«ДРУГ КЛІНТОНА» ВІКТОР ПЕТРЕНКО

До когорти найкращих олімпійців ХХ століття, на думку експертів, опитаних Ассошіейтед Пресс, увійшли два представники України: Сергій Бубка та Віктор Петренко. Але якщо перший час від часу виступає з парламентської трибуни і представляє нашу країну в авторитетних міжнародних організаціях, то ім’я легенди фігурного катання в Україні трохи призабули — останніх вісім років Віктор Петренко живе, тренується й виступає у Сполучених Штатах. Проте 13 грудня олімпійський чемпіон і чемпіон світу серед чоловіків знову потішить київського глядача своїми льодовими шоу.

— Вікторе, в Одеській обласній дитячій лікарні вашим ім’ям назвали відділення. Як вам вдалося стати «живим класиком»?

— Завдяки друзям. У березні 2001 року в штаті Коннектікут ми провели благодійне льодове шоу «Перемога для дітей». Брали участь у ньому чемпіон світу й Олімпійських ігор Брайан Бойтано, олімпійські чемпіони Оксана Казакова та Артур Дмитрієв, американка Саша Коен, яка невдовзі після цього завоювала олімпійське «золото», чемпіонка Італії Сільвія Фонтан і, звісно ж, колишні одесити чемпіон Європи В’ячеслав Загороднюк та чемпіон Ізраїлю Михайло Шмеркін. Тоді ми зібрали понад сто тисяч доларів, а Фонд допомоги дітям Чорнобиля придбав обладнання для відділення інтенсивної терапії новонароджених. Найсучасніше медичне устаткування закуповувалося на замовлення самих ескулапів, що, за словами головлікаря лікарні, було чи не єдиним випадком гуманітарної допомоги, коли лікарня одержала саме те, у чому мала потребу. Приміром, апарат штучної вентиляції легенів дозволяє виходжувати немовлят, які важать 500 грамів.

— Керівник Фонду допомоги дітям Чорнобиля Надія Матківська вважає, що завдяки вам смертність новонароджених там зменшилася на тридцять відсотків.

— Те благодійне шоу було не єдиним. Потім ми акцію повторили. У цілому медики отримали близько 260 тисяч доларів, які пішли на модернізацію клініки. Чому така ідея виникла? Я знав про скрутне становище медицини на батьківщині. Моя донька народилася в Америці, де діток лікують із застосуванням останніх напрацювань науки й техніки. Мені хотілося дати шанс і немовлятам мого рідного міста.

— Під вашу популярність в Америці вже не вперше збирають фінанси для України. Пам’ятаю, дев’ять років тому великий резонанс викликав ваш візит з Оксаною Баюл у складі української делегації на найвищому рівні...

— Так, то була унікальна поїздка! Після Олімпіади в Ліллехаммері, щойно ми приземлилися в Борисполі, замість квитків на Одесу нам вручили запрошення поїхати в Штати. «Яка Америка? Я додому хочу, мене там рідні чекають, кохана, — намагався відмовитися я. — А в Штати я справді поїду — у мене контракт на виступи в шоу Champions on Ice, але це буде трохи пізніше». Ні, шановний, відповідають, ти поїдеш зараз, бо про це домовилися президенти України та Сполучених Штатів. З’ясувалося, Білл Клінтон попросив Леоніда Кравчука під час майбутнього візиту до США з бізнесменами включити до складу делегації й нас із Оксаною.

Цікавою виявилася зустріч із двома президентами в Білому домі. Як водиться, її програму було розписано в щонайменших деталях. Ми очікували початку аудієнції в приміщенні, яке прилягає до Овального кабінету. За сценарієм, першою мала ввійти Оксана Баюл. Але коли відчинилися двері й ми побачили яскраво освітлений софітами кабінет, недавня героїня Олімпіади запанікувала.

— Не піду! — вчепилася вона за одвірок.

— Ти повинна. Уперед!

— Ні!

Ще трохи, і ми б зірвали протокольний захід. Тоді я порушив процедуру й увійшов першим. Назустріч мені відразу кинувся Клінтон: спортивний, підтягнутий, із широкою усмішкою — уособлення американського успіху. Здалеку простягнув мені руку:

— Я тебе знаю, по телевізору бачив!

