Семья майдана

26 ноября, 2004, 00:00 Распечатать Выпуск № 48, 26 ноября-3 декабря 2004г.
Отправить
Отправить

Тарас ДЗЮБА, г.Ивано-Франковск, 17 лет. Учится в колледже электронного оборудования при Национально...

Тарас ДЗЮБА, г.Ивано-Франковск, 17 лет. Учится в колледже электронного оборудования при Национальном университете нефти и газа:

— Я приїхав сюди, щоб на певний термін, наскільки я зможу, підтримати Віктора Ющенка, тому що іншого кандидата немає. Я приїхав сюди через те, що не можу голосувати, оскільки мені немає 18 років, але я вже усвідомлюю, що проти неправди, проти брехні мусимо стояти й вистояти. Неправда і брехня не можуть керувати світом, не можуть керувати державою. Ці методи боротьби Віктора Януковича не влаштовують навіть мене, 17-річного. І саме тому на певний час я приїхав сюди.

Мої батьки не хочуть, аби я ліз в політику, переживають, що можуть бути заворушення, але я тут. Віктор Федорович нам трохи накинув стипендії. З цієї суми я виділив 19 гривень на квиток на поїзд. На майдані я вже другий день. Живу на заводі «Оболонь».

Вячеслав ОПИНЧУК, райцентр Гоща Ривненской области,
37 лет, предприниматель:

— Я тут тому, що мені набридло, як влада принижує підприємців, оббирає їх постійними поборами. Я за демократію, за справедливість — щоб я міг спокійно працювати, заробляти гроші, платити нормальні податки, щоб моя сім’я жила нормальним життям європейської держави.

Я є членом НПУ, депутатом районної ради. І я давно підтримую «Нашу Україну», через це моє місце тільки тут. Моя жінка зі мною цілком солідарна, ми виступаємо тільки за Віктора Ющенка.

На майдані я вже другу добу, живемо на вулиці — цю ніч ночували в підземному переході. Буду тут до проголошення президентом Віктора Ющенка.

Татьяна ИЛЮХИНА, 53 года, технолог:

— Я должна была бы жить дома, в Днепропетровской области. Раньше я работала в трикотажном цеху ферросплавного завода. Потом попала под сокращение. Ну а так как в нашем городе нет работы для женщин — ниточная фабрика, где я бы могла работать, стоит, — то мне пришлось оставить семью, приехать в Киев, снимать квартиру и жить здесь. На майдане я потому, что хочу, чтобы мои дети и внуки (у меня их уже два) жили в свободной стране. Я не хочу, чтобы мой сын терял работу. Он, кстати, звонил и интересовался, что здесь происходит.

Я голосовала за Ющенко, потому что уважаю людей чести. Человек, прежде всего, должен уважать себя. Если он уважает себя, он будет уважать и нас. Если человек себя не любит и не уважает, то не будет уважать никого.

Та власть, которая предлагает кандидатуру Януковича, за эти десять лет не показала нам, что она может. Та мудрость, о которой говорил Путин… Мне бы хотелось спросить у него, о какой мудрости может идти речь, если народ — в нищете? Мы — мудрый народ, и сильные президенты нам уже надоели. Лично я хочу мудрого президента, мудрых руководителей.

Я здесь уже третий день. Работаю на ходу — по мобильному связываюсь со своими клиентами, потому что по-другому не получается. Буду здесь до конца. Я сегодня звонила своим и сказала, что для меня это — дело чести.

Николай КОЛОС, с. Гнидын, Киевская область, 53 года:

— Я на майдані щодня разом із сином тому, що хочу справедливості. Я пішов з роботи і буду тут, доки не переможе Ющенко. Вся моя сім’я голосувала за нього, тому що це буде справедливість, робочі місця, зарплата, безкоштовна медицина — все буде. Всього цього в програмі Януковича я не бачу. Кучмізм оцей… Все це єрунда абсолютна.

