А я в попа обідала

30 липня «Книжник-Ревю» проводив експертне опитування за наслідками книговидавничої діяльності України першого півріччя 2004 року. Недаремно вживаю слово «наслідки», бо результатами цю діяльність назвати таки справді важко. Адже впродовж першого півріччя український видавець здебільшого мовчав, точніше — стояв, а ще точніше — просто повільно вмирав. Основні фігуранти й активісти на ринку художньої літератури (передусім української і перекладної) замість видання книжок боролися з податковим тягарем, спалюючи книжки на площі перед Кабміном. Або ж скрушно мовчали. Тому, хоч як прикро це звучить, експертам насправді майже не було з чого вибирати.

Ніхто не веде статистики, скільки найменувань художньої літератури видали «Кальварія», «Факт», «Піраміда», «Критика» «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» чи «Лілея-НВ»? Однак, ця статистика, мабуть, існує. І вона — трагічна. Варто поглянути лише на асортимент полиць у книгарнях. Приміром, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» за півроку видала аж (!) два найменування, «Піраміда» потішила збіркою сербської постмодерної фантастики за редакцією Сави Дам’янова, «Кальварія» спромоглася на два зшитки журналу «Четвер», роман «Замість крові» Світлани Поваляєвої і кількох шведських та фінських письменників (за шведські ж і фінські кошти). Це далеко не статистичні дані, а лише невеличкий штрих до того, як виглядали справи лідерів рейтингів і номінацій минулих років у першому півріччі цього року. 1 липня, як відомо, цей осоружний ПДВ ласкою Кабінету міністрів було скасовано. Інша річ, скільки шкоди за минуле півріччя було завдано тому, що, з легкої руки Ліни Василівни Костенко, патетично називається «духовною аурою нації». І, головне, невідомо, в яких одиницях вимірюється ця шкода і хто її вимірюватиме. І ще одне: яка терористична організація візьме на себе відповідальність за цілеспрямоване нищення української книги?

«Білою вороною» у ситуації видавничого колапсу виявилося харківське «Фоліо», яке чи не єдине в Україні, за словами його директора Олександра Красовицького, «принципово не платило ПДВ». Невідомо, як відіб’ється на діяльності видавництва такий «правовий нігілізм» (чи просто «принципова позиція»?), однак кількість виданих «Фоліо» книжок на 60% перевищує торішні показники. Можливо, не так уже й варто у цій країні дотримуватися законів і постанов? Отакий ось парадокс виходить: коли, як писав Лесь Подерв’янський, «артиллерия бъет по своим», либонь, аби вижити, слід ризикувати й порушувати — жити ж якось треба.

Безкомпромісний директор видавництва «Факт» Леонід Фінкельштейн, як завжди, влучний: «…якщо все ж таки коли-небудь як-небудь скасують цей клятий ПДВ і якщо залишиться бодай декілька книгарень, у яких, попри все, буде продаватися українська книга, і якщо хоча б декілька видавництв якимось чином виживуть, лише тоді буде необхідно щось робити» («Книжник-Ревю», №11—12, 2004). До речі, про книгарні. Вже кілька місяців українські видавці нарікають на те, що київський книжковий супермаркет «Буква» відмовився брати на реалізацію книжки українських видавництв українською мовою. Нам, звісно, не звикати до подібних речей, однак, це, м’яко кажучи, приголомшує. З чим ми тут маємо справу — з дискримінацією за мовно-культурною ознакою чи просто комерційним розрахунком великого гравця на книжковому ринку — невідомо. Зараз літо, незабаром вибори — тому наразі не до книжок і тим більше не до скандалів. Проте уявіть собі ситуацію: польська мережа книгарень EMPiK відмовляється брати на реалізацію польські книжки… Це просто неможливо собі уявити, бо це неможливо в принципі. А в нас можливо — ми ж бо не Польща, в нас інші орієнтири. Точніше — їх відсутність.

А що з нашими успіхами? Німецький видавничий концерт «Suhrkamp» викупив права на твори молодого й перспективного українського прозаїка Любка Дереша. Це другий український автор (після Юрія Андруховича), на якого звернули увагу німці. І це наразі всі наші успіхи. Дуже не хотілося б, аби наші перемоги обмежувалися вдалими контрактами із Заходом і повним колапсом тут, удома. Щоб не бути тою хрестоматійною героїнею Шевченкового вірша «На Великдень, на соломі»: — А я в попа обідала, — сирітка сказала.