Пятилетка патриотизма в процентах

За 20 лет независимости восприятие гражданами Украины слова «патриотизм» прошло все стадии развития и деградации. Причем не единожды - от восторженного до агрессивно-отрицающего; от абсолютно искреннего для большинства, хотя и кратковременного, прижимания правой руки к сердцу во время исполнения государственного гимна, до почти полного безразличия, сопровождающегося скептической ухмылкой.

Надо сказать, что каждая новая власть предпринимала попытку это самое восприятие направить в нужное русло (согласно собственному разумению, конечно), создавая разные концепции и программы воспитания в населении патриотического духа. И даже не надо особо вчитываться в тексты этих документов - достаточно прочесть названия, чтобы понять, в какую степь пытался направить нас каждый из поводырей.

Первой попыткой стала утвержденная постановлением КМУ от 15 сентября 1999 года №1697 «Национальная программа патриотического воспитания граждан, формирования здорового способа жизни, развития духовности и укрепления моральных основ общества». Для бывшего директора оборонного предприятия Л.Кучмы очень важным казалось также военно-патриотическое воспитание. Следствием этого стали указы президента №1092 от 15.11.2001 «О национальной программе возрождения и развития Украинского казачества на 2000-2005 гг.» и №948/2002 от 25.10.2002 «О Концепции допризывной подготовки и военно-патриотическом воспитании молодежи».

Элементы этнического национализма В. Ющенко прослеживаются в названии документа, появившегося во время его президентства, - Концепция национально-патриотического воспитания молодежи на 2009-2015 гг.

А в сентябре 2011-го появляется разработанный рядом министерств и ведомств проект Концепции общегосударственной целевой социальной программы патриотического воспитания населения на 2013-2017 гг. В громоздкой словесной конструкции названия теперь отсутствует даже намек на национальное, зато появилось «общегосударственное». И сразу всплывает в памяти: «Мы, советский народ…» Образы прошлого приобретают более четкие очертания, когда читаешь текст документа. Намерения принимать меры по «предупреждению проявлений дискредитации, девальвации патриотической идеи... в СМИ, произведениях литературы и искусства» пугают - под это можно подогнать все, что угодно! А дополнение к концепции - «Перечень оценочных показателей реализации программы патриотического воспитания» - самый настоящий советский пятилетний план, который надо было не просто выполнять, а «перевыполнять». Но скажите, как можно измерить в процентах моральные категории?

ZN.UA приглашает читателей к обсуждению проекта концепции, с текстом которой можно ознакомиться на нашем сайте. К слову, предложения и замечания можно присылать также и разработчикам на e-mail: molodkharkivoda@ukr.net.

Своим мнением по поводу новой концепции с читателями ZN.UA делится доктор политических наук, старший научный сотрудник Института политических и этнонациональных исследований Владислав ГРИНЕВИЧ.

Создание общегосударственной программы патриотического воспитания, несомненно, - задача актуальная и важная. Более того, эта проблема для государства стратегически важна, ведь воспитание граждан-патриотов - залог его стабильности и прочности.

Во времена президента В.Ющенко этому вопросу уделялось особое внимание. В частности, с апреля 2006 года при аппарате Совета национальной безопасности и обороны Украины действовала рабочая группа по вопросам патриотического воспитания молодежи, инициировавшая разработку общегосударственной концепции патриотического воспитания. В состав группы входили ведущие специалисты - представители государственных органов власти Украины (Минмолодежи, Минобразования), общественных, в том числе молодежных, организаций, творческой интеллигенции, известные научные сотрудники. Кроме этого к работе в группе был привлечен широкий круг отечественных педагогов-практиков, непосредственно задействованных в воспитательном процессе. Результатом многолетней кропотливой работы стал общий приказ ряда министерств от 27 октября 2009 г. «Об утверждении Концепции национально-патриотического воспитания молодежи».

Так что не может не вызывать удивления тот факт, что в предлагаемом для рассмотрения нынешнем «Проекте концепции» ни единым словом не упоминается работа предшественников. Посему возникают два логичных вопроса: во-первых, какими причинами обусловлена потребность разработки новой государственной программы и, во-вторых, в чем ее кардинальное отличие от предыдущей? Нечего и говорить, что такого рода программы не могут приниматься без предварительного широкого обсуждения в обществе, ведь раскол в нем наблюдается именно на фоне разных подходов к пониманию украинской идентичности, а, следовательно, исповедованию разных ценностей. Как предлагаемые формы патриотического воспитания должны преодолеть это кардинальное противоречие, концепция никак не разъясняет.

Собственно «Проект концепции» носит в большей степени декларативный характер. Он выглядит как подборка определенных форм работы без осознания самого ее содержания. Вместе с тем предлагаемые формы работы весьма похожи на советские, ведь именно в то время основой патриотического воспитания была героика Великой Отечественной войны (в «Проекте концепции» это четко просматривается через акцент на пропаганде героизма времен Великой Отечественной войны; показательно, что эта историческая тема - единственная, упоминаемая составителями, что, разумеется, неприемлемо).

Предложенная концепция настолько размыта и неопределенна, что возникает вопрос: а есть ли здесь вообще какая-то концепция? Представленное к рассмотрению, скорее, представляет собой запрос на финансирование без надлежащего обоснования, а не серьезный документ с определением принципов и основных направлений патриотического воспитания, на которые государство должно ежегодно тратить 40 млн. грн. Большие сомнения вызывают прописанные в программе ожидаемые результаты проекта. Особенно приведенные статистические показатели относительно темпов и объемов «роста патриотизма» в стране. Прогноз об уменьшении вдвое до 2017 года количества желающих эмигрировать из Украины только с помощью прописанных в «Проекте» мер выглядит просто несерьезно.

Что противопоставляется в представленном «Проекте концепции» традиционному национально-патриотическому воспитанию с его опорой на такие ценности, как национальная идея, национальная культура, родной язык, история народа и государства, самоопределение, самоидентификация, родины (малая и большая), лидеры и герои народа, нации, государства, родной край, город, село? Из рукописи «Проекта» это непонятно, ведь общие фразы о демократии отнюдь не могут считаться ответом на поставленные крайне важные вопросы.

Очевидно, разработчикам такого важного документа не помешало бы задуматься и над вопросом: почему оранжевая революция, в основе идеологии которой, кроме демократических ценностей, был заложен и либеральный национализм, послужила причиной яркой вспышки патриотизма, и почему вместо этого после двух лет пребывания бело-голубой власти наблюдается катастрофическое падение таких настроений, стремительно возрастает желание людей, особенно молодых, эмигрировать из страны?

Если бы правящая Партия регионов действительно исповедовала принципы либеральной демократии, то, по сути, демонстративное игнорирование ею идей национального патриотизма можно было бы объяснить мировоззренческим осуждением «агрессивного национализма». Но отказ от украинского культурного национализма никоим образом не связан с либерализмом и принципами европейской демократии. Потому что в действительности за лозунгами об «ориентации на европейские цивилизационные ценности» нередко маскируется присущая значительной части нынешней политической элиты очевидная советско-российская идентичность, которую безуспешно пытаются навязать всей Украине.

Воспитание патриотизма невозможно без четкой политики формирования модели украинской идентичности. Но, в отличие от всех предыдущих президентов, декларировавших свое стремление возрождать и формировать украинскую идентичность, президент В. Янукович стал первым, кто демонстрирует абсолютную индифферентность или даже враждебное отношение к этой проблеме. Да, можно согласиться с тем, что для части населения, которое в советское время и уже в независимой Украине спокойно обходилось без украинского языка и без украинской истории, попытки президента В.Ющенко «украинизировать» страну были чужды. Но надо признать и то, что сегодня весомой частью украинцев (причем не только украиноязычных) настойчивые попытки нынешней власти «перезагрузить память» оцениваются как «внутренняя оккупация». Цензура учебников по истории, публичный отказ от признания Голодомора геноцидом, демонстративное лишение званий Героя Украины Бандеры и Шухевича при молчаливом согласии на сооружение памятников Сталину и распространение советской символики, восстановление практики помпезного празднования Дня победы 9 мая - все это не консолидирует, а, наоборот, еще больше углубляет раскол в украинском обществе.