Наталья ЖАВОРОНОК, Одесса, 35 лет, старший лаборант кафедры иностранных языков факультета естествознания Одесского национального университета им.Мечникова:

«Мы с группой приехали от регионального центра Приморского района Одесского штаба Ющенко. Мы взяли свои деньги, мы верим в нашу победу и мы три дня кричим, поэтому у меня сорван голос. Три дня мы ходили крестовым походом по Киеву на десятисантиметровых каблуках, и мы их не сломали. Мы друг друга поддерживали, когда поднимались к Софие наверх. Одесситы, харьковчане, иванофранковцы — мы все вместе поселились на Почайнинской в центре «Истина». Нас накормили, нам все дали, а наш штаб еще выжидает. Они не верят в победу, потому что в Одессе идет борьба между Боделаном и Гурвицем. Гурвиц поддержал Ющенко, поэтому Боделан — Януковича. И так как Путин теряется в алфавите между Ю и Я, то и Боделан с Гурвицем — между Б и Г. А Гриневецкий еще должен доказать — Гурвиц или Гриневецкий.

Но мы, люди, одесситы, друг друга поддерживаем. Киевляне нас поддерживают. Украина вместе. Мы не допустим раскола, не поддадимся на провокации. Мы рады, что «Кидалов» уже не позор, это — не одессит.

Моей дочери 14 лет. Она не знает, что я в Киеве, потому что уехала к отцу в Одесскую область. Мой гражданский муж… Я даже не знаю, как он голосовал. И, может быть, у меня уже распалась семья. В суматохе захватив его телефон, я даже не сказала ему, что еду в Киев из-за фальсификаций. В 12.00 пришла декан, пришли ректора, и студенты побоялись голосовать, они просто не пошли на выборы, потому что нам пригрозили, что если на 70-м участке г. Одессы 58% снова будут за Ющенко, то все полетят с работы. Национальный не получит стипендии, национальный не получит ничего.

Ныне, при Януковиче, который не дает на образование ничего, я получаю 116 гривен грязными — на руки 108. С 1 сентября Янукович дал мне целых 136 грн. 40 коп. Понимаете, это значит, что сало — деликатес!

В Одессе люди — зашоренные, зомбированные. К нам СМИ не доходят, «5 канал» не доходит. На прошлой неделе моя сестра праздновала 40-летие. Когда мы шли к ней, мой гражданский муж говорил мне: «Молчи, молчи. Только не говори «за» Ющенко».

И все-таки мы верим, что раскола в стране не будет.

Валерий ВЕРБОВЕЦКИЙ, киевлянин, 27 лет, специалист
в области разработки
программного обеспечения:

— Мы с британским флагом, потому что наши партнеры и мы — британская компания. Они поддерживают то, что здесь происходит, жалеют, что не могут быть сейчас с нами. Собственно, поэтому мы здесь с их флагом.

Моя семья здесь со мной каждый день и по ночам тоже. Я поддерживаю то, что украинский народ наконец становится народом. Я поддерживаю те изменения, которые происходят в стране. Я начинаю гордиться тем, что я — украинец. Ющенко стал символом. Я могу поддерживать или не поддерживать его как человека, но я однозначно поддерживаю то, что он делает, и то, что в результате происходит со страной».

Две сестры:

Жанна ШАЦНЕЙДЕР, 65 лет,
г. Марганец Днепропетровской области, медик:

— Я приехала, чтобы поддержать Ющенко и отстаивать свой выбор. Хочу, чтобы Украина была свободной и цивилизованной. Я поддерживаю даже не столько Ющенко, сколько идею — чтобы Украина была цивилизованной, как вся Европа. И чтобы мы были свободными людьми. А Янукович хочет сделать русский язык государственным, хочет, чтобы Россия тут была. Я говорю на русском языке, потому что была репрессирована и вся моя семья долгое время жила на Урале. В Днепропетровской области все в основном говорят по-русски. Но украинский язык я очень люблю.

А еще я очень хочу сказать, что приезжал Драчевский — наш депутат Верховной Рады. Он выступал по телевидению и людям говорил неправду: утверждал, что Киев первый раз ошибся, голосуя за Ющенко, и второй раз Киев не проголосует за Ющенко. Я была очень возмущена. «5 канал» у себя дома я не видела.

Валентина ТИМЧЕНКО, киевлянка, 62 года:

— Я інженер-автоматник, який вже давно не має роботи. Але я свою сім’ю годую і вже десять років як поміняла професію — тепер бухгалтер, економіст.

Жанна — моя двоюрідна сестричка. У нас рідні мами — українки. В неї батько німець, а мій — поляк. Але ж ми не ділимо нації. І у Жани, і у мене українського в крові мало. Та ми живемо тут і маємо поважати саме погляди цієї країни і цього народу.

На Майдані я щодня, й онуки мої тут. А людей скільки в мене... Я живу поблизу Інститутської. Не те що всі ліжка зайняті — підлога. Всі говорять: «Нас багато…» А я жартую: «Вас треба й годувати».

Чому я тут? Всім зрозуміло. Я — тільки за Ющенка. Але, перш за все — за молодь. Можливо, моя думка була б якоюсь іншою, але я стою на тих позиціях, на яких стоїть молодь. Я повинна її підтримати, я їй довіряю, бо знаю, що це прийшла розумна молодь.

Михаил ЧЕРКАССКИЙ, Тернополь, 45 лет, частный предприниматель, высшее образование:

— Ми тут уже третій день. У країні така ситуація, що якби я сидів осторонь, то перестав би себе поважати. Я хочу, щоб Україна все-таки стала демократичною державою і жила по законам, а не «по понятиям». Демократію я бачу європейського типу, а не азіатського. В усякому разі — не російського. Для мене символом досягнення цієї мети є Ющенко, і не тільки він, а команда, яка довкола нього. Якщо буде ідея, навколо якої об’єднаються люди, то ми, безперечно, чогось досягнемо.

Мені довелося свого часу побувати в Європі, я був у багатьох країнах. Можу назвати і Грецію, і Італію, і Францію, і Андорру, і Німеччину... Довелося мені жити протягом цілого року. Я бачив ситуацію, знаю людей особисто, їхні звичаї, здібності. І я можу сказати, що ми нічим не гірші і, можна сказати, навіть кращі за тих самих європейських народів. Бо якщо їх кинути в наші умови, вони б, мабуть, почувалися набагато гірше, ніж ми зараз.

У мене є сім’я, двоє дітей. Дружина, як і кожна жінка, не хотіла мене відпускати, але, поважаючи мою думку, змусила. Я сказав їй, що я їду, бо не хочу, щоб мої діти воювали. Не хочу, щоб колись, через багато років ми повернулися до того дня, який сьогодні є. Щоб ми мирним шляхом завоювали, а не війною. Мої батьки свого часу брали участь у війні. Мама була на 25 років засуджена після війни.

Всі ці три дні нам давали притулок кияни — абсолютно незнайомі, але чудові люди. Наші кияни все-таки показали, що вони справді можуть бути гостинними.

Можливо, ці мітинги принесуть збитки державі і нам особисто. Але те, що ми об’єдналися як народ, в кожного з нас змінило відношення до себе — це суттєво. Те, що нас хотіли поділити на три сорти… це їхня дебільна ідея. Це вони самі собі підписали вирок, думали, що їм хтось повірить. Ділили на східняків і західняків. Це все брехня, обман — від першого до останнього дня. І саме ця брехня привела нас на Майдан. Це їм не проститься.

Ми будемо тут, поки не досягнемо мети — поки влада законно і без крові не буде передана Ющенко.

Назар ПЕТРУН, Львов, 19 лет, Львовский национальный университет им.Франко:

— На Майдані ми тому, що добиваємося, аби в нас був народний президент, а не той, якого поставила влада. Весь світ із нас сміється, що в Україні такі дивні люди. У Києві ми третій день. Будемо тут, доки не переможемо. В університеті і з батьками ніяких проблем у мене не було. Всі люди свідомі.

Александр Нестеренко,
г. Золотое Луганской области:

– Когда-то я работал шахтером, теперь торгую на рынке. И как никто другой знаю, что такое бандитский беспредел. Надоело терпеть. И потому я очень надеялся на перемены, голосуя против Януковича. Сюда я приехал ради своего сына. Его фото всегда со мной. Вот он. Мне не хочется, чтобы он вырос рабом.

Роман КУРОВ, Житомир:

— «Я приехал потому, что просто не могу быть дома или на работе, когда в стране происходят такие события. Потому принял решение — я должен быть здесь, в Киеве. Приехал не с группой, не организованно, например на автобусе, как многие житомиряне. Взял спальник, палатку и поставил здесь, на Крещатике. В Киеве уже вторые сутки (среда, 24 ноября. — Ред.) и увидел, что сделал правильный выбор. У нас, в Житомире, проходят аналогичные акции. Конечно же, не с таким размахом, как в Киеве. Но люди также ставят палатки, выходят на площадь и требуют защиты своих конституционных прав.

