Блокада Чорнухиного

Описуючи останні події на сході країни, українські ЗМІ левову частку уваги приділяють Дебальцевому, хоча є ще один населений пункт, у якому ситуація не краща, а може, навіть гірша. Мова про Чорнухине Луганської області, що за 12 кілометрів відДебальцевого. Те, що відбувається в цьому селищі зараз, можна охарактеризувати двома словами - гуманітарна катастрофа.

"Если бы не Майдан, не было бы этой войны"

Чорнухине (раніше Перевальський район) - один із значних населених пунктів Луганщини. У мирний час тут мешкало понад 6 тис. людей, є 2 школи, дитсадок, лікарня. А ще - колонія суворого режиму, розрахована на тисячу в'язнів. Після встановлення так званої лінії розмежування (а простіше кажучи - фронту) прямі дороги в селище виявилися заблокованими, тому доїхати сюди з адміністративного центру Луганщини - Сєвєродонецька - можна тільки через Дебальцеве Донецької області.

Кореспонденту DT.UA випала нагода побувати в селищі під час першого (з початку бойових дій) візиту сюди представників обласної влади - на початку жовтня минулого року. Перші враження, як відомо, найяскравіші. До них можна зарахувати напіврозвалені від часу, а не внаслідок бойових дій, покинуті хати на околиці, два доглянутих пам'ятники вождю світового пролетаріату, величезний, збудований у дусі соцреалізму Будинок культури і, звісно ж, місцевих мешканців. Більшість селян не приховували, що брали участь у "референдумі" про незалежність "ЛНР", і виявили дивовижну вибірковість в оцінках того, що відбувається на Донбасі тепер. Чорнухине, фактично, лежить між двома вогнями - з північного боку селища стоять українські силовики, а на півдні, з боку Алчевська, - бойовики "ЛНР", більшість яких - так звані козаки всевеликого війська донського. Під час артилерійських перестрілок снаряди летять над селищем в обох напрямках (деякі вибухали на околицях, хоча значних руйнувань тоді не було), однак селяни бачили тільки одного учасника бойових дій. "Скажите Порошенко, чтобы нас не обстреливал", - казали вони. Або ще: "Если бы не Майдан, не было бы этой войны".

Чернухино Ленин

Оскільки Перевальськ перебуває в руках "ЛНР", державне фінансування району заблоковане. Щоб розблокувати його для Чорнухиного, яке юридично належало до окупованого району, а фактично залишилося під контролем України, селище рішенням Верховної Ради передали до Попаснянського району. П'ятимісячну заборгованість із пенсій (близько 30 мільйонів гривень готівки, яку запакували в кілька мішків) сюди привезли 17 жовтня в супроводі БТРа й автоматників. Щоб отримати її, перед Будинком культури зібралася величезна черга, яка не розійшлася, навіть коли на околицях, десь за кілометр-півтора, почали вибухати снаряди.

Через постійні обстріли Чорнухине періодично залишалося то без світла, то без води, то без газу. Відновлювати пошкоджені системи життєзабезпечення доводилося з величезними зусиллями й ризиком для ремонтників, котрі часто працювали під кулями, у прямому значенні слова. Завдяки аварійним бригадам більшість часу, аж до минулого місяця, селище залишалося з усіма основними благами цивілізації. У січні сюди ще в супроводі автоматників завезли пенсію й закрили всі соціальні виплати. Вже тоді селян попереджали - ситуація загострюється, тому краще їхати з селища на безпечні території. Проте більшість людей (особливо літніх) виїжджати категорично відмовилася. А коли почалися активні бойові дії, зробити це стало неможливо.

