«Але, это прачечная?» Навіщо Міністерству культури мотузка та мило

Говорить і «збуджує» Мінкульт...

«Протягом нинішнього року нема заборгованості із заробітних плат, стипендій, харчування — у бюджетних організаціях і в установах, безпосередньо підлеглих Мінкульту...»;

«Рівень оплати праці працівників культурної сфери постійно підвищується — зарплата, відповідно до статистичних даних, у березні 2008 року становить 1421 грн...»;

«Міністерству культури передбачені загальнодержавні видатки в розмірі 159,0 млн. гривень...»;

«Зростає кількість глядачів у кінотеатрах: згідно з прогнозами, незабаром їх очікується вже 16 млн...»;

«Валовий збір від кінопоказів порівняно з аналогічним періодом 2007 року зріс на 4%...»;

«Відповідно до темпів будівництва, очікується збільшення кількості багатозальних кінотеатрів на 57%, а двозальних — на 10%... »;

«Змінами до Державного бюджету України на 2008 рік на потреби кіновиробництва передбачаються додаткові виділення ще 70 млн. гривень…»

І так далі. І в тому ж дусі — у дусі «Кубанських козаків». «Як я люблю оці години праці...»

Міністр культури й туризму України Василь ВОВКУН, як дехто здогадався, недавно весело відзвітував перед шановним панством про великі творчі успіхи (іншого у нас шляху нема) за півроку управління культурним господарством.

Ці або інші «звіти про прекрасне і ще більш чарівне» (їх можна знайти на сайті Мінкульту) нібито зовсім не персональний порив того чи іншого профільного міністра, а досить-таки жорстка установка Шехерезади Володимирівни Т. — із казкового кабінету на вулиці Грушевського. Щоб не байдикували, уявіть собі, а щоб мишей ловили! (Хоча сама Хазяйка цього тижня відзвітувати перед парламентом якраз не поспішала.)

...От же маємо, відповідно до «статистичних даних» за половину навіженого року: а) чарівні культурні успіхи; б) оптимістичні відсотки зарплат; в) фантастичне майбутнє кіногалузі; г) немислиме в ній теперішнє...

І тільки там — після «г» (за столичною межею осілості) — злиденні музейники-бібліотекарі; руйнування на очах храмів-палаців; скніння театрів і студій; озвіріння маскульту (який чомусь вже вважає себе «мірилом» цін і цінностей); остаточне виродження або переродження культурологічних ЗМІ (майже 46% українців узагалі не цікавляться книгами — це теж статистика).

Ну і ще — зовсім поруч — тотальне запаморочення від успіхів у «жанрі» інфляції, яка зжирає і всі ваші надбавки, «відсотки», майже всі зарплати — тих самих бібліотекарок, музейниць, екскурсоводів, піаністів обласних філармоній, читців районного масштабу, майстрів глиняних горщиків...

Тільки це вже стиль Оруелла чи братів Стругацьких — до чого ж тут гламурні звіти Мінкульту?

Зрозуміло, зловживання іменником у множині «проблеми» (можна додати і дієприкметник «нерозв’язні») у таких–от життєвих міністерських звітах рідко зустрінеш. У паперах усе навпаки: чітко і грамотно виписано — «досягнення», «здобутки».

Тож непередбачуваний заголовок для всіх отаких рапортів і «пісень про головне» — «У пазурах у казки». Яка фразеологія, такий і стиль (про «мовні» проблеми Мінкульту — окремо).

***

Але що ж такого героїчного і доленосного можна здійснити за шість стрімких місяців у найскладнішій культурній сфері? Нам, простим платникам податків, вгадати це не видається можливим.

За півроку — навіть діти не народжуються.

За півроку — не всякий врожай на городі достигне.

За півроку — гарного будинку не побудуєш, а тільки халупу таку-сяку.

За півроку — навіть у селі Мацошині на Львівщині гарну свиню комбікормом не відгодуєш (щоб згодом «на сало» пустити).

За ті ж півроку їм би — у тих самих кабінетах із президентськими портретами — хоча б устигнути вчасно папірці перегорнути-перечитати-перелічити... Але партія сказала «треба», то «комсомол» і відповів: «Єсть!»

І вже новітня чиновницька «міфологія» народжується на очах. Страшніша за «совєцьку». І ніяк доторкнутися до цих «земних благ» не можна; і з’їсти їх ніяк; і купити це нереально; й осмислити незбагненно — зате папір стерпить, а локшина на вуха сама собою накрутиться.

