Космический мир Евгения Сверстюка

4 декабря, 2014, 11:47 Распечатать

Как говорил Сверстюк, "симптомы донкихотства фиксировались в КГБ как попытки восстания против режима". Его лишили свободы на 12 лет. Евгений Александрович идеально подходил под определение "узник совести".

Петр МАРУСЕНКО

Евгений Сверстюк
facebook.com/EvromaidanSOS
Евгений Сверстюк умер на 86-м году жизни

Петр МАРУСЕНКО

Ушел в вечность писатель, философ и диссидент Евгений Сверстюк. Когда он писал о какой-то выдающейся личности, то употреблял именно это выражение. Думается, оно будет совершенно уместным и в отношении самого Евгения Александровича.

Наше знакомство и, смею сказать, дружба начались почти 50 лет назад. Я познакомился с Евгением Александровичем летом 1967 г. Тогда он уже был известным литератором. Но вроде как "вне закона". Его перестали печатать. Да и проблема жилья была весьма острой. Потом он напишет: "За винятком студентських років (у гуртожитку), я вічно шукав житла і жахався, що це взагалі підмінює життєві шукання". Несколько недель он прожил в квартире, которую получила моя мама.

Тогда я был обычным "советским" школьником, но сразу ощутил весь масштаб его личности. Он не давил своим интеллектом, действительно энциклопедическими знаниями. Наоборот, после разговора с ним ты чувствовал себя более значимым, а дух твой почти ощутимо воспарял вверх. "Ми тут з Петром міркуємо про екзистенціалізм", — мог сказать Евгений Александрович, хотя все же размышлял преимущественно он сам. Это свойство — говорить на равных с любым собеседником — очень редко приходилось потом встречать.

Под влиянием Евгения Александровича я с молодых лет был уверен в огромном значении внутреннего мира для жизни человека. Собственно, под его влиянием я в итоге пришел к вере в Бога.

Запомнилась афористичность, которая была присуща ему до последнего дня. Однажды (лет 45 назад) мы шли вместе на день рождения. На перекрестке напротив метро "Большевик", где тогда еще не было подземного перехода, он сказал: "Тут відчуваєш себе якось нелегально".

Евгения Александровича называют борцом с режимом и диссидентом. Конечно, это правда, но не вся. Ему не свойственна романтика именно борьбы. Он жил на вершинах духа, поэтому не мог воспринимать ту власть просто потому, что для него ее правила были несовместимы с представлениями о чести и самоуважении. Как говорил впоследствии сам Сверстюк, "симптоми донкіхотства фіксувалися в КДБ як спроби повстання проти режиму".

Его лишили свободы на 12 лет. Евгений Александрович идеально подходил под определение "узник совести".

Когда-то, в середине 1970-х, мы с моим другом Николаем приходили поздравить его жену, Валерию Викторовну, с днем рождения Евгения Александровича. И она читала нам его письма из лагеря. Сколько в них было юмора! В частности, когда Сверстюк был принят заочно в ПЕН-клуб, он написал, что имеет теперь право на бесплатный проезд по английской железной дороге. В пермских лагерях это было весьма актуально!

Сверстюк был писателем милостью Божьей. Он обладал абсолютным литературным слухом, проявлявшимся во всех жанрах, в которых он работал: в эссе, исследованиях, стихах, рассказах. Художественные образы рождались легко и непринужденно. Они всегда точны и целесообразны. Из его афоризмов можно сложить целую книгу. А главное — и это признак выдающегося таланта — он видел то, чего не могли видеть другие.

Очень точной представляется характеристика литературного творчества Сверстюка, сделанная Михайлиной Коцюбинской: "Поєднання високого романтичного лету, розумного критицизму, учительської тенденції зумовлює правду й силу Сверстюкового слова. Творить своєрідний стоп, що не дає іронії і критицизму виродитися в холодне безвірництво, а його просвітництву — перетворитися в набридливу декляративність і моралізаторство".

