«Стежина» Малишка. Перший концерт французькою

До 100-літнього ювілею поета Андрія Малишка (народився 14 листопада 1912 року в селі Обухові на Київщині) Мала академія наук України підготувала спеціальне видання - переклади найвідоміших віршів-пісень поета французькою мовою (університетське видавництво «Пульсари», 2012, переклав Дмитро Чистяк). Книжку підготовлено за підтримки літературознавця Сергія Гальченка.

Це видання продовжує добрі традиції МАН щодо популяризації української культури: два роки тому було видано збірку творів молодих науковців «Мій Гоголь», а 2011 року з’явилась аналогічна книжка «Мій Тичина» (а також переклади поеми «Скорбна мати» Тичини англійською, російською, французькою та грузинською мовами). За Малишком уже усталилося означення «поет-пісняр», він у ХХ ст. написав чи не найбільшу кількість віршів, що стали «народними піснями». До видання «Моя стежина» увійшло дванадцять творів: «Моя стежина», «Київський вальс», «Рідна мати моя», «Ми підем, де трави похилі», «Цвітуть осінні тихі небеса», «Пісня про вчительку», «Як на дальнім небосхилі», «Білі каштани», «Гаї шумлять біля потоку», «Запливай же, роженько весела», «Стань зорею мені», «Вогник». У книжці вміщено нотні партитури до пісень, фактично «Моя стежина» - це книжка нот, яка в руках майстра може перетворитися на музику. Автори проекту запевняють, що пісні на слова Малишка можуть бути цікаві для французького поціновувача прекрасного, а у Франції музична культура завжди була на висоті. Наприкінці книжки подано біографічні довідки про Платона Майбороду, Георгія Майбороду та Олександра Білаша. Для оформлення використано репродукцію з картини В.Чегодара «Київщина» (1989 року).

Підготувати сучасний французький переклад таких пісенних текстів - непросте завдання. Потрібно обрати особливу перекладацьку стратегію, аби фінальний продукт був справжнім європейським виданням, що презентує модерного українського поета. Д.Чистяк у передмові «Перше сторіччя Андрія Малишка» зізнається: «…У перекладацьких колах жартують, що «Пісню про рушник» не перекладеш жодною мовою. Але спроби такі були. Деякі з покладених на музику творів Малишка відтворив французькою відомий перекладач зі слов’янських мов Анрі Абріль у виданні поетового вибраного, що виходило у київськім «Дніпрі» наприкінці 80-х. Переспів «Пісні про рушник» представлено в «Антології української літератури», підготовленій Науковим товариством ім. Шевченка в Парижі й випущеній у київському видавництві ім. Олени Теліги 2004-го. Однак ці відтворення не заспіваєш на музику Платона Майбороди…». Переклади віршів Малишка, які підготував Дмитро Чистяк, справді легко співати французькою, в чому можна було переконатися на презентаціях цієї книжки в Парижі 10 - 14 жовтня, що відбулися за підтримки Культурно-інформаційного центру при Посольстві України у Французькій республіці.

У світлих поезіях А.Малишка інколи відчуваються нотки болю, а то й екзистенційного розпачу, хоча його й не помічаєш за ліричною легкістю, яку приховує народнопісенний мелос. «Моя надієчко, я знаю, / Мій крик життя на цілий світ, / Ота стежина в ріднім краї / Одним-одна біля воріт. / Ота стежина в ріднім краї / Одним-одна, одним-одна біля воріт». Малишко йшов у поезії шевченківськими стежками, так само всотуючи енергію з фольклорних струменів. Його поезії стали піснями завдяки цій фольклорній легкості, за якою ховається справжня глибина емоційного переживання. Ми часом помилково сприймаємо фольклор як щось спрощене, що складається з повторів та, на перший погляд, простих образів. У фольклорних текстах завжди наявний мотив переродження, воскресіння навіть після найбільших катастроф. Пафос фольклорних текстів об’єднує серця й дає можливість відчути безсмертя світу, плинну незворушність праматерії, природи. Вірші А.Малишка увібрали в себе цю медитативну незворушність, віру в гармонію крізь тугу дисонансів. Далася взнаки й неокласицистична школа учителів. Творчості Малишка притаманне народне розуміння краси й добра, а звідси випливає крайня суб’єктивність та напружена емоційність ліричного героя. В радянські часи поезія такої внутрішньої напруги, такої емоційної чистоти була свіжим повітрям, куди читач міг утекти, бачачи навколо сірість громіздких партійних монументів і монументальної радянської ідеології. Малишко як поет фольклорної стихії - «мінімаліст», він звертається до простих, часом бінарних образів, здатних передати одвічний драматизм людського існування. У вірші «Україно моя» поет через образ палаючої хати, вбитої дівчинки, замученої нацистами дитини передає космічний катастрофізм.

Малишко завжди посідав особливе місце в українській поезії ХХ ст. Митець вважався певною мірою «старим», коли в українській культурі з’явилося покоління шістдесятників із новою естетикою, новими темами, новою художньою мовою. У 1944-1947 роках Малишко вже був головним редактором журналу «Дніпро». Він написав пісні до кінофільму «Щорс» О.Довженка. Водночас Малишко - учень неокласиків М.Зерова й М.Рильського. Він пережив період злету в 30-ті й 40-ві роки. Перша декада припала на період сталінських репресій, коли багатьох його вчителів, інтелектуалів європейського рівня, розстрілювали до річниці Жовтневої революції, а друга декада - час війни та повоєнний період, доба тотальної розрухи, коли країну треба було розбудовувати «стаханівськими» методами, - водночас це період сталінського наступу на українську культуру (згадати хоча б погроми вірша «Любіть Україну» Володимира Сосюри). Третій період у житті Малишка, який традиційно виокремлюють дослідники його творчості, припадає на 1957 - 1970-ті роки. Тоді так само виходять прекрасні збірки поезій із властивим для неокласицизму медитативним пафосом, відчуттям гармонії та внутрішнього спокою: «Серце моєї матері», «Прозорість», «Дорога під яворами», «Серпень душі моєї». Але Малишко в цей період поводиться неоднозначно, інколи він може вибухнути проти молодих поетів, які приходять йому на зміну. Можливо, поет ревнує, він відчуває, що настає доба нової поезії. Малишко, як і більшість поетів, був непростим у стосунках із друзями, час штовхав його інколи на вчинки супроти власної волі. І, певно, Малишко відчував цю трагічну роздвоєність, роздвоєність власного не поетичного, а людського «Я», як у новелі Миколи Хвильового. Всі, хто був причетний до партійної номенклатури, більшою або меншою мірою були причетні й до системи Зла. Малишко не витримав на похороні В.Сосюри і звернувся до «великої трибуни» парторгів зі словами: «Це ви, ви - його мучителі». А коли повернувся додому, знайшов у поштовій скрині стенограму виступу на партзборах, коли Малишко як парторг сам критикував Сосюру. На стенограмі був напис «Мучителю - від замученого В.Сосюри…». Так працювала система.

Малишка навряд чи можна назвати інакодумцем, але він був поетом, а як кожен справжній поет відчував трагізм тієї ситуації. Він картав себе за те, що часом доводилося вдягати тогу святотатства і діяти на догоду партійному керівництву. Іван Драч у своїх спогадах про Малишка наводить слова Ліни Костенко: «Він поет і десь глибоко, підсвідомо все розуміє. Цей біль і робить його поетом».

Безперечно, біографія та творчість Андрія Малишка потребують нових прочитань, нових підходів, які б знімали ідеологічні нашарування й виявляли справжнє золото поезії. Проте книжка перекладів 12 найкращих віршів-пісень французькою мовою - важливий етап на шляху до відкриття модерного надемоційного Малишка, який може бути цікавим для франкомовного читача й поціновувача музики.

Станіслав Довгий, президент Малої академії наук України: «Андрія Малишка називали сурмачем нації. У його віршах-піснях поєдналися ніжність і полум’яність, ліризм і металеве звучання. Роки навчання Малишка випали на Великий Голод, а найвищий творчий злет - на Другу світову війну. Цей учень М.Зерова, А.Кримського, М.Рильського - високоінтелектуальних постатей української культури першої половини ХХ століття - ніколи не забував про народну пісню, яка звучала в його родині. Музично обдарований хлопчик став видатним поетом і подарував народові пісні «Білі каштани», «Пісню про рушник», «Ми підем, де трави похилі…». Поет творив буквально до останніх днів свого життя, адже «Стежину» було написано у лікарні за тиждень до смерті…

Цим виданням хотілося продемонструвати, що українська пісня може зачаровувати і підносити дух народу навіть у перекладі, коли звучить іншою мовою. Сподіваємось і на зворотний крок - на переклад пісенної спадщини французьких шансоньє Жака Бреля, Шарля Азнавура, Клода Нуґаро українською мовою. До речі, наступного, 2013 року спільно з ЮНЕСКО ми відзначатимемо 300-літній ювілей Дені Дідро та 100-літній - Еме Сезара й Альбера Камю».

Дмитро Чистяк, перекладач текстів А.Малишка французькою мовою: «Саме після війни Андрій Малишко у творчій співдружності з братами Георгієм та Платоном Майбородами, Сергієм Козаком, Олександром Білашем, Левком Ревуцьким, Пилипом Козицьким, Михайлом Вериківським та іншими композиторами створив плеяду самобутніх пісенних творів, які, до речі, збагатили й український кінематограф (жаль, що так рідко виходять на екрани нині «Літа молодії», «Долина синіх скель», «Чорноморочка», «Доля Марини», «Абітурієнтка»). Тематичний і жанровий спектр пісень Малишка вельми широкий: від воєнних балад (наприклад, «Як на дальнім небосхилі…») до ліричних вальсів («Київський вальс»)… Мабуть, найщасливішу долю мають пісні на музику поетового побратима Платона Майбороди. Це невипадково, адже обоє намагалися проникнути у таємниці народного мелосу, обоє пізнали воєнне пекло, обоє пронесли крізь життєві бурі високу синівську любов до матері. І справді, як на мене, важко сказати, чого в цих піснях більше - музичності у віршах чи поезії в музиці».