Однак найбільш «концептуальний» пасаж у недавній мажорній звітності — те, що Мінкульт на майбутнє вирішив програмно змінити свою орієнтацію. І згодом це буде вже Міністерство «культурної політики».

Слід гадати, саме «політика» — смислоутворююча лексема у даному перспективному словосполученні? А оскільки «політикою» нині в країні займаються усі поголовно — аж до сонцеликої баби Параски і народної артистки Могилевської (котра всією головою хворіє проблемами Євро-2012 на шоу у Шустера) — а на полях країни замість пшениці вже нахабно колоситься рапс, виснажуючи споконвічний чорнозем, то й цим (із вулиці Франка) буде про що надалі поговорити... Адже «політика» — це ж не «пшениця» — а саме «рапс»: «много да дурного!». Адже політика, вона ж із тієї ж самої країни — одвічно «казкової». В яку нас знову, ти диви, без дозволу взяли та й прописали! І головні герої там — виключно майстри розмовного жанру: не переслухати.

Що нам, наївним дивакам, марилося колись?.. Чим, на наш погляд, мали опікуватися ті чи інші міністри — відповідно до обов’язку і штатного розкладу?..

Та багато чим. Питаннями фінансовими, будівельними, господарськими, організаційними. У певному сенсі гарний міністр — гарний завгосп. Сьогодні кажуть — «менеджер», але суть та ж.

Якщо міністр, то зобов’язаний знаходити додаткові кошти; розумно їх перерозподіляти; жити інтересами культури, а не інтересами Себе усередині цієї культури.

Ідеальний міністр має бути віршовим «хлопчиком Помагай», котрого клич-не клич — він і сам прийде з кайлом чи лопатою, із бандурою чи з гітарою... І допоможе — чим може. Але це в романтичному ідеалі, звісно.

Тепер же що пропонують концептуалісти?

Міністр із ранку до ночі зобов’язаний «політиканствувати»?

На теми «культури»?

Створювати додаткові міфи про киселеві береги та молочні ріки?

У такому випадку без основної (профільної) роботи залишаться вищі інстанції — шехерезади і бояни (з Грушевського, із Банкової). А це ж їхній хліб (а не рапс) насущний! Якщо ж продовжувати про «політику» від Мінкульту, то можливі і аналогії — Міністерство «сільськогосподарської політики», Міністерство «фінансової політики»... Фінанси, як мені здається, будуть співати романси, зате стільки цікавого дізнаємося.

Та що там, це тільки приказка була... Як для мене, несподівана «казка» раптом виявилася в лексичних деталях того недавнього звіту про ратні подвиги… Адже в офіційному документі — у вигляді анонсу Мінкульту — прописане (дослівно) таке: «На шляху перетворення «ПРАЧЄЧНОЙ» в Міністерство «КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ».

…Ні, я сам ніби теж із гумором, але ж не можна так — аж «отак»… Відповідно до сюжету непристойного анекдоту — та ще й з недрукованими зворотами. Пам’ятаєте, мабуть: «Але, это прачечная?.. »

Ви з ким там себе ідентифікуєте — із блазнями з «95 кварталу» чи з державними службовцями? Підкреслю — у культурній сфері «службовцями». Те, що дозволено фейлетоністу або «Золотому гусаку», те не достойно чиновника найвищого рангу.

А то що ж виходить: виявляється, не люди з вищою освітою керували і керують (оскільки «шлях перетворення» лише намічений) нашою культурою, а якісь пралі, якісь сумнівні фольклорні елементи? Тоді вже самі пред’явіть документи — негайно!

Чи вам ще й мотузку принести для білизни, на якій чорнилом напишете фантастичні гасла про свої успіхи? Може, й мило господарське на дурняк підкинути — для основної діяльності?

Звідки це деклароване невігластво — на державному рівні?

Якому «раднику» у голову заскочило, ніби «до Вовкуна» у цьому Мінкульті царювали лише «люмпени», які прали брудну білизну? Хіба Іван Дзюба, Богдан Ступка або Юрій Богуцький — міністри-попередники — люди нижчого інтелектуального рівня і культурного кругозору?

Даруйте, але думаю, все тут саме навпаки...

Дехто з них — то й зов-
сім гордість Культури, а не «ПРАЧЄЧНОЇ», в яку їх записав почет нового керманича.