У відповідь я простягнув:

— І я тебе знаю, також по телевізору бачив!

Усі засміялися, обстановка розрядилася, і далі спілкуватися стало зовсім легко.

Віце-президент Альберт Гор запросив нас до себе додому. Я грав у більярд із його дітьми. Ті покликали в гості шкільних друзів, отож компанія була велика й весела.

Цьому візитові надавали великого значення. Ми їздили країною, зустрічалися з бізнесменами, представниками діаспори. Там знову мені довелося викликати вогонь на себе, оскільки в Оксани з українською мовою були проблеми. Та й у мене, чесно кажучи, не дуже — яка там мова була в Одесі в радянський час.

— Довелося згадувати всі шкільні знання?

— Якби я частіше відвідував уроки! Адже з одинадцяти років то роз’їжджав по міжнародних змаганнях, то не вилізав із рідної «Крижинки».

— У вісімдесяті роки на цій ковзанці перемагали в основному ви з братом Володимиром?

— Була така тенденція. Володя молодший на два роки й у спорті йшов моїми стопами. Я став чемпіоном світу серед юніорів, потім змагався з дорослими. Він 1988 року переміг на чемпіонаті планети серед юніорів. У брата були великі перспективи у фігурному катанні. Приміром, він чудово давав раду обов’язковим вправам, на що в мене не завжди вистачало терпіння. На жаль, у спорті ніхто не застрахований від травм. Володя травмував хребет, і від змагань змушений був відмовитися.

Нині він тренує фігуристів. Живемо в одному місті — Сімсбері, штат Коннектікут. Бачимося часто, працюємо на одній ковзанці. У Володимира двоє дітей. Дружина родом із Харкова. В юності Оленка займалася художньою гімнастикою. На спортивному шоу в Німеччині вони й познайомилися.

— А батьки ваші де живуть: в Америці чи в Україні?

— Точніше сказати — між Одесою та Сімсбері. Вони активно допомагають виховувати онуків. Їх троє, виходить цілий дитсадок.

— Кілька років тому я брала інтерв’ю в бронзових призерів Європи зі спортивних танців Ірини Романової та Ігоря Ярошенка. Фігуристи розповідали, що ви дуже допомогли, коли вони тренувалися у Штатах. Повідомили й про те, що у вашій родині народилася донька.

— Так. Вікторії вже шість, цього року пішла в школу. Займається фігурним катанням і на льоду вміє робити такі речі, які я в її віці лише освоював. Тренує її бабуся, Галина Змієвська. Можливо, хтось не знає,— моя теща.

— Але головне, що вона виховала чемпіонів світу й Олімпійських ігор Віктора Петренка та Оксану Баюл.

— Так, тому на початку дев’яностих її запросили попрацювати до Сполучених Штатав. «А де ж я тренуватиму учнів?» — запитала вона. «Якщо одержимо вашу згоду, то спеціально побудуємо каток зі штучним льодом». Так ми й опинилися в Штатах.

— Галина Змієвська не тренує українських спортсменів?

— Поки що ні. Позаяк нині ми співпрацюємо з керівниками Держкомспорту й Федерації фігурного катання, сподіваюся, становище зміниться.

— Як із побутовими умовами у відомого фігуриста?

— Нормально, живемо у власному двоповерховому будинку.

— Ваша дружина також займалася фігурним катанням?

— У ранньому дитинстві. Потім закінчила балетну школу, нині допомагає мені порадами як професіонал. Ставить програми й іншим спортсменам, причому як юним, так і зрілим.

— За Одесою не нудьгуєте?

— Кожної відпустки бодай два-три тижні проводжу в рідному місті. Купаюся в Чорному морі, хай би там що казали про екологічне неблагополуччя. А коли мені хочеться зануритися в одеську атмосферу, вирушаю на Брайтон-Біч.

— Яке у вас хобі?

— Оскільки мало буваю вдома, люблю просто відпочити в сімейному колі.

— Поділіться секретом, як вам вдається виглядати так само, як і десять років тому.

