ЛЕОНІД КАДЕНЮК: «ОБЖИЛИ «КОЛУМБІЮ», ЯК РІДНИЙ ДІМ»

Нещодавно перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк відсвяткував свій черговий день народження. Дата не кругла, тому Герой України відзначив її скромно. Леонід Костянтинович узагалі не любить привертати увагу до своєї персони. Він — людина справи. Як народний депутат бореться за права військових, «будує» вже другу сільську школу на Буковині, відстоює космічну ідею для України. І дотримується життєвого принципу: «За жодних обставин не втрачати оптимізму». Навіть якщо вони дуже сумні.

— Леоніде Костянтиновичу, рівно рік тому сталася катастрофа з вашою рідною «Колумбією». Уявляю, що ви пережили після трагедії.

— Так, при вході в атмосферу вибухнув той самий корабель, на якому я літав. Загинули мої друзі Калпана Чавла і Кріс Хасбенд. Кріс Хасбенд входив до групи психологічної підтримки наших сімей. Перед польотом один із фахівців запитав у мене: «Кого б ви хотіли вибрати, щоб ці люди заспокоювали вашу сім’ю, якщо ви загинете?» Я вибрав астронавта Хайді Стефанішин — американку українського походження, а Кріса запропонували самі американці. І ось він сам загинув. А з Калпаною Чавлою ми спільно і готувалися до польоту, і літали. З іншими членами екіпажу вона побувала й в Україні. Колеги гостювали в Києві, Дніпропетровську, Чернівцях, моєму рідному селі Клишківці. Калпані дуже сподобалася наша столиця.

У польоті, крім наукових експериментів, у кожного члена екіпажу були певні обов’язки. Мене, Калпану Чавлу та японця Такао Дої навчили працювати зі скафандрами. З Такао Дої ми знімали ці скафандри з космонавтів після їхнього виходу на орбіту, а з Калпаною екіпірували колег перед спуском з орбіти.

— Як ви переносили невагомість?

— Перші дві доби відчував, що кров прилила до голови. Таке було відчуття, наче стоїш догори ногами. А потім здалося, що колись я вже був у стані невагомості. Можливо, люди прилетіли на Землю з космосу і десь у людській пам’яті цей стан «записаний». Ми навіть грали в космосі у футбол. Обжили «Колумбію», як рідний дім.

— Ви полетіли в космос у 46 років — вік, у якому багато хто вже має купу болячок. Скажіть, як вам удалося пройти всі медкомісії?

— Якщо стежиш за своїм здоров’ям, підтримуєш спортивну форму, то й у зрілому віці почуваєшся досить добре. Я, приміром, і нині три-чотири рази на тиждень здійснюю пробіжки.

Американська система зарахування претендентів у загін астронавтів відрізняється від радянської меншим обсягом медичних досліджень. У США вони тривають лише тиждень. Я ж 1976 року, після попереднього «сита» медкомісії, що роз’їжджала по військових льотно-винищувальних частинах Радянського Союзу і відібрала 254 чоловіки з кількох тисяч, проходив початкове тестування два місяці: один місяць — у Зоряному містечку, другий — у Центральному науково-дослідному авіаційному госпіталі (ЦНДАГ). Із деякими випробуваннями я як льотчик-винищувач був уже обізнаний. Приміром, із барокамерою. А з центрифугою, вестибулярними тестуваннями зіштовхнувся вперше. Перевантаження в центрифузі доводили до восьмиразових, а після відбору в загін космонавтів — до дванадцятиразових. Це було дуже важко. Дехто непритомнів, і з льотної роботи їх «списували» назавжди. У сурдокамері потрібно було провести сім діб. Три з них — режим безперервної дії, спати зовсім не можна. Заснеш — лікарі за стіною включають сирену, світлову сигналізацію в миготливому режимі ...В одного з нашої дев’ятки розпочалися галюцинації.

— Якби знали про ці випробування, то, може, передумали б подавати заяву?

— Не думаю. Льотчиком-винищувачем я хотів бути із шести років, а з десяти, після польоту Гагаріна, вирішив стати космонавтом. Тому займався спортом: ходив на секцію боротьби, грав у футбол, волейбол. