Арсенальний ярмарок

До 13 листопада у столичному «Мистецькому Арсеналі» триватиме міжнародна виставка сучасного мистецтва Art Kyiv contemporary (роботи представили понад 30 галерей з України та інших країн). Помітний ажіотаж довкола робіт художників-«анархістів» і найдорожчого нині українського живописця Анатолія Криволапа.

Махновці «взули» всіх! Біля стенда «Союзу вольних художників» на відкритті Art Kyiv contemporary товпилося найбільше різномастого люду: студенти, інтелігенція, медіапредставники, іноземці.

І це не дивно. Адже тут жива музика, плакати і картини з сатиричним поєднанням національних атрибутів, зброї та голих дівок. А охочі ще й могли хильнути з вольними митцями за свободу самовираження.

Саме в цій невимушеній атмосфері анархічно-народного гуляння, очевидно, і зачаїлося зерно нашої національної ідеї. Козак - фольклорний герой, якому нічого не треба, окрім шаблі, жінки, вірного коня, люльки, волі і, звичайно, горілки. Він сяде під вишнею, вип’є горілки, затягне ліричну пісню під бандуру, а потім - помчить у чисте поле шукати вітру. Шалений зірвиголова, якого ніщо не зачіпає, який возвів в абсолют філософію «нічогонеробства». Українці - унікальна нація, що зробила своєю ідеєю внутрішню свободу й самодостатність, незалежну від зовнішніх обставин та державного ладу. «Козаччина, Гайдамаччина, Махновщина, Бандерівщина - одвічна боротьба проти будь-якої влади - це об’єктивна історична реальність української історії, основа нашого бунтівного менталітету», - написано в Маніфесті «вольних художників». І саме до цієї, десь забутої та загубленої, філософії підсвідомо потягнулися люди. Хоча самі твори були відносно недорогі (порівняно з іншими представленими на виставці).

Схожий настрій відчувався і в роботах Сергія Пояркова, що також здобулися на підвищену увагу публіки. В його творах («Народжений літати», «Міраж у пробці на мосту Патона» та ін.) простежується тонке поєднання прагнення свободи, самоіронії та передачі сучасних соціальних явищ у гумористичному ключі.

Представником національної ідеї свободи є й Анатолій Криво­лап, сьогодні - найдорожчий художник України. Його роботи пройняті ліричним фольклорним духом, вільною від усіх табу стихією кольору. Пейзажі Кривола­па, що стали новою класикою українського живопису, манять глядача поринути у безмежний теплий простір українського краю.

Але цим перелік носіїв народного духу серед художників вичерпується. У деяких роботах простежувались і етномотиви, і вітчизняні пейзажі. Однак того щирого, шаленого настрою й нат­хнення не відчувалося.

Більшість митців творять у руслі світові «тенденції». І такий стан справ - абсолютно природний, з огляду на глобалізацію мистецтва.

Та й загалом нинішній Art Kyiv представляє «солянку» і не передбачає певної концепції. Загальної ідеї.

Творчість має викликати емоції, тішити око. Наштовхувати на роздуми філософськими ідеями. На жаль, багато робіт залишають глядачів байдужими.

Галереї не ризикували й виставляли картини лише дорогих відомих художників. З чого зрозуміло, що «цільова аудиторія» заходу - інвестори, а не «прості» відвідувачі.

Досить прикро, що повний зріз сучасного українського мистецтва не показаний. Сенсації і нових відкриттів не відбулося. Втім, цілу нішу виділили під комерційну рекламу елітного жит­лового комплексу, що ще раз доводить: сучасне мистецтво - задоволення не з дешевих. І це вже давно потрібно сприймати як належне.

Серед позитивних моментів… Наші майстри не поступаються світовим у експериментах із різними матеріалами і текстурами, застосуванні візуальних ефектів та вібрацій кольору.

Подвійні 3D портрети відомих художників ХХ століття у ви­конанні Тетяни Гершуні стають об’ємними завдяки стерео­окулярам.

Роботи з живописно-філософ­ського проекту Юрія Ваку­лен­­ка «Вібрація Квадрум х 6», що апелюють до інтуїції та підсвідомості, зовсім інакшими постають в ультрафіолетовому світлі, викликаючи оптичні ефекти та ілюзії.

У картинах Анатолія Ганке­ви­ча, єдиного у світі художника, що працює у стилі «імітація мозаїки», створюється вражаючий ефект мерехтіння, жива гра сонячних полисків на морській воді.

Ювелірним виконанням та візуальною об’ємністю вирізняється графічна робота Павла Макова «Українська абетка».

Символічні картини Олек­сандра Животкова, створені у традиційній для майстра біло-сіро-чорній гамі, приємно дивують експериментами з фактурою живописного полотна.

Яскравою плямою виставки стала інсталяція Девіда Датуни «Україна. Погляди мільйонів». На тлі величезного українського прапора і герба розміщений медіа­колаж із символів, образів та логотипів, знакових для нашої нації. А верхній шар інсталяції складається з оптичних лінз, що символізують різні погляди та ілюзії стосовно історії держави.

Певна група ідей, представлених на виставці, добряче набридла. З уже давно несвіжої й пошарпаної теми політики та пародії на політичних діячів деякі митці все одно продовжують вичавлювати останні соки. В окремих роботах бачимо агресивну тематику, а деколи - і відверту вульгарність. Хоча суспільство певною мірою втомилося від постійних шоків та провокацій, котрі найчастіше викликають лише відразу. Така творчість виносить на поверхню певні соціальні проблеми, а тому має право на існування. Але довго «милуватися нею» не хочеться (а тим паче - купити додому). Трапляються наслідування світових митців. Є роботи, схожі за наст­ро­я­ми, на­­при­­к­лад на твори Деміена Херста.

Невже нам власних тем замало?

Європейці хочуть від Украї­ни свіжого подиху. На міжнародних аукціонах рекорди продажу серед українських митців б’ють роботи з етнічними настроями та національним колоритом. Не­щодавно картина А.Криволапа «Ніч. Кінь» «пішла з молот­ка» на лондонському аукціоні Phillips de Pury & Co за 124, 4 тис. доларів. Дуже популярні роботи Василя Цаго­лова, який, до речі, не був представлений на виставці. Сюжети його картин із серії «Х-файли» з тонким гумором розповідають про інтеграцію інопланетних форм життя в український сільський побут. Прибуль­ці ґвалтують свиней, гуманоїд грає на бандурі, літаюча тарілка нависла над де­рев’я­ним туалетом типу «сортир» з дідом-козаком усередині. Ще у 2009 році картину Цаголова «Зай­чик», на якій маленький інопланетянин на руках у бабусі їсть кукуру­дзу, було продано на аукціоні Sotheby’s за 30 тисяч доларів.

Склалося враження, що люди не до кінця розуміють абстракцію.

Такий стан речей, знову ж, пояснюється ментальністю: українцю необхідні відчутні на дотик, конкретні за формою, ясні за змістом речі - кінь на горизонті, козак із рушницею, жіночка з формами. А з абстракцією - це до Заходу звертайтеся, там популярні її філософсько-невловимі настрої.

Вагомий організаційний недолік - відсутність під деякими з картин хоч яких-небудь розпізнавальних знаків. Інколи, щоб знайти табличку з назвою, треба було уважно дослідити всю нішу, а потім здогадатися, якого з полотен стосується той чи інший надпис. Концепцій, які б пояснювали задум автора, теж часто бракувало. А тому зміст багатьох робіт так і залишився загадкою. Деякі галереї подбали про організацію та зручне надання інформації відвідувачам, однак загальної системи не було.

То що ж можна назвати сучасним мистецтвом? Вважаю, все, до чого долучені уява і творче самовираження особистості. Просто у того чи іншого різновиду є більше або менше прихильників. Тож єдиний критерій мистецтва - це Ви самі, Ваше розуміння світу і речі, які перебувають із ним у резонансі.