Константин МАНОЙЛЕНКО, директор фирмы «Ария-16» (Сумские компьютерные сети), Сумы:

— В Киев мы приехали спонтанно. Услышали, что здесь будет митинг, сели в свою машину и направились в столицу. Ехали ночью, без проблем: ГАИ лишь требовало на проверку документы. Поставили на Крещатике палатки, разместились. Отношение киевлян очень хорошее. Люди стараются помочь, чем могут: приносят одежду, обувь, продукты питания, медикаменты. И все здесь раздается участникам акции. Внутри же городка абсолютно нет эксцессов. С милицией также никаких конфликтов нет. Милиционеры улыбаются нам. Все идет по принципу «мы выполняем свою работу». Ни милиция не провоцирует народ, ни народ не провоцирует органы правопорядка.

Андрей ПОЛЯШУК, Одесса:

Я приехал в Киев, сюда на Майдан потому, что не хочу жить в стране типа автократии Туркменбаши. Я хочу жить в европейской стране и не вижу другого пути. Дороги назад нет. Хотим жить по законам. Киевляне и все, кто приехал поддержать Ющенко, мне показались людьми, которые ощутили себя единой нацией, заняли гражданскую позицию. Они поверили, что могут побеждать власть — это просто необходимо делать. Если ты не протестуешь, то значит молча соглашаешься со всеми преступлениями, которые она творит. Надо бороться. Никто власть так просто не отдаст. В Одессе настроения в основном в пользу Ющенко, но умело раскрученная «русскоязычная карта» и даже еврейский вопрос (есть люди пожилые, и они смотрят телевизор, но почти во всех районах города «5 канал» не транслируют) используются властью.

Павел ПАРХОМЕНКО, Киев:

— Моя національна свідомість, національна гордість змусили мене прийти на Хрещатик. Нарешті, обов’язок, бо в мене троє дітей. Я хочу, щоб у них було майбутнє. Ось коротко і все, що мене сюди привело.

Богдан НАЗАРОВЕЦ, Червоноград Львовской области:

— У нас у Червонограді, як і в Києві, — вся молодь, усі люди за Віктора Ющенка, і тільки за нього; й мови немає. Люди обурені. Далі вже не можна це терпіти, немає сил. Тому ми тут, щоб відстояти права: за правду, за Ющенка!

Я чекав на таку реакцію, але, мабуть, не на таку бурхливу і масову. У наметовому містечку все спокійно, ніхто не налаштований агресивно. На провокації ми не будемо піддаватися. Стоятимемо до кінця, допоки Ющенко не стане президентом України. Кияни до нас ставляться дуже добре. Допомагають харчами, теплим одягом. Я просто шокований цією гостинністю.

Виталий ЛАТЫШЕВ,
журналист, Черкассы:

— Ми побачили Київ, серце українського народу, справжню столицю України. Те серце, в яке стікається вся жива кров, що забезпечує життєдіяльність організму. І цей організм зветься Україною. Враження від киян просто чудове. Прийом їх я б назвав світлим. До нас приходять бабусі: приносять молоко, кефір. Приходять прості школярі, які назбирали трохи грошей і щось там купили. Вчора (тобто 23 листопада. — Ред.) прийшов один чоловік і каже: він з такої-то лікарні, і ми назбирали грошей (ви уявіть, як у наш час у лікарні важко лікуватися, яке там фінансове становище!). Але ж чоловік приніс десь п’ять стогривневих банкнот. Вони назбирали їх на підтримку демократії, на підтримку живої, справжньої України. Ми побачили український народ, який здатен обрати владу, відстояти свою волю і гідність.

Студентка из Львова:

— Ви знаєте, коли я приїхала, то побачила весь народ. Скільки добра! Коли ми всі разом! Відчула стільки тепла, що надходить від тих сердець. І тут така класна атмосфера! І люди вірять у свою перемогу, і ми всі будемо її святкувати. Нам допомагають, розуміють, підходять і запитують, чим вони можуть допомогти. Беруть людей на ночівлю; просто незнайомих людей. Відчувається, що вся Україна об’єдналася. Ми всі разом переможемо!

