Арт-ринок під час війни: погляд Павла Гудімова

Павло Гудімов - справжній "свій серед чужих, чужий серед своїх". "Своїм" його вважають відразу кілька непоєднуваних між собою арт-груп. Більшість українців досі згадують про нього як про гітариста "золотого" складу "Океану Ельзи". Для бізнесменів Гудімов - бізнесмен. Для дизайнерів - успішний модний дизайнер. Нарешті, у професійному художньому середовищі Павло відомий насамперед як галерист, що створив провідний в Україні арт-центр "Я Галерея", а також як куратор. Знаючи звичку пана Гудімова називати речі своїми іменами, DT.UA запропонувало йому поміркувати над перспективами виживання та розвитку українського арт-ринку в сучасних складних умовах.

- Тим часом коли багато галерей закриваються, ви продовжуєте відкривати по кілька проектів на місяць - як куратор і як засновник арт-центру "Я Галерея". Як це вдається? Зважаючи на економічну кризу, війну...

- Галереї почали закриватися ще до революції й до війни. Причин цього багато: і криза, і нерозуміння, що робити далі.

Що стосується мене...

"Я Галерея" - не комерційний проект. Тому продовжуємо працювати попри все. Арт-центр функціонує на мої приватні кошти, які я заробляю на дизайні і вкладаю в нього.

Відповідно, "Я Галерея" незалежна від спонсорів, грантів і т.п.

Дніпропетровський арт-центр "Я Галерея", своєю чергою, практично повністю спонсорує бізнесмен і колекціонер Павло Мартинов.

- Що можете сказати про ситуацію на Заході? Там теж галерейна "криза"?

- Ситуація з галереями на Заході досить сумна. Адже у своїй традиційній формі галереї - просто нудна торгівля картинками чи скульптурками. При тому що загальний клімат у світі змінився. Як змінився й колекціонер. Сьогодні він частіше хоче щось підтримувати, а не купувати. За ним поступово змінюється й ринок. Ставка тільки на комерційні проекти вже не відповідає реаліям. Тому я вважаю, що з часом галереї перетворяться на культурні, експериментальні майданчики, тобто на повноцінні арт-центри.

- Як, на вашу думку, далі розвиватиметься галерейний бізнес в Україні?

- Та ніяк... Це утопічна ідея - триматися за старі форми другої половини ХХ ст. Ось була чудова комерційна галерея "Колекція", з хорошою якістю проектів, видатними художниками. І немає її - вже третій рік!

Інший приклад - безліч непрацюючих арт-інституцій, які існують лише номінально. Тому що або працівникам не платять зарплату, або немає ідеї для розвитку.

У нас ситуація інша: в арт-центрі "Я Галерея" працюють 10 людей, і вони не сидять склавши руки.

Мабуть, річ у тому, що ми, повторюю, не просто "галерея", а щось більше. Ми - творча організація, яка працює і з художниками, і з "середовищем", і з музеями. Більшість наших проектів - меценатські. Наприклад, уже 5 років я займаюся програмою "Сучасне мистецтво у традиційному музеї". Час такий... Треба розуміти, що робиш.

- Далеко не всі можуть, як ви, заробляти гроші в одній сфері і вкладати їх у справу "для душі". У такому разі, де, по-вашому, шукати гроші галеристам на утримання своїх інституцій?

- Якщо основна професія не дає достатку, потрібно здобувати другу освіту. Або ж просто консультувати приватних колекціонерів, як робить сьогодні багато хто. Бо в недалекому майбутньому галереї будуть закриватися, закриватися й закриватися. І в нас, і на Заході.

А "життя" залишиться там, де збережеться інтелектуальний рух. Звісно, залишаться й "лавки", які просто продаватимуть картинки. Комусь потрібні й вони.

У Парижі й тепер повно галерей, які продають мистецтво ХХ ст., оскільки нагромадилися цілі поклади.

Ось і в нас будуть такі собі магазинчики: заходиш, вибираєш...

- Засмутили...

- Ну що ви! Я просто називаю речі своїми іменами. Можливо, звісно, я й не маю рації, але ця моя особиста думка.

- І все-таки - повернуся до попередньої теми, - як позначилася війна на українському арт-ринку? Недавно мені розповідали, що в анексованому Криму, щойно він став російським, аукціонні ціни на картини місцевих художників різко впали.

- Я про таке не чув. Припиніть, це якась містифікація! Взагалі, я вважаю, що будь-які такі події мають пройти перевірку часом, перш ніж можна буде робити висновки про їхній вплив на мистецтво.

Після революції теж було багато скороспілих проектів. І я вже достатньо говорив, що не можна так швидко щось "репрезентувати".

Нині ж можна сказати тільки одне - мистецтво справді відіграє певну роль у соціальних процесах. І це плюс.

Ми побачили, що художник - громадянин, причому з великої літери. Попри які-завгодно зовнішні умови, він має свою позицію і сміливість її висловлювати.

Сьогодні в нас, як і раніше, є свобода слова, свобода самовираження. І те, що ми з вами зараз вільні, - це, мабуть, одне з найбільших досягнень останнього часу. Дай Боже, щоб ми - адже свобода може бути не тільки творчою, а й руйнівною - змогли скористатися цим правильно. І не робили скороспілих висновків. На кшталт того, що роботи художників "упали в ціні"... В якій "ціні"? Ринку ж як не було, так і немає (в Україні).

Тоді де - "впали"? На аукціонах? Таж це тільки іграшка для бізнес-тусівки, не більше того.

- Виходить, галерей в нас "уже" немає, а арт-ринку - "ще" немає...

- Арт-ринок виникає там, де для цього є передумови. У нас є тільки продукт. Так, хороший продукт, причому багато.

Але зовсім немає всього іншого, наприклад репрезентації.

В Україні немає навіть державного музею сучасного мистецтва. А як може працювати ринок без музеєфікації?

У нас немає і впливової Асоціації колекціонерів. Кілька серйозних колекціонерів є, але що буде далі з їхніми колекціями - невідомо...

Та що там казати. У країні залишився один-єдиний діючий аукціон... Решта - як галереї: таблички залишилися, а дій немає.

Тому зараз неможливо робити якісь висновки щодо ринку. Говорити можна виключно про конкретні факти художнього життя: виставки, концерти, події у світі мистецтва.

Якщо ми збережемо Україну, мистецтво буде важливим чинником вивчення та популяризації нашої країни в усьому світі. А це класний інструмент. Крім того, у майбутньому мистецтво дасть безліч підказок, за якими дізнаватимемося інформацію про нас самих.

- Чи можливо, що "чудасії" з вартістю картин пов'язані із загальною практикою українських галерей зазначати, м'яко кажучи, завищені ціни? І чи не є ця практика, а також "непрозорість" роботи галерей загалом, однією з причин відсутності в країні арт-ринку?

- Повторюю: без арт-ринку - а це ситуація "гри без правил" - ми взагалі не можемо говорити про "ціну". Ось коли в нас з'являться десятки арт-інституцій, представлені сотнями художників, які стежитимуть за всіма процесами; коли виникнуть музеї та конкуруючі аукціонні доми... Тоді почнеться процес вивчення, структурування мистецтва.

І тоді з'являться видатні спеціалісти, які виключно аналізуватимуть арт-ринок, а не лізтимуть у кураторство та роботу музеїв. Усе це разом - від галерей до аналітиків - і буде "арт-ринком", завдяки якому з'являться і критерії оцінки робіт у грошовому еквіваленті. Нині ж ми маємо просто умовні цифри, за які продаються й купуються картини.

- Як позначиться нинішня політична ситуація на культурному обміні з Росією? Ще недавно наші галереї їздили на "Арт-Москву", а художники - у Перм до Марата Гельмана. Сьогодні мало того що війна, то ще й різко змінилася культурна політика...

- За моїми спостереженнями, останні 7 років українські художники були мало "інтегровані" в Росію. В арт-центрі "Я Галерея" ніколи особливо й не було з нею відносин. Так, ми робили виставку "Якщо" у Пермі, на якій презентували українське сучасне мистецтво. А 3 роки тому мене як куратора запросили на "Арт-Москву", де я робив спецпроект "Родичі Уорхолла" - про сучасне мистецтво Західної України. І це могло б стати початком якихось нових взаємин із сусідньою країною, але...

Політична ситуація стосовно України в сусідів докорінно змінилася. І не тільки у візуальному мистецтві. Наприклад, моїх колишніх колег, "Океан Ельзи", сьогодні практично не пускають у Росію. Тур на честь 20-річчя там, м'яко кажучи, заборонений.

Але це почалося давно: українську музику стали серйозно витісняти з ефірів РФ ще в часи Ющенка.

- Чи означає це, що після помаранчевої революції українські художники цілком переорієнтувалися на Європу?

- Ні, але культурні зв'язки між нашою країною та Росією доведеться вибудовувати по-новому. А в кліматі, який панує там тепер, звісно, не до культури. Спочатку треба почекати вирішення політичної ситуації.

З іншого боку, я проти запровадження "цензури", тобто заборони виступів окремих російських культурних діячів в Україні. Звісно, мені дуже прикро, що Башмет підписав відомого листа Путіну. Але забороняти йому в'їзд, як це робить Росія стосовно українців?.. Я проти. Бо ми не повинні чинити як імперія - як це робить Росія зараз і як це робив СРСР.

Звичайно, якщо пан Башмет агітуватиме за сепаратизм - це привід видворити його з України.

Люди самі мають робити вибір, приходити на концерт чи ні. А проводити "дзеркальну" політику в культурі не варто. Коли йдеться про держбезпеку, включно з ідеологічним захистом, - тоді так, тут потрібно діяти надзвичайно чітко.

- Яка, на вашу думку, доля чекає сучасне мистецтво найближчими роками?

- Відповім іронічно, зате правду. Майбутнє будь-якого сучасного мистецтва завжди плачевне, оскільки з часом воно стає просто "історією". Що ж до майбутнього українського контемпорарі, з упевненістю скажу таке. Перші
50 років нашої незалежності сучасне мистецтво буде неймовірно значущим для країни. А потім, можливо, ми станемо досить успішними. І тоді мистецтво може перетворитися на звичайний ринок, де все вирішуватиме ціна на роботу. І тоді наші діти запитуватимуть: "Тату, чому ти не купив такого-то художника? Як можна було не розуміти, що він - геній?".