А ЧИ ПОТРІБНА ДЕРЖАВНА ІСТОРИЧНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ?

Після надзвичайного з’їзду бібліотекарів, на якому вони забили першу серйозну тривогу про загрозливий стан українських книгозбірень, минуло майже десять років. Уже є Закон про бібліотечну справу, у Верховній Раді України діє Комісія з питань духовності та культури. І які ж маємо практичні зрушення?

Державна історична бібліотека України, до якої ми завітали, «поселилась» на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Крім трьох корпусів, вона раніше мала ще й абонемент у колишньому костьолі по вулиці Костьольній, 17. Та, відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна», абонемент з костьолу відселили.

— Наша установа не така собі рядова книгозбірня, де можна на тиждень-два взяти книжку, — вводить мене в курс справи її директор Лерій Леонідович Макаренко, — і не лише депозарій історичної літератури. Насамперед ми — солідна наукова установа, де проводиться широка і всебічна робота, що тісно інтегрується з науково-дослідницькою та науково-методичною діяльністю. Протягом останніх років вона набула якісних змін, прогностичності, спрямовувалась на пошук пріоритетів у бібліотечному краєзнавстві, бібліографії історичної літератури, популяризації історичних знань, задоволенні інформаційних потреб користувачів у галузі історії та суспільних наук, — продовжує з гордістю перераховувати, на його думку, найцікавіші події, які тут вирують.

У рамках дослідження «Краєзнавча робота бібліотек» здійснювалась методична допомога Київській обласній бібліотеці для дітей у вивченні краєзнавчих ресурсів ЦБС Київської області. Проводилися консультації, надавалася практична допомога при обробці даних і узагальненні матеріалів, розроблено тематику і всі підготовчі матеріали з проведення за підсумками дослідження науково-практичної конференції «Краєзнавча робота ЦБС в інформаційно-документальному забезпеченні розвитку інфраструктури регіону, місцевого самоврядування» на базі ЦБС Яготинського району Київської області. Результати тривалого дослідження «Краєзнавча робота бібліотек України» були базою для виступів на наукових конференціях у Дніпропетровську — «Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи», в Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського — «Бібліотечно-інформаційні ресурси: формування і розвиток». Надавалася практична і методична допомога працівникам бібліотек України — Дніпропетровської, Донецької, ОУНБ, ХДНБ імені В.Г.Короленка та ін. з різних питань краєзнавчої роботи бібліотек. Постійно проводяться заняття із слухачами Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв, студентами Київського Національного університету культури і мистецтв на базі відділів історичного краєзнавства, рідкісних і цінних книг та ін. В активі й відрядження — виїзд у Бердичів на наукову конференцію «Бердичівська земля в контексті історії України» з повідомленням «Бердичівська земля в бібліографічній базі даних ДІБУ», до Москви — для участі у «Румянцевских чтениях» та заходах, присвячених 200-річчю від дня народження О.Пушкіна...

— Порівняно новим напрямом діяльності нашої бібліотеки стало повернення книжкових фондів, втрачених після Другої світової війни, — приєднується до нашої розмови заступник директора А.Комська. — Праця надзвичайно складна, адже потребує глибокого занурення у вітчизняні і зарубіжні архіви, вироблення певної методики, оволодіння технікою архівного пошуку, знання іноземних мов, координації і кооперування з багатьма бібліотеками та іншими установами. Її основою стали дослідження у книгознавчому плані і каталогізація колекцій слов’янських книг кирилівського і гражданського друку, анотування іноземних стародруків (його веде відділ рідкісних, цінних і стародрукованих книг уже багато років), робота зі створення «Друкованого зведеного каталогу української книги...» До речі, в ході останньої досліджувалася доля книг, що є у фондах нашої книгозбірні, по штампах, екслібрисах, дарчих написах тощо...

Історія Державної бібліотеки України починається у 1939 році. Вже напередодні Великої Вітчизняної війни в її фондах налічувалося близько 500 тисяч видань, з-поміж яких вирізнялися цінні книги Київського державного історичного музею, зразки вітчизняного і світового друкарського мистецтва.

Тимчасова окупація столиці України фашистами завдала чимало лиха цій скарбниці: приміщення зруйнували, а книжкові фонди частково вивезли до Німеччини, частково знищили. І тільки напружена праця колективу бібліотеки після визволення Києва, допомога Держфонду СРСР, інших республіканських книгозбірень та окремих громадян (вони передали в дар зі своїх приватних колекцій десятки цінних видань) дозволили вже через три роки відновити діяльність столичної (історичної) бібліотеки. Рік у рік зростали її фонди, популярність серед читачів. На сьогодні Державна історична бібліотека України може похвалитись різноманітним і цінним книжковим фондом, який нараховує 800 тисяч томів. Зокрема у фонді залу історії України, де зібрано десятки тисяч томів літератури з питань історії нашої країни, великий попит серед читачів мають твори відомих істориків, літературознавців, оригінальні літописи Г.Граб’янки, Самовидця та інших. Шанувальників історії Києва зацікавлять твори Б.Рибака, П.Толочко, М.Захарченка, М.Закревського, інші праці істориків, археологів минулого та сучасності. У фонді залу періодичних видань вам запропонують часописи історичного характеру, суспільно-політичні, літературно-художні. У зоні особливої уваги любителів старовини — фонд залу стародруків рідкісних і цінних книг. Значна частина його багатства — справжні реліквії. Так, до колекції книг кирилівського друку увійшли такі цінні надбання нашої культури, як «Острозька біблія», видана Іваном Федоровим у 1581 році. Серед видань Лаврської друкарні читач знайде «Анфологіон», датований 1619 роком, багато інших скарбів вітчизняної та світової культури. Привертає увагу й велика колекція давніх книг іноземними мовами, найвидатніший експонат — книга Цицерона «Про природу богів» (видана у Венеції 1523 року). Надзвичайно широкий діапазон і культурно-освітньої діяльності. Послугами книгозбірні у Києво-Печерській лаврі користується понад 14 тисяч читачів та власників абонементів міжбібліотечного абонемента, тут щорічно видається понад 500 тисяч примірників літератури «на руки».

Зайве говорити про нинішній стан української культури, він критичний і потребує як коштів, так і державної уваги. Потерпає від цього і Державна історична бібліотека. Їй, як і іншим, тепер треба платити за тепло, світло, за оренду приміщень, передплату періодичних видань і видавати своїм працівникам скромну зарплату. А грошей на все бракує.

— Спасибі нашому міністерству, — каже заступник директора бібліотеки В.Навроцька, — яке з нагоди ювілею бібліотеки допомогло нам погасити орендну заборгованість та комунальні платежі. — Ще не так давно ми передплачували чимало періодики, художньої, історичної, наукової, суспільно-політичної літератури. А ще багато творів дарували вдячні читачі: письменники, журналісти, науковці. З їхніх подарунків ми навіть створили спеціальний фонд. Сьогодні ж ми цього робити не в змозі, — додає Валентина Дмитрівна, — не маємо коштів.

— Комплектування фонду завжди вважалося і вважається однією з найважливіших ділянок роботи кожної книгозбірні, — пояснює завідуюча відділом комплектування фонду А.Коваленко. — Та брак належних асигнувань на комплектування фонду спонукав нас самотужки шукати позабюджетну копійку, меценатів. Ми вже маємо перший приклад такої співпраці — мегапроект «Пушкінська бібліотека».

За дорученням Міжнародного фонду «Відродження», фонд «Сейбр-Світло» надіслав каталог видань, що пропонують фонд Сороса (Росія) й Інститут «Відкрите суспільство» (Будапешт) у рамках великого проекту «Пушкінська бібліотека» (присвячений 200-річчю від дня народження О.Пушкіна). Це 1001 назва унікальних цінних видань, які видаються вперше або перевидаються з різних галузей знань і відібрані на конкурсній основі спеціально створеною комісією. За умовою проекту, 75 відсотків вартості книжок оплачує фонд Сороса та Інститут «Відкрите суспільство», а 25 — бібліотеки. Доставляється література до країн та розсилається до місць призначення також за рахунок фонду Сороса та Інституту «Відкрите суспільство».

Державна історична бібліотека замовила 385 назв видань на загальну суму 350 у.о. Меценатами мегапроекту «Пушкінська бібліотека» стали люди, яким не байдужа доля історичної бібліотеки України, які цінують книгу, розуміючи, яку високу духовну місію вона виконує.

— Ми щиро дякуємо за фінансову підтримку президентові Українського союзу промисловців і підприємців Анатолію Кириловичу Кінаху, його віце-президентові Олександру Сергійовичу Шнипку та завідуючому відділом соціально-політичних досліджень Центру соціальних і маркетингових досліджень
СОЦИС, — додає Алла Миколаївна. — Це завдяки керівництву бібліотеки і працівникам нашого відділу (комплектування). Я вважаю, що в такий скрутний час, який переживає книгозбірня, це вагома допомога нашим працівникам і нашим читачам. Отже, як бачите, поповнення фонду бібліотеки сьогодні відбувається лише за рахунок благодійних і безкоштовних надходжень від видавництв, видавничих та книгорозповсюджуючих організацій, інститутів НАН України, приватних осіб, авторів видань тощо.

Вигравши спонсорський грант, бібліотека купила комп’ютери. Звичайно, маючи таку нову техніку, можна створити автоматизовану мережу, що значно підштовхнуло б розвиток інформаційної бази бібліотеки.
Об’єднана мережа була б доступна працівникам бібліотеки на кожному робочому місці, і бібліотека мала б змогу опрацьовувати інформацію з усієї країни і з-за кордону. Адже і там є охочі співпрацювати з українськими колегами. Але щоб увійти до Інтернету, підключитися до нього, потрібні кошти. А де їх узяти? Зокрема, рідне міністерство, куди зверталося керівництво бібліотеки, не дає, бо немає їх...

Міністр культури та мистецтв Б.Ступка, вперше виступаючи перед пресою, обіцяв серйозно піднести на належний рівень українську культуру — «створити конкурентноспроможну модель української культури».

— Маємо зробити крок у нову добу, нову історичну еру! — наголосив.

Уже зроблено перші кроки. Працівникам культури, у яких ставка чи не найнижча — 105 гривень, підвищують зарплату. А на черзі фінансування сільських клубів, реанімація кінематографа, пошук шляхів до заохочення інвестицій, щоб не лише покладатися на бюджет, тощо.

І це тішить, вселяє райдужні сподівання у працівників культури. І в працівників Державної історичної бібліотеки зокрема.

І все ж скарбниця історичних знань потребує термінової державної підтримки.

— Бо коли загине, у буквальному значенні слова, наше національне надбання, — з хвилюванням говорить Л.Макаренко, — майбутні покоління нам ніколи не вибачать втрати цієї унікальної книжкової скарбниці...

До його слів важко щось додати.