Михаил ЮРКИВ, учитель
с 21-летним стажем, Теребовля Тернопольской области:

— Я батько чотирьох дітей (три сини, два з них близнюки, та дочка), яких залишив удома. Чому я сюди приїхав? Бо не зміг змиритися з брехнею, що лилася з усіх провладних телеканалів. Із нею не можуть змиритися прості люди (бо я живу в селі під Теребовлею), жителі міст, люди будь-якої освіти. Я не розумію, як усі цілі інститути, задіяні владою, всі їхні академії, як вони, нібито розумні, освічені люди, їхні сім’ї, адміністрація Президента все це роблять. Як не розуміють, що коли брехні забагато і вона виливається за вінця, тоді вона виконує протилежну функцію, ніж та, на яку вони розраховують. Не уявляю! Трошки образно скажу. Я є піщинка, краплинка, але розумію, що без краплинки немає струмочка; без струмочка немає річечки, а без річечки немає ріки великої, яка впадає у народне море і змиває весь бруд. Я себе усвідомлюю тою краплиною, без якої не було б (і кожен тут на Майдані й Хрещатику зі мною згоден) отого моря людського. Я вірю: воно змете отой бруд, і, дай Боже, змете якнайшвидше, бо нам дорогий кожен день!

Сергей Мельничук
(Луганск):

— Я вважаю, що повинен бути тут. Тому, коли почув по «5 каналу», який, на щастя, іде у мене по кабельній мережі, що Ющенко запрошує всіх до Києва, побіг за квитками. Зі мною, як з’ясувалося вже в поїзді — ще десять людей. Але я впевнений — це перші, адже ми не домовлялися. Хто ввечері брав квиток, я — ще зранку. Вражений теплим прийомом киян — мене «утеплили», шапку дали, рукавиці, шкарпетки теплі. Настрій в мене дуже піднесений. Ющенко буде нашим президентом В Луганську офіційна статистика твердить, що за Ющенка у нас проголосувало 4,55% виборців, але якщо брати реальні цифри, то в нашій області, як мінімум, 20% голосувало за Ющенка. Ми будемо стояти тут до перемоги. Крім того, сподіваюся ще на одну перемогу. Все почалось із того, що на моє звернення до міськвиконкому, яке я виклав українською мовою, отримав неадекватну відповідь російською. Звернувся до районного суду Луганська з позивом про відшкодування моральних збитків. Жадав вибачення від відповідача. В разі, якщо працівники міськвиконкому не зроблять цього, збирався звернутися в прокуратуру з вимогою порушити кримінальну справу проти держпрацівників, які винні в дискримінації українців за мовною ознакою. Прокуратура відмовила. І я пройшов всі щаблі оскарження в усіх національних засобах судового захисту. Отримав рішення Верховного суду про те, що вони не вбачають приниження моєї національної гідності в цьому випадку. В рішенні суду не було багато чого відображено, наприклад, постанови Луганської міськради про паралельне використання української і російської мов. Це суперечить українському законодавству, адже росіяни не складають національної більшості в Луганську. Зрозумійте мене правильно, я нічого не маю проти росіян і російської мови, просто йду за законом. На цих підставах я звернувся до Європейського суду з прав людини. Я й тут чекаю перемоги.

Любовь Николаевна
ГренькИв, Львов:

— Це не тільки справа молодих, не той зараз час. Бувають мітинги для молодих, хоча я, наприклад, коли «Порі» підкинули оту гранату, всі у Львові встали — і старі, і молоді. Мені здається, вся Україна знає про той мітинг. І ще тоді, як я подивилася на ту «Пору», зрозуміла, треба й тут до кінця стояти, бо все тепер тільки в наших руках, від нас все залежить. Я весь час тут, тільки сьогодні вночі перепочила, мене люди забрали в Пущу. Найважче навіть не холод, хоча й обігрітися хочеться, а головне — помитися. Але ми повинні бути тут, від цього залежить наше життя. Навіть те, що «оті» й оголосили Януковича, це для нас значення не має. І нехай питає дехто — коли, мовляв, поїдете, завтра чи післязавтра, для мене таке питання не стоїть — тільки після перемоги. І я дуже щаслива, що навкруги тисячі людей — молодих, сильних, красивих, завтрашніх. Настала їхня пора!

