«АКСІОЛОГІЯ ПРАКТИЧНОГО РОЗУМУ»

Так називається книга чернігівського філософа Сергія Явоненка. Недавно вона вийшла друком у видавництві Українського центру духовної культури (Київ).

...Що таке людське життя? Непомітна дрібка в пісковому годиннику Вічності. З того дня, коли аксіологію — науку про цінності — перестали вважати «хибним, ненауковим напрямком у розумінні суспільних явищ», спливло зовсім мало часу. Якихось два десятки років. Наведене визначення ми взяли зі «Словника іноземних слів» 1964 року. До більш ранніх видань з приводу аксіології зазирати не варто...

Автор книги намагався осмислити саму ціннісну прагматику на рівні високих філософських абстракцій. Нормативність і вибір, раціональність і метафізика, досвід самотності й проблема самовираження... Ось далеко не повний список тих опорних точок, з допомогою яких Сергій Явоненко спробував окреслити нинішню зміну філософських парадигм. Ситуацію, коли людська думка, спрямована на осягнення загальних закономірностей світобудови, нібито випередила саму себе. І завмерла, озираючись на пройдені віхи — в прагненні відшукати серед спадщини минулих років шлях до певного компромісу між раціональним та ірраціональним, трансцендентальним та аналітичним. До гармонійного злиття різноманітних гілок філософського знання, що виключає конфронтацію з суто ідеологічних, далеких від науки мотивів.

Очевидно, ціннісні орієнтири, визначені на основі подібного підходу, могли б послужити опорою для людини, що не розучилася мислити та намагається знайти своє місце, роль, спосіб життя в нинішньому світі розмитих моральних критеріїв, зруйнованих моральних імперативів...

«Saрere aude» («наважся бути мудрим») — улюблений Сергіїв афоризм наводить у передмові професор, завкафедрою етики, естетики та культурології Чернігівського педагогічного університету ім.Т.Шевченка В.Личковах (викладацька діяльність молодого філософа була пов’язана саме з цим вузом і цією кафедрою, створеною десять років тому). Ні для кого не секрет, що вітчизняна філософська думка перебуває нині в стані не найкращому. Десятиліттями кожна спроба відступити від канону, створити свої українські школи й напрямки немилосердно припинялася під приводом боротьби з націоналізмом. Напевно, немає іншої галузі знання, настільки щедрої за старих часів на заборонених і «нерекомендованих» авторів. Відрізані колись від скарбниці світової культури, сучасні філософи поспішають надолужити упущене. Найчастіше досвіди ці грішать на поверховість, і від колишньої «марксистсько-ленінської критики» того ж Ніцше, К’єркегора або Хайдеггера відрізняються лише зміною знака. В одному з недавно виданих вузівських підручників з філософії, приміром, сповнені патріотизму слова про особливості українського менталітету поєднуються з прямими текстологічними запозиченнями з філософського словника, опублікованого в Москві ще наприкінці перебудови. Поява в таких умовах книги філософа, що має не «общепонятный» вираз обличчя і прагне відшукати свій шлях, вивести за рамки ідеології навіть таку прагматичну галузь, як наука про цінності, — викликає інтерес цілком закономірний. Проте є підстави вважати, що намічені, але нездійснені задуми Сергія Явоненка були ще більш багатообіцяючими й цікавими, ніж утілені. Ідея «етичної меліорації» суспільства, план спецкурсу «Етика та екологія»... Ці задуми Сергія залишилися лише в пам’яті його колег і рідних: рік тому він трагічно загинув, не доживши до тридцяти. Все написане ним умістилося на 180 сторінках книги, виданої в Києві накладом 500 примірників.