АКТУАЛЬНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ

Міжнародний фестиваль «Сцена актуального танцю», який проходив у Києві з 6 по 13 червня, став такою собі експериментальною лабораторією, де на глядачах, як на піддослідних кроликах, пробували всілякі нові «фішки». Організатори фестивалю — Асоціація актуального танцю — вважали, що «на екзотичному дереві сучасної хореографії ростуть разючі за своїм розмаїттям плоди-театри-солісти-спектаклі-перфоманси». І хтось із них «рахує удари серця в неприродній позі» або крутить фуете, встигаючи при цьому 32 рази стукнути молотком. «Комусь шарудіння скотчу здається найбільш підходящою музикою для ліричного дуету», але всі вони шукають себе «у часі та просторі». Щоправда, видавалися ці пошуки дещо кулуарними — не як артефакти, а як репетиційні моменти, запропоновані глядачам замість спектаклю.

Організатори й учасники фестивалю хотіли, мабуть, змішати в один коктейль «прийоми сучасного драматичного театру» та «існуючі техніки танцю», але вийшла в них якась гримуча суміш за наявності деяких поодиноких досягнень і окремих вартих уваги танцювальних перфомансів. Так, у програмі фестивалю фігурував російський колектив «По В.С. Танці», що розшифровується як «Цілком внутрішньо вільні танці». У центрі постановки цього колективу під назвою «Листки тіл» був досить оригінальний образний хід. Мовляв, рухи людини — це листки, що облітають із дерева. Або, точніше, «Рухи покидають тіло, як листки — гілля дерева, звільняючи, даючи можливість народитися новим...»

Таким чином, недомовленість рухів і жестів, які покидають тіло, опинилася в центрі постановки. А танцюристи Альберт Альберт, Олександра Коннікова, Тарас Бурнашев та Еммануель Горда «розповідали» цю деревно-листяну історію під акомпанемент пісень Л.Утьосова, П.Лещенка, М.Кристалінської та М.Бернеса.

До речі, як епіграф до фестивалю організатори вибрали таку цитату з «Dance, dance, dance» Харукі Муракамі: «Танцюй! — каже йому хрипкий голос із темряви. — Танцюй і не зупиняйся. Навіщо танцюєш — не розмірковуй. Який у цьому сенс — не замислюйся. Сенсу все одно немає і не було ніколи». Вибір епіграфа свідчить багато про що. Про те, приміром, що організатори заходу бачать у танці насамперед почуттєву, емоційну, непідвладну стихію. І, по-друге, про те, що програма «Сцени актуального танцю» будувалася відповідно до ідеологічної платформи організаторів.

Ось і вийшло в результаті, що глядачі мали проковтнути всі плоди такого ставлення до танцювального мистецтва. Думати й міркувати їх ніхто не зобов’язував. Треба було просто «перейматися» й ковтати запропоновану їжу. Та не всім вона виявилася по нутру.

Так, у спектаклі «Танцлабораторіуму» танцюристи зав’язували глядачам очі і пропонували відчути танець, який безпосередньо стосується їхньої шкіри. За ідеєю Фелікса Руккерта (Німеччина), такий захід мав дозволити глядачам відкрити в собі нові почуття та емоції. Їм слід було відчути себе не просто фестивальною публікою, а «гостями на святі на ім’я «танець». Та, на жаль, багатьох цей експеримент лише злякав.

На «Сцену актуального танцю» з’їхалися бельгійські, шведські, російські та, звичайно, українські театральні колективи. У рамках фестивалю проходили воркшопи і дискусії, присвячені сучасному мистецтву. Нарешті, «Сцена актуального танцю» відбулася за підтримки Швейцарського культурного фонду «Про Гельвеція», Міжнародного культурного фонду «Відродження», Шведського інституту та інших шанованих міжнародних організацій. Однак солідності фестивалю це не додало. Він залишився заходом експериментальним і молодіжним. З усіма перевагами і вадами такого статусу.