Татьяна ПАНИЧЕВА, 56 лет, пенсионерка, г.Киев:

— Я дуже хвилююся за наше майбутнє. Набридло вже боятися і тому я тут, на майдані, хоча могла спокійно сидіти вдома біля телевізора. Уся моя сім’я проголосувала за Ющенка — мої троє дорослих дітей, чоловік і матуся. Сьогодні я третій день на майдані. Прийду і завтра, і післязавтра. Якщо треба — і через тиждень, і через два… Я вперше за все життя беру участь у подібній акції. Мабуть, тому, що нарешті зрозуміла: ми на крок від перемоги. Треба лише її відстояти.

Мария ВДОВИЧЕНКО, 20 лет, студентка колледжа, с.Гнидын Бориспольского района Киевской области:

— Я на майдані від початку акції. Власне, тут уся моя родина — три брати і мама. Я хочу, щоб у країні була демократія і Ющенко став нашим президентом. Адже цього хоче весь народ. Лише маленька купка олігархів прагне іншого.

Михаил ДРОГОМИРЕЦКИЙ, 48 лет, инженер-метролог, г.Коломыя Ивано-Франковской области:

— Я приїхав до Києва підтримати нашого народного президента Віктора Ющенка. У столиці думаю залишитися до неділі. Зараз цілими днями знаходжуся на майдані. Мені надзвичайно приємно, що така кількість людей підтримує порядного і чесного чоловіка. Переконаний: Ющенко буде Президентом України. Не дивлячись ні на що.

Ирина СНИХОВСКАЯ, 45 лет, медсестра, г.Киев:

— Сама я родом из Подмосковья, но в Киеве живу уже 23 года. Именно здесь моя родина. И сегодня настал такой момент, когда нужно выбрать: с кем ты? Я решила: я — с Виктором Андреевичем, с его командой, я поддерживаю его политику. Поэтому я здесь. Наверное, как и все, кто в эти дни на майдане. Мы не можем иначе выразить свой протест против того, что происходит, против всех этих жутких фальсификаций. Низко кланяюсь студентам. Просто удивительно! Наша молодежь, оказывается, гораздо лучше, чем о ней порой говорят. Верю ли я в нашу победу? Естественно! Иначе я бы сюда не пришла.

Рифат ЧУБАРОВ, 47 лет, народный депутат:

— На майдані я не тільки сьогодні. По-перше, я — член фракції «Наша Україна». По-друге, ми — кримськотатарська спільнота — завжди були партнерами національно-демократичних сил України, виступали за розвиток демократичної України. Ми впевнені в тому, що у нас немає іншого шляху для відновлення прав кримськотатарського народу, ніж розвиток нашої держави шляхом незалежності, інтеграції в європейське суспільство. Тому ми хочемо, щоб був обраний такий президент, котрий буде вести постійний діалог із усіма сегментами українського суспільства. Зрештою, ми саме такого президента і обрали. Але ж нам усім плюнули у душу…

Я протягом трьох ночей тут чергую, спілкуюся з молоддю і можу сказати одне — такого прояву людської гідності, який демонструє сьогодні наша молодь (утім, не лише вона), я ще не бачив. Це — покоління нової України, України саме європейської. Люди готові захищати не лише свою гідність, а й своє право на гідність. Це дуже важливо.

Олег ЦИМЕР, 56 лет, председатель независимого профсоюза горняков шахты «Героев космоса» «Павлоградуголь», г.Павлоград Днепропетровской области:

— Я не хочу, щоб моїх друзів, колег, моїх дітей називали козлами. Я хочу, щоб при владі була нормальна людина. У Києві планую залишатися до нашої перемоги — доки Ющенко не стане президентом. У 1998-му я вів до столиці колону з тисячі людей із «Павлоградвугілля». Київ був не такий. Нині він пробудився. А завдяки киянам — інші регіони. Що вам сказати? У мене сльози навертаються на очі, коли дивлюся, скільки тут людей — не за гроші, а за покликом серця… І прошу вас, передайте усім: брехня, що всі шахтарі підтримують Януковича!

Олег КУЗЬМЕНКО, 31 год, инженер телефонной компании, г.Киев:

— Для меня важно, чтобы был избран именно тот президент, за которого голосовало большинство. Я бы не пришел на майдан, если бы большинство действительно голосовало за Януковича. Но я точно знаю (у меня очень много знакомых и родственников по всей Украине), что творилось по стране, как фальсифицировались выборы. К сожалению, я только сегодня смог освободиться и приехать сюда. Перед этим на майдане меня представляли мои коллеги. Собираюсь приходить до тех пор, пока ситуация не прояснится. Ведь власть ну слишком очевидно играет краплеными картами.

Николай ГЛАДКИЙ, 50 лет, предприниматель, г.Харьков:

— Я вірю в нашого нового президента Віктора Ющенка. Я не знаю, як президентом став Кучма, я за нього ніколи не голосував. Тим більше не знаю, як став прем’єром Янукович. Це люди дуже далекі від народу. Але ж подивіться, скільки у нас мудрих людей! Скільки їх сьогодні на майдані! Я вірю в Україну — вільну, заможну і процвітаючу. Саме таку Україну хотів батько і мій дід. Сьогодні ми живемо дуже бідно. Ющенко — наш останній шанс на гідне життя.

Сергей ГОЛОВАНОВ, 23 года, студент, г.Червоноград
Львовской области:

— Весь народ сьогодні тут, на майдані, як я можу сидіти вдома і спостерігати за тим, що діється?! Я навіть не знаю, як назвати те, що влада сьогодні робить із народом. Будемо у Києві до перемоги.

Олесь НАЗАРЕНКО, 74 года, пенсионер, г.Скадовск Херсонской области:

— Я до Києва приїжджаю щороку, як тільки оголошують «Повстань, Україно!» Я дуже тішуся тим, що відбувається нині, я давно цього чекав, коли ми усі нарешті проснемося і згадаємо, що ми — народ. Але найкраще буде мені, коли ми остаточно позбавимося російського впливу і створимо свою, українську владу. Такий шанс у нас є. На Ющенка треба сподіватися. Це єдина людина, здатна наблизити нас до справжньої держави під назвою «Україна». Ющенко — найчесніша людина. І мені дуже приємно, що у Києві стільки людей із помаранчевими стрічками. Значить, у нас вже є нація. Ми нею були у козацькому ХVII столітті, потім стали хохлами. Тепер нарешті перетворюємося на справжніх українців.

Галина ПАВЛЕНКО, 45 лет, директор компании, г.Киев:

— Мы хотим быть вместе со всеми, мы за Ющенко, за демократию, поэтому и вышли на майдан. Мы здесь каждый день, всем офисом. И будем приходить столько, сколько будет нужно. Точнее, пока Ющенко не станет президентом. То, что происходит сейчас в центре Киева, невозможно передать словами. Атмосфера прекрасная, люди настолько дружные!.. Мы каждый день приносим сюда ребятам, живущим в палатках, еду, видите, все с термосами… Мы просто счастливы, что верим в то, во что верит такое огромное количество таких чудесных светлых людей.

Яна ЧЕПЕЛЬ, 16 лет, одиннадцатиклассница, г.Киев:

— Я хочу, чтобы наше правительство поняло, что люди — это большая сила. Ее нельзя игнорировать. Люди борются за свою свободу, они поняли, что за нее нужно сражаться. Все здесь ради одной цели. Не переживают ли за меня родители? Нет, ведь они тоже здесь.

Валерия КИРИСТИДЖИЯНЦ, 25 лет, психолог, г.Киев:

— Для меня это уникальная возможность отстоять свое право на выбор, свое мнение и защитить свой выбор. У меня трехлетняя дочь. Когда она смотрит все происходящее на майдане по телевизору, то каждый раз кричит: «Мама! Смотри, там праздник!» Так вот здесь действительно праздник: праздник обретения нами самих себя. Победим ли мы? Не знаю, я не пророк. Но что считать победой? Победу Виктора Ющенко?.. Победа уже то, что люди не побоялись выйти на улицу и защитить себя. Тот дух сплочения и веры, который витает здесь, и есть победа.

Оставайтесь в курсе последних событий! Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Заметили ошибку?
Пожалуйста, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter или Отправить ошибку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурная лексика, ругань Флуд Нарушение действующего законодательства Украины Оскорбление участников дискуссии Реклама Разжигание розни Признаки троллинга и провокации Другая причина Отмена Отправить жалобу ОК