У те, що настане повноцінний мир, не вірить майже ніхто

Під час спроб узяти Дебальцеве під вогнем бойовиків опинилося й сусіднє Чорнухине, що займає стратегічне положення у нинішньому театрі бойових дій. Спочатку на околицях, а згодом і на вулицях селища спалахнули кровопролитні бої, що забрали багато людських життів (до прикладу, саме в Чорнухиному загинув командир батальйону імені Джохара Дудаєва Іса Мунаєв). Після неодноразових влучень артилерійських снарядів колонія суворого режиму, в якій залишалося менше 400 в'язнів, фактично перестала існувати. Огорожа колонії пошкоджена в багатьох місцях, корпуси розбиті, в'язні розбіглися хто куди. Голова селища втік в окупований Алчевськ, місцеві депутати зникли ще раніше, селяни, які не встигли виїхати, полишені в епіцентрі бойового протистояння самі на себе.

Спроби цілеспрямовано вивезти людей із Чорнухиного робилися неодноразово. Минулої неділі керівництво пенітенціарної служби області, заручившись гарантіями представників ОБСЄ про тимчасове бойове затишшя, намагалося евакуювати охоронців колонії та їхні сім'ї. Однак броньований пасажирський КрАЗ бойовики підірвали ще на підступах до Чорнухиного, тому місія завершилася нічим. Минулого вівторка керівництво облдержадміністрації спробувало вивезти в безпечне місце селян одразу після тижневих переговорів із участю керівництва АТО, представників російського Генштабу та "ЛНР" і "ДНР" (Чорнухине розміщується на адміністративній межі Луганської та Донецької областей, тому до переговорного процесу довелося залучати обидві так звані республіки). У результаті переговорів було прийнято рішення про відкриття гуманітарного коридору на зразок того, що існував для жителів Дебальцевого. Однак коли транспорт для евакуації виїхав у Чорнухине, за 15 кілометрів від Дебальцевого автодорога виявилася заблокованою через бойові дії. Поблизу Логвинова російські танки перекрили трасу, заблокувавши доступ і до Дебальцевого, і до Чорнухиного. Переговори про відкриття гуманітарного коридору тривають досі, проте поки що без відчутних результатів.

Що нині відбувається в Чорнухиному, відомо з уривчастих розповідей місцевих жителів, із котрими періодично з'являється мобільний зв'язок. За їхніми словами, частину селища зайняли бойовики, на вулицях точаться бої, а літні люди, що залишилися (таких приблизно кілька сотень), практично безвилазно сидять у підвалах, чекаючи обіцяного коридору. На околицях села багато загиблих (у тому числі військових), яких ніхто не забирає. В середу, під час коротких перерв між перестрілками та боями, кілька десятків людей, спроможних ходити, пішки вийшли з селища у бік окупованих територій (Перевальськ, Алчевськ). Іти довелося 3-4 години через поля, частина яких замінована, однак на сьогодні це єдина можливість вирватися з Чорнухинського пекла й потрапити туди, де не стріляють. Виїхати з селища на транспорті неможливо, - автомобілі розстрілюють без вагань і попереджень.

Решта селян усе ще продовжують чекати евакуації. Продукти в них закінчуються, сили - теж. У четвер, коли глави 4 держав домовлялися в Мінську про загальне припинення вогню, в Чорнухиному йшли такі ж гарячі бойові дії, як і в середу, вівторок чи за тиждень до того. Ті, хто сидить зараз у підвалах, сподіваються, що Мінські переговори дадуть бодай тимчасове затишшя й можливість виїхати в безпечне місце. У те, що настане повноцінний мир, не вірить майже ніхто.

P.S. За останні 4 місяці автору матеріалу довелося побувати в Чорнухиному 5 разів. І бачити на власні очі, як поступово змінюється ставлення селян до представників української влади: від категоричного неприйняття та абсурдних обвинувачень - до нормального, хоч іноді й гарячого діалогу. Вчасна виплата пенсій, яку привозили з БТРами (і про яку в "ЛНР" можуть тільки мріяти), постійне відновлення пошкоджених обстрілами систем життєзабезпечення все-таки давали певний ефект. Здавалося, ще трохи, і свідомість селян зміниться кардинально. Тепер це вже не має жодного значення. Для тих, хто залишився в Чорнухиному, однаково, хто буде тут далі, - Україна, "ЛНР", Росія чи хтось іще. Головне - аби нарешті перестали стріляти.