І я не оцінюю, хоч розстріляйте, цих жартів і цих «хи-хи» (стосовно нашого виключно «брудного» минулого), як і не розумію одержимості нинішнього колективу Мінкульту світлою ідеєю (зафіксованою у звітах): нібито тільки за нового керівника сонце стало світлішим, трава зеленішою, а небо — блакитнішим.

Екологія у світі якраз погіршується — у хронологічній прогресії.

Що ж стосується «ПРАЧЄЧНОЇ», то вже час розсудить, хто більше з вас «відіправ», а хто більше — «відмив».

І хто в «білих шатах», а хто в блазнівських ковпаках.

…Ні, панове, ну правда, не чіпляюся, а просто поетапно вивчаю цю їхню «документацію». Виявляється, у них навіть на підсвідомому рівні в питанні апріорності законів, які повинні захистити нашу культуру, на першому місці (відповідно до релізу) — «шоу-бізнес» (як же без нього, коли там уже й так із жиру бісяться), уже потім — «культурна ідентичність», «сучасне мистецтво», «кіно», «культурна спадщина»…

…Або — і це теж, певне, «ноу-хау» майбутнього міністерства «культполітики» — посаду керівника галузі вони в деяких паперах виводять вже з великої — Міністр (далі — дослівно: «…поєднує в собі практику… та стратега… організатор низки видатних подій культурного життя…»)...

Від скромності ці веселі хлопці явно не помруть. Нагадую: у нас навіть президент (після Кучми) — і той із маленької літери.

***

Сказати «все погано» або «нічого не роблять» — теж не можна. І ніхто такого не заявляє. Робота, звісно, йде — від кожного за здібностями, а кожному — за потребами (щоправда, не знаю, які там у них потреби). Міністр культури — узагалі одвічна мішень... Як «ті» — із «ПРАЧЄЧНОЇ» (у чому впевнені у Вовкуна), так і «цей» — з гламурно-сяючого теперішнього... Дай Боже йому, звісно, тільки творчих успіхів — саме тут зовсім не лукавлю. Адже незабаром і ще півроку мине... А позаяк «ПРАЧЄЧНАЯ» все ще «на шляху перетворення», то в робочий полудень, може, зателефонувати комусь, поцікавитися...

— «Але, это прачечная?..» Чи всі додаткові 70 млн. ефективно використають на кіно чи знову пустять гроші на вітер — ні країні, ні людям, ні касі, а тільки власним амбіціям на славу? І чому в довгому переліку мудрованого кіноавторства немає жодної заявки на екранізацію української класики — потенційно глядацького матеріалу? Чи знову немає грошей? Чи така «політика»?

— «Але, это прачечная?..» А куди, цікаво, зникають тисячі-мільйони, які раніше мали йти театральним і музичним колективам на літні гастролі? Може, на якусь іншу «статтю» перекинули — просвітіть, адже народ не німотствує.

— «Але, это прачечная?..» А яка подальша доля багатьох регіональних творчих форумів, якщо за півроку культурних подвигів деякі бюджети обскубли, мов пір’я з дохлої курки? Чи все знову «централізуємо» виключно в столиці, аби ефективніше «дерибанити», а провінція, мовляв, і так загнеться — чи щось не так?

— «Але, это прачечная?..» Чи дійшла ваша стратегія і тактика до співтворчості з Держтелерадіо, щоб помалу вивести самовиживаючий телеканал «Культура» до рівня пристойного рупора як Міністерства культури, так і цілої країни? «Принцесою цирку» ситий не будеш, та й цирку ж нам вистачає в житті! А «мильних бульбашок» то й поготів вистачає — і в міністерській «пральні», і на ТБ.

— «Але, это прачечная?..» А чи є в «реєстрі» ваших соцзобов’язань бодай один животрепетний пункт, який передбачає «консолідуючі» проекти, дуже важливі для нашого нинішнього роз’єднаного суспільства. Це ті бажані «проекти» (або як хочте це назвіть), які через культуру зближували б Схід і Захід, наприклад. Тобто з допомогою прекрасного «зашивали» ті злочинні геополітичні «діри», що утворилися після передвиборних маневрів Павловського та іншої камарильї по обидві сторони «війни»?

— «Але, это прачечная?..» У вас, кажуть, і надої зростають, і кури несуться, і гілки верб від груш гнуться...Чи скоро вже «свято врожаю»? А то у культури після ваших казок вже й шлунок нудить.