Его любимые литературные герои — Дон Кихот и Гамлет. Человек чести, человек со шпагой, человек, который стремится быть, а не казаться, — вот эти образы часто повторяются в его произведениях.

Когда люди привыкают молчать или говорить на эзоповом языке, им бывает тяжело высказывать свои мысли даже в условиях относительной свободы. На творчестве Евгения Александровича переход к "гласности" почти никак не сказался. Он писал так, как и раньше. Правила его игры совсем не изменились. Он и раньше не делал никаких уступок доминирующей идеологии.

И еще одна сторона его деятельности — журналистика. Евгений Александрович редактировал газету "Наша віра" в течение всех 25 лет ее существования. И не было, кстати, ни единого номера из более чем трехсот без одного или нескольких материалов Сверстюка. Чем эта ежемесячная газета отличается от других изданий? Насыщенностью материалов, напряжением мысли, четкой моральной позицией и отвагой. Газета выходила благодаря стараниям кучки идеалистов. Это — самое бедное издание в Украине. Отметим: главный редактор не получал ни зарплаты, ни гонораров...

Сказать, что Сверстюк был бескорыстным, — это ничего не сказать. Он никогда ничего не просил ни у власти, ни у богачей. Его все устраивало в мире материального. Скажем, до дачи (без настоящего дома) надо добираться много километров, ничего — как-то на попутках можно доехать…Главное — его жизнь была сосредоточена в сфере духовного.

Евгений Сверстюк до последней минуты своей жизни оставался в строю. Он стал хуже чувствовать себя еще в начале осени. Однако не прекращал активной работы. Какой пример тем, кто привык жаловаться на малейшую болячку!

Судите сами: в сентябре Евгений Александрович поехал на Львовский книжный форум, в конце октября — в Турцию, по святым местам христианства. Продолжал выпускать газету "Наша віра". Гранки ее последнего номера он читал уже просто в больнице, фактически имея на руках смертный приговор. Как он был рад тому, что в прошлый четверг в "Літературній Україні" вышла его последняя статья о Тарасе Шевченко!

Когда Евгений Александрович не пришел на вечер, посвященный 25-летию перезахоронения Василия Стуса, Олексы Тихого и Юрия Литвина, на который он, собственно, меня и пригласил, кольнула мысль: "Что-то нехорошо с Евгением Александровичем. Он не мог не прийти при малейшей возможности". Так и вышло…

Поразило его поведение на смертном одре. Ни капли печали не было в нем. Он лежал в палате на четверых, но был, как всегда, весел, бодр, спокоен. К нему приходили друзья, пели, играли на скрипке, словно он отдыхал на курорте…

Можно сказать, что он до конца оставался на коне, как его любимый герой Дон Кихот.

Когда-то Сверстюк писал об Антуане де Сент-Экзюпери: "Для утвердження своїх істин Сент-Екзюпері зробив усе, що міг: він їх вистраждав життям і створив у згоді з ними модель свого життя". Эти слова Евгения Александровича можно в полной мере адресовать ему самому.

Петр МАРУСЕНКО

Символ духовного відродження України

ВиступЄвгена Сверстюка на урочистостях з нагоди 25-річчя свободи Української Греко-Католицької Церкви(25 жовтня 2014)

Цьогоріч — знаменна дата: 25-та річниця виходу УГКЦ на волю. То подія великого історичного значення і одна з наших національних перемог. Тільки чудом Господнім в час паралічу кремлівської влади вдалося проламати многотрудні споруди, що їх мурували царі і вожді, як мур стратегічного значення.

Я з жахом думаю, що було б, якби їм вдалося зберегти в Україні систему керованих церков…

Сьогодні радісно думати, як багато за ті 25 років з'явилося подвижників і запалено духовних вогнищ для порятунку людини в тенетах споживацтва та меркантилізму.