Культурная и гуманитарная политика нынешней власти сейчас, бесспорно, является ее ахиллесовой пятой. Как можно говорить о воспитании патриотизма, если один из его самых важных носителей - украинская интеллигенция - в своем значительном большинстве не может найти общего языка с властью. Обе эти стороны, как в прямом, так и в переносном смыслах, разговаривают на разных языках. К тому же указанный диалог некому вести, ведь кадровая политика гуманитарного блока сама по себе является для этого препятствием. Во всяком случае на роль модератора такого диалога сегодня не могут претендовать ни Украинский институт национальной памяти, ни Министерство образования и науки, молодежи и спорта Украины. Наличие гуманитарного совета, в сущности, носит формальный характер.

Таким образом, главная проблема состоит даже не в недостатках концепции, представленной Государственной службой молодежи и спорта, а в отсутствии на наивысшем уровне четкого понимания перспектив развития страны в гуманитарной сфере. Без решения этого вопроса любые программы будут обречены на провал, и единственным их «прагматическим результатом» станет нерациональная растрата государственных средств.

Приглашаем к обсуждению проекта Концепции Общегосударственной целевой социальной программы патриотического воспитания населения

Министерство образования и науки, молодежи и спорта с участием Министерства обороны, Министерства внутренних дел, Министерства культуры, Министерства экономического развития и торговли, Министерства финансов, Министерства юстиции, Академии педагогических наук, Национальной академии наук Украины, Государственного института семейной и молодежной политики, всеукраинских молодежных общественных организаций, работающих в сфере патриотического воспитания, разработали проект Концепции Общегосударственной целевой социальной программы патриотического воспитания населения. Приглашаем всех неравнодушных принять участие в обсуждении проекта Концепции Общегосударственной целевой социальной программы патриотического воспитания населения. Предложения или замечания к законопроекту просим присылать по адресу (e-mail: molodkharkivoda@ukr.net.)

КОНЦЕПЦІЯ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОЇ ЦІЛЬОВОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ НАСЕЛЕННЯ

ПРОЕКТ

1. Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована Програма

Найпершою, найважливішою складовою будь-якої держави є люди, які населяють країну, тобто населення. Першочергове завдання держави - забезпечити населенню України рівні стартові можливості для самовизначення та самоствердження через досягнення суб’єктивно привабливих і водночас соціально значущих цілей. Дані соціологічних досліджень засвідчують, що рівень патріотизму населення України є недостатньо високим. Патріотами себе вважають близько 45% населення, кожен шостий громадянин України бажає емігрувати назавжди, кожен десятий не пишається своїм громадянством. Серед молоді у віці 18-29 років показник готовності до еміграції становить 50,4%, а у віковій групі 30-39 років - 42,4%. Таким чином, серед вікової категорії, від якої залежить майбутнє України, практично кожен другий допускає для себе можливість еміграції. Ці прагнення в основному зумовлені неможливістю в повній мірі реалізувати свій потенціал і мати достатній рівень матеріального благополуччя на Батьківщині.

Потреба патріотичного виховання, формування системи соціально-гуманістичних ідеалів та духовних цінностей, заснованих на кращих національних та загальнолюдських зразках, є нагальною для сучасного українського суспільства та потребує цілеспрямованої політики реагування з боку держави і громадянського суспільства. Відсутність необхідних спеціальних нормативно-правових актів, чіткої загальнодержавної системи є свідченням фрагментарності спроб вирішення проблеми патріотичного виховання. Також відсутні єдині загальноприйняті науково обґрунтовані базові поняття у сфері патріотичного виховання населення, не сформовано понятійний апарат як на теоретичному, так і на нормативно-правовому рівні.

2. Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання програмним методом

Економічна дезінтеграція, соціальна диференціація суспільства, девальвація духовних цінностей негативно вплинули на суспільну свідомість більшості соціальних і вікових груп населення країни, різко знизили виховний вплив української культури, мистецтва і освіти як найважливіших факторів формування патріотизму. У суспільній свідомості набули широкого поширення байдужість, егоїзм, індивідуалізм, цинізм, невмотивована агресивність, неповажне ставлення до держави і соціальних інститутів. Відсутність загальновизнаних, позитивних, героїчних прикладів, якими має пишатися підростаюче покоління, не сприяє створенню системи переконань у тому, що бути патріотом своєї країни є життєво необхідним. Наразі в Україні не проводиться системна робота по патріотичному вихованню широких мас населення. Усвідомлення необхідності патріотичного виховання як пріоритетного напрямку соціального розвитку країни забезпечить умови для реалізації його державотворчого потенціалу. З метою безумовного якісного та своєчасного виконання цілей Програми при розробці, виконанні та аналізі ефективності її результатів буде використаний програмно-цільовий метод, що дасть змогу чітко і ясно визначити цілі, сформувати реальні шляхи їх досягнення, забезпечити здійснення постійного моніторингу її ефективності.

3. Мета Програми

Мета Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення (далі - Концепція) полягає у створенні методологічних засад для системної і цілеспрямованої діяльності органів державної влади і громадськості щодо утвердження ціннісних орієнтацій патріота, тобто людини, якій притаманні особистісні якості й риси характеру, спосіб мислення, вчинки та поведінка, спрямовані на розвиток України та на забезпечення власного благополуччя в ефективній українській державі. Концепція передбачає створення цілісної системи патріотичного виховання населення шляхом реалізації таких завдань: визнання й забезпечення в реальному житті прав людини як гуманістичної цінності; утвердження гуманістичної моралі та формування поваги до таких цінностей як свобода, рівність, справедливість; утвердження толерантного світогляду, сприйнятливості до культурного плюралізму, забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості в Україні відповідно до її інтересів та можливостей; формування соціальної активності, громадянської ідентичності, відчуття належності до рідної землі, народу; визнання духовної єдності поколінь та спільності культурної спадщини; утвердження почуття патріотизму, відданості у служінні Батьківщині; формування психологічної та фізичної готовності населення до виконання громадянського та конституційного обов'язку щодо відстоювання національних інтересів та незалежності держави, підвищення престижу і розвиток мотивації населення до державної та військової служби; гуманістичних цінностей; формування політичної та правової культури, знань про політичні системи та владу на всіх рівнях суспільного життя, про закони та законодавчі системи; утвердження поваги до Конституції України, законодавства, державної символіки, державної мови; консолідація діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування, навчальних закладів, громадських організацій щодо утвердження патріотизму, духовності і моральності.

4. Визначення оптимального варіанта розв’язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів

Існує декілька варіантів розв’язання зазначеної проблеми. Перший варіант (інерційний) передбачає збільшення кількості заходів та обсягів фінансування в рамках реалізації інших суміжних державних програм за умов консервації традиційної хаотичної системи патріотичного виховання населення, спрямованої на збереження стабільно-середньої ситуації, яке включає епізодичні та розрізнені заходи з вирішення нагальних та тимчасових проблем організації патріотичного виховання населення, що не дасть позитивного результату і ще більше загострить нинішню кризову ситуацію в Україні. Другий варіант (інноваційний) має на меті використання програмно-цільового методу через створення відповідних нормативно-правових, інституційних, організаційно-методичних умов з урахуванням необхідності постійного проведення функціонального моніторингу діяльності центральних, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також персональної відповідальності керівників центральних та місцевих органів влади за стан реалізації Програми.

