Банкіри, до бар’єра! У кабінеті Ківалова — «чеховські мотиви»

На Одеській кіностудії знімають фільм, як мовиться, у кращих вітчизняних традиціях. Одноактна п’єса Антона Чехова «Ведмідь», написана в лютому 1888 року (тобто рівно 120 років тому), екранізувалася в СРСР у 1938 році (знову вісімка!) з Михайлом Жаровим і Ольгою Андровською в головних ролях. Пригадуєте, як поміщиця Попова (Андровська) неперевершено дражнила свого агресивного гостя, крутячи кулачком прямо перед його носом: «Ведмідь, бурбон, монстр!»

Зворушлива історія зустрічі двох самотніх душ надихнула сценариста Тетяну Гнєдаш і кінорежисера Вілена Новака на створення сучасного варіанта. Робоча назва фільму — «До бар’єра!»

Звичайно, герої одеської вер­сії зовсім інші, але в запалі сварки теж можуть вирішувати свої проблеми з допомогою дуельних пістолетів. Дуель Григорія Смирнова з Оленою Поповою могла б завершитися шаленим коханням як сто двадцять років тому, так і нині. Мимоволі згадуєш інший фільм Новака під назвою «Дика любов», що розповідає про те, як легко в наші дні Ромео зраджує свою Джульєтту. Або гучну «Принцесу на бобах», історію кохання немолодої Попелюшки і нувориша. Можна тільки жалкувати, що такий професійний режисер, як Вілен Новак, що вміє знімати глядацьке кіно, за роки вимушеного простою не подарував нам тих фільмів, які могли б бути. Але повернімося до наших героїв...

Зірка фільму «Турецький гамбіт», акторка Ольга Красько грає Олену Попову, багату, мрійливу, навіжену вдову останнього кредитора. Її чоловік залишив цей світ, а вона згодна заплатити його борг, але не так швидко, як того вимагає Смирнов.

Цікаво, що сцена похорон знімалася на Таїровському цвинтарі. А спеціально найнята ворона з Одеського зоопарку зловісно каркала в потрібний момент у всіх дублях на всю воронячу горлянку...

На стінах вітальні — фотографії чоловіка героїні. Акторку гримують трохи у стилі «Трьох сестер», роблять пишну зачіску з каскадом локонів, повністю змінюючи дівчину «наших днів».

— У нас начебто сучасна історія, але немає відчуття сучасності, — розповідає Ольга Красько. — І водночас немає спеціального наголосу на тому, що ми граємо чеховських героїв. Граю із задоволенням. З Юрою легко. Він із самого початку був мені цікавий, імпонував своїми акторськими здібностями. Я люблю людей, у яких є чого повчитися. Крім того, він чарівний чоловік, який багато знає про все на світі. Напевно, послідовність наших стосунків була такою самою, як у чеховських героїв.

Акторка розповіла, що фінальний «поцілунок у діафрагму» був дуже навіть справжній, але спочатку під час кожної спроби поцілунку в кадрі виконавці реготали хвилин двадцять, і на них гнівалися за те, що марно переводили плівку.

Ольга віддає належне професіоналізмові одеської групи:

— Тут усе професійно навіть в адміністративному плані, з організаторської точки зору. Все спокійно. Немає зайвої напруги. З самого початку ми йшли з випередженням плану. Як з’ясувалося, на Одеській кіностудії працюють набагато кваліфікованіші люди, ніж у багатьох багатих російських кінокомпаніях.

Слід зазначити, що у фільмі з’являється багато персонажів, або тільки трохи окреслених у чеховському сюжеті, або придуманих сценаристом. Так, фронтмен комік-трупи «Маски» Георгій Делієв став продавцем магазину зброї (стрілятися то стрілятися!), а знаменита Сіма з «Джентльмен-шоу» Ірина Токарчук — покоївкою. У Чехова є старий лакей Лука, а тут ми бачимо досить молоду покоївку Луківну, яка заміняє своїй пані і мамку, і служницю, і подругу, і все-все-все...

— Моя Луківна — хуліганка, я її за це дуже люблю, — зізнається Ірина. — Не скажу, що вона весь час підслуховує, але завжди в курсі всього, з нею всім ділиться хазяйка. Без неї Попової просто не було б, бо тільки-но що — вона відразу до Луківни. Покоївка може багато чого стерпіти, але виходить так, що вона — друга господиня в домі.

Прем’єра нової кіноверсії чеховського «Ведмедя» очікується наприкінці 2008-го. Частину коштів на її виробництво виділило Міністерство культури і туризму України. Частину зібрала Одеська кіностудія. Єдине, що турбує групу, — повна відсутність снігу. Мабуть, доведеться вдатися до технічних хитрощів, адже режисер хоче показати на екрані класичний Новий рік зі сніжинками, заметами, а також із любов’ю, яка виникає за іронією долі.