У перехідний час "боротьби за храми" доля звела мене з ревними будівничими греко-католиками Зіновієм Красівським та Ярославом Лесівим. Нас єднало не так лаґерне минуле, як органічна релігійність і переконання, що міжконфесійні перегородки не ростуть до неба…

Я й тепер переконаний, що у солідарній християнській співпраці Церков лежить шлях до духовного і національного відродження України. Гріх поділу — то вже історична реальність. Але горе тому, хто несе той поділ на своєму чолі і в серці.

Радість і надію вселяє те, що молоде покоління священнослужителів часто повертається до прикладу перших християн і творить церковні громади в умовах утисків та гонінь. У бідності легше зберігати християнські чесноти і заповіді блаженства.

Український Майдан організували саме скривджені і гнані за правду. Вони ж наповнили його духом релігійної миротворчости і національної толерантності.

Важливо, що Церква була з ними.

Згадаємо, що многолюдне віче 1 грудня 2013 р. розпочав своїм закликом творити добро Блаженніший Любомир, кардинал Гузар. Усі пам'ятають нічні тривожні дзвони Михайлівського монастиря, який дав захисток переслідуваній молоді.

В усіх у пам'яті священик у шоломі будівельника: накинувши єпатрихіль поверх куфайки, вибрався на дах автобуса, наповненого переляканими міліціонерами, і захистив їх від розправи розгніваного натовпу. Мені приємно, що то були молоді священики з Волині, але ще більш приємно, що над Майданом панував дух Молитви і авторитет Церкви.

Чи нема в цих фактах символу духовного відродження України?

Церква в українців викликає найбільшу довіру, хоча всі знають, що в деяких храмах діють і фарисеї, і навіть агітатори ворожої нам держави. Але здорове чуття народу відрізняє Церкву Христову від недостойних її служителів, лицемірів, про яких і в Євангелії говориться, що і самі не входять, і інших не пускають… Багатьох молодих людей відштовхнули від релігії нинішні канонічні слуги влади та черствого обряду.

Дуже проблематичний нині вплив Заходу, звідки віками освіжав нас вітер надії і добрий приклад. Сьогодні Захід у полоні ринку. Він розплачується і ще більше буде розплачуватися за масовий відхід від того біблійного фундаменту, на якому побудовано його найвеличніші споруди і з якого підіймалися його генії мистецтва та науки. Але ми вдячні служителям, що зберігали вогнище віри і передали нам школу.

Ми на собі пересвідчилися, до яких духовних і моральних спустошень призвело культивування ялового матеріалізму та глухого атеїзму.

Здавалося б, це мало послужити уроком для всього світу. Але світ живе в полоні індустрії спокус. Ця хвороба передається також нашій молоді, яка опановує всі багатства інтернету, але не знає азбуки вічних істин.

Запитайте в ліцеї чи в університеті: "Хто з вас читав Євангеліє?" — признаються одиниці. Коли б зібрати все студентство і професуру — "Чи знаєте ви, звідки найбільші генії черпали мудрість, брали високі прозріння і викопували перли глибин?" — мало хто з них назве Біблію, і то хіба спираючись на свідчення Гоголя, Шевченка, Достоєвського…

В основі невіри і байдужости найчастіше лежить елементарна відсутність знань про головне — в усіх верствах суспільства.

Отже, нива — широка, жнива — великі, а справжніх робітників — мало.

За 25 років вони, слава Богу, підросли. І ці робітники мають бути одважними, самовідданими, бо запалює і веде особистий приклад.

Дякуємо Богові, що він посилає нам великі випробування, значення яких прояснюється потім. Під їх ударами прокидається людина і прокидається нація до усвідомлення свого призначення звиш.

 

Оставайтесь в курсе последних событий! Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Заметили ошибку?
Пожалуйста, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Добавить комментарий
Осталось символов: 2000
Авторизуйтесь, чтобы иметь возможность комментировать материалы
Всего комментариев: 0
Выпуск №34, 14 сентября-20 сентября Архив номеров | Содержание номера < >