— Зазвичай віджартовуюсь, що багато часу проводжу на льоду, тому і зберігся добре. Харчуватися намагаюся лише натуральними продуктами, відмовляюся від борошняного. Уникаю закладів мережі швидкого харчування, так званих фаст фудів. І доньці забороняю їх відвідувати. Веду активний спосіб життя. Із задоволенням граю у футбол. Зібрав групу з колишніх співвітчизників, і ганяємо м’яча.

— Хіба для фігуриста це не небезпечно?

— Небезпечно. Доводиться приховувати від тренера. Але дуже подобається цей вид спорту. Уважно стежу за успіхами земляків. Уболіваю за шевченківський «Мілан», переживаю за Реброва.

— Із ким з українських спортсменів підтримуєте стосунки?

— Із Сергієм Бубкою. Коли виступав у Ніцці, запросив його з родиною на льодове шоу. Потім Сергій показав мені місто. Дуже поважаю цю людину, авторитетну не лише в спортивних колах. Його мудрість, життєва філософія для мене — взірець для наслідування.

— А найсильніші фігуристи планети взірцем для наслідування вважають вас. І надзвичайно популярний нині славетний спортсмен Євген Плющенко, і дворазовий чемпіон світу серед юніорів Данило Бранцев кумиром з дитинства й досі називають Віктора Петренка. Російські газети, які не дуже шанують Україну, пишуть не інакше, як «у гості до Казакової з Дмитрієвим приїде сам Віктор Петренко», посилаються на вашу думку як на істину в останній інстанції.

— Річ у тому, що в Росії фігурне катання дуже популярне. Там проводяться тури Гран-прі, льодові шоу. Приміром, у жовтні я виступав на «Льодовій олімпіаді» в Санкт-Петербурзі, яку вдруге організував Артур Дмитрієв. Із Артуром ми дружимо давно, разом входили колись у збірну Союзу, а потім СНД. Напевно, не всі пам’ятають, що на Олімпіаді-92 змагалася команда Співдружності, і олімпійським чемпіоном я став, представляючи СНД.

— Вікторе, на зимових Олімпійських іграх 1994 року, де вперше брала участь Україна, «планувалася» ваша перемога. Вас тоді підвела оригінальна програма?

— Так, півтори похибки коштували мені медалі. Я посів четверте місце. Слабкою втіхою було те, що інші фаворити змагань — Курт Браунінг і Брайан Бойтано — в турнірній таблиці опинилися ще нижче.

— Проте ваш успіх у публіки залишався неймовірним. Особливо шаленіли представниці прекрасної половини.

— Відтоді нічого не змінилося. Шанувальниці верещать, кидають на лід квіти, м’які іграшки, розмахують синьо-жовтим прапором, плакатами з серцями й написами «I love you, Victor».

— Напевно, вони солідарні з вашим колишнім суперником Куртом Браунінгом, який сказав: «Що стосується естетики, дуже люблю дивитися, як катається Віктор Петренко». Але ж і вінценосні особи відвідують ваші виступи?

— Так, на чемпіонаті світу в Норвегії нас попередили, що в першому ряду сидітиме королева і їй потрібно вклонитися. Я так і зробив. А коли мені подарували квіти, підніс королеві букет.

— Її обличчя оператор показав великим планом, її величність була зворушена. А нині який ваш середньостатистичний глядач?

— В Америці фігурне катання вважається сімейною розвагою, тому приходять мами-тата й навіть бабусі (що для них нетипово) з діточками. Уже десять років я виступаю в традиційному шоу Champions on Ice і бачу, що і в Америці, і в Європі, і в Японії такі тури викликають великий інтерес публіки.

— Кого зі світових зірок ми зможемо побачити на українському льоду?

— Таких колоритних спортсменів, як чемпіони Франції Філіпп Канделоро й Сурія Боналі, росіян Оксану Казакову й Артура Дмитрієва, Анжеліку Крилову й Олега Овсяннікова, Марію Бутирську. Усі вони стояли на вищих сходинках турнірів найвищого рангу. Дуже зрадів можливості виступити на батьківщині В’ячеслав Загороднюк.

— А Оксана Баюл?

— Вона два роки не стояла на ковзанах, тому до грудня ввійти у форму не зможе. Наступного разу, можливо.

— Як ви оцінюєте рівень нинішнього фігурного катання в країні?

— Вважаю, Олена Грушина й Руслан Гончаров — одні з найкращих у спортивних танцях у світі.