5. Шляхи і способи розв’язання проблеми

Строк виконання Програми Програма визначає реалізацію наступних напрямів її діяльності. Розроблення та удосконалення нормативно-правової бази патріотичного виховання населення; удосконалення порядку державного фінансування заходів патріотичного спрямування; координація діяльності органів виконавчої влади всіх рівнів, місцевого самоврядування, навчальних і культурно-просвітницьких закладів, громадських організацій; забезпечення проведення заходів, патріотичного спрямування, у тому числі, приурочених до загальнодержавних свят; залучення населення до вивчення культури, історії України, пропагування кращих здобутків як національної так і світової культурної і духовної спадщини, підтримка професійної та самодіяльної художньої творчості, діяльності творчих об'єднань, клубів за інтересами, фольклорних колективів; популяризація внутрішнього туризму; активне залучення до патріотичного виховання населення діячів сучасної культури, мистецтва, науки, спортсменів; сприяння розширенню контактів української населення з закордонними українцями; удосконалення системи підготовки та перепідготовки кадрів, що займаються питаннями патріотичного виховання населення; сприяння роботі клубів за місцем проживання, установ культурно-просвітницького спрямування та патріотичного виховання, позашкільних закладів та інших організацій, які здійснюють заходи з патріотичного виховання населення; розроблення та реалізація планів дій та програм з патріотичного виховання населення місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування разом з інституціями громадянського суспільства; створення умов для більш широкої участі засобів масової інформації у патріотичному вихованні населення, формування державного замовлення на виробництво продукції відповідної спрямованості організаціями культури, мистецтва та засобами масової інформації; попередження проявів дискредитації, девальвації патріотичної ідеї, ксенофобії, расової та етнічної нетерпимості в засобах масової інформації, творах літератури і мистецтва; залучення батьківської громадськості до патріотичного виховання, зокрема шляхом підготовки науково-популярної та методичної літератури з відповідних питань; активізації діяльності органів державної влади та громадських структур у цьому напрямі; включення проблематики патріотичного виховання до дослідницьких програм та планів навчальних ы наукових закладів, проведення науково-теоретичних конференцій та семінарів, практично-методичних нарад з відповідної проблематики; підвищення професійної кваліфікації та науково-методичне забезпечення психологів, педагогів та вихователів, соціальних працівників, державних службовців з урахуванням завдань патріотичного виховання населення; корегування та узгодження змісту освіти, навчальних планів та програм з метою орієнтації на патріотичне виховання вже існуючих дисциплін соціально-гуманітарного циклу, розробка та запровадження нових курсів, що сприятимуть формуванню політичної, правової культури та рис патріотичності молодого покоління України; створення на базі кращих освітянських закладів експериментальних центрів для опрацювання інновацій; активне залучення громадських організацій, використання їх досвіду і духовного потенціалу для патріотичного виховання населення; посилення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади в галузі патріотичного виховання населення;

6. Очікувані результати виконання Програми, визначення її ефективності

У результаті впровадження Програми очікується: у соціально-ідеологічній сфері - забезпечення духовної та моральної єдності суспільства, зниження ступеня ідеологічного протистояння, відродження духовних цінностей українського народу, зміцнення єдності та дружби народів, які проживають на території України; у соціально-економічній сфері - забезпечення зацікавленості суспільства у розвитку національної економіки та зниження соціальної напруженості; у сфері обороноздатності країни - прагнення молоді до служби в Збройних Силах України, готовність громадян до її захисту, збереження і розвиток її славних бойових і трудових традицій.

Кінцевими результатами реалізації Програми повинні стати соціально-економічний, духовний і культурний підйом, зміцнення держави та її обороноздатності, досягнення соціальної та економічної стабільності. Висока духовність, громадянська позиція, патріотична свідомість населення сприятимуть успішному вирішенню завдань з подолання кризи і визначатимуть майбутнє України.

7. Оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання Програми

7.1 Виконання Програми фінансуватиметься за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів та інших джерел. Обсяги бюджетного фінансування визначатимуться щороку під час складання проектів бюджетів на відповідний рік. Кошти, необхідні для виконання програми включатимуться у Закон України про Державний бюджет України відповідного року окремим рядком.