ALTER NATURA

Ласкаво просимо до «Alter natura» — багатообіцяюче закликає в іншу реальність виставка в Центрі сучасного мистецтва, головна подія Київського міжнародного фестивалю медіального мистецтва. До честі учасників і організаторів, обіцяне переміщення глядача за грань фантастики здійснюється. У той «зсунутий» простір, який шукають творчі люди, котрі тяжко пристосовуються до реальності звичайної, — так просто відшукав причину екзистенційної потреби у віртуальних подорожах гість із Шотландії Майк Стаббз, консультант фестивалю. Він же з утопічним ентузіазмом упирає на соціальну корисність медіа-мистецтва, котре може стати для постіндустріального суспільства «панацеєю», що лікує й оберігає молоді душі. Сперечатися тут немає з чим, віртуальна альтер натура набагато безпечніша для прогулянок, аніж наркотичні ландшафти, однак затягує з тієї ж силою.

Аналогію не висмоктано з пальця. Про мистецтво нових медіа («медіа»-носій, засіб виразності, медіа-арт — мистецтво, що використовує нові носії, відео, комп’ютерні технології) втаємничені говорять особливою мовою. Найчастіше оперують «зануренням», «розширенням свідомості», «відкриттям нових психічних вимірів». Вже з цього можна зробити висновок, що медіа-арт, який виховує у своїх прибічників особливий різновид залежності, естетичний, — не найнудніша частина молодіжної культури. Медіа-арт — це привабливий засіб релаксації(публіка явно «відтягалася», веселилася) у концептуальних тонах (все ж необхідність замислюватися над тим, що хотів сказати митець, не скасовується).

До речі, про концепцію: вона така проста, що змушує підозрювати прихований підступ, — іншу штучну реальність створено в старому як світ, популярному ще з античних часів жанрі вигадок. Вона міметична, натуральна, буквально копіює прототип №1, сканує його. Автори концепції Наталя Манжалій, Катя Стукалова та Йоханес Еберт, мабуть, відчули притуплення інтересу до конвенційної фантастичності, загальне пересичення нею. Медіальне задзеркалля, що заворожує хиткою зворотною, переверненою і, безумовно, інтерактивною стосовно глядача перспективою вабить набагато сильніше... Натура №2, на відміну від натури №1, не «мертва», інтерактивні «натюрморти», у принципі, неможливі. Вона вкрадливо спостерігає за спостерігачем, і ми щомиті відчуваємо на собі її погляди. Іноді не тільки на ментальному, а й на біологічному рівні, вони ковзають по нас, залишаючи сліди легкого ознобу — коли технологія оживає і веде самостійне існування. Залучення глядача в дедалі активнішу й тіснішу взаємодію — сьогоднішня стратегія мистецтва.

Отже, з’ясуємо, що ж означає «інтеракція» відповідно до останнього слова техніки (технічне забезпечення виставки стало можливим за підтримки спонсора — Samsung Elektroniks). Втім, головне, чому потрібно було відповідати, — експериментальній лінії мислення: більшість інсталяцій українських авторів створено в рамках фестивальної лабораторії, у якій викладав Крістіан Циглер із Центру мистецтв і медіатехнологій у Карлсруе.

Улюбленою дитячою казкою Іллі Ісупова був, напевно, «Мийдодір», а улюбленим дорослим художником — Дюшан, який закріпив у сфері мистецтва сантехнічні пристосування. Ісупов змайстрував вкрай дивовижного ретродизайну вмивальничок, який постає в різнобарвних променях світлової «корони». Кран умивальника, як у минулому всі крани на наших теренах, протікає, але ексклюзивну модель оснащено камерою та монітором замість дзеркала. Альтернатурне зображення в ньому тим і хороше, що не синхронізоване з реальним. Його неможливо приручити — якщо ви рухаєтеся вправо, воно втікає вліво. Це ще не все, система спостереження за нами «чужих» очей натури №2 мудріша, але надзвичайно економічніша — картинка, спіймана «Відеомеблями», транслюється в ісупівський лайтбокс у наступному залі і є ключем до іншої інсталяції — «Діри». Вікна, звісно, не діри, призначені для підглядання, але що заважає декому використовувати їх не за призначенням? У одному з іграшкових каламутних віконець із намальованими на підсвіченому склі інтимно-домашніми, не для сторонніх очей сценками в тривожній манері Вюйара, як момент істини, замасковано монітор, який стежить за тим, що відбувається біля входу в Центр.

Той же хід думок — в Олександра Гнилицького, котрий ще вигадливіше й уїдливіше кепкує з приводу незнищенного потягу людства до заборонених видовищ і ...нереалізованих проектів (чому б заодно не пройтися і по цій слабкості). Що за прозаїчно тверезого денного світла й безперешкодності огляду не викликає інтересу, у вічку камери обскури видасться надприродним чудом.

Українське медіальне мистецтво представлено ще двома успішними дуетами — Наталя Голиброда й Іван Цюпка, Ольга Кашимбекова та Гліб Катчук. Перші зайнялися грайливою блондинкою в чорному бікіні: розігрівши публіку з екрана, вона демонстративно ховається, ще раз нагадавши про «фундаментальну кастрацію» як принцип буття, про який нині говорять охочіше, аніж про тріумфуючий «основний інстинкт». Другі в «Темному боці світла» розкручують тонку гру кривавих асоціацій навколо летального кінця польоту до світла.

Представницький рівень закордонних учасників виставки — поза коментарями. Кріста Зомерер і Лоран Міньоно, арт-директори Центру медіа інтеграцій і комунікацій у Кіото, Джина Чарнецькі, котра викладає в коледжі Dunkan of Jordanstone у Данді, Крістіан Циглер. Становище наставників зобов’язує до академічності, якою вирізняються їхні просунені в технологічному плані інсталяції. Дефіцит мистецтва з людським обличчям у стані знаменитостей заповнює самоіронічний П’єрік Сорен, який комбінує метод автофільмажу з традиційною інсталяційністю. Він відверто по-мазохістськи потішається над своїм безглуздим двійником, бісом із віртуального простору, котрий намагається втримати рівновагу на площині платівки, що крутиться, або самовдоволено демонструючи в якості відеопосібника такі же «ненормальні» 143 еротичні пози, обійнявшись із подушкою.

На загальну думку, виставка вдалася. Для зацікавлених в інформаційній повноті додамо: у програму фестивалю входили також численні DJ і VJ(музичне відео) воркшопи та вечірки, ретроспективні покази кращого медіального мистецтва з представленого на фестивалях Ars Elektronika у Лінці,|D|vision у Відні, Veejay-Groove в Амстердамі, Берліні, Оснабрюку, Вільгельмшавені, добірки російського, українського, литовського відео й інше, й інше...