’єднають усю решту континенту. Але нас у тому об’єднанні все одно не буде. Так приблизно сказав один із фергойґенів у понеділок, а в середу я вже ходив поміж римським камінням двох із гаком тисячоліть і думав приблизно так, що їх, фергойґенів, і справді аж 99 відсотків, але є сенс поставити на той інший, єдиний, котрий, на щастя, фергойґенами не є. Я думав і про те, що згідно з теорією географічних ігор Європа справді може здаватися хіба що відростком Азії, таким собі півостровом і в неї тільки один шанс перестати бути півостровом, а стати справжнім, не вдаваним континентом — це об’єднатися з Україною. Тобто наші шанси загалом приблизно рівні, нам обом не варто ставити на фергойґенів і ми, можливо, переможемо.

Заключного ж дня нарешті сталося те, чого я так очікував протягом перших двох — вибухнула пристрасть. Поважний грецький добродій, відрекомендований як «письменник, знаний у світі не менш від Казандзакіса, Ріцоса і Кавафіса» (разом узятих? — хотілося запитати мені), почувши в чиємусь виступі вжите в якомусь переліку, мимохідь, через кому, слово «Македонія», за одну мить перетворився на чудовисько. У нього виросли роги, він навіть змушений був укотре прикрити голову капелюхом. Я певен, що тієї миті у нього виріс і хвіст, хоч цього не видно було так добре з того місця, де я сидів. «Немає такої держави — Македонія! — закричав він. — Є колишня югославська республіка, яка називає себе Македонією, укравши цю назву в нас, північних греків!».

Як на мене, це був чудовий фінал триденних розмов про спільну європейську ідентичність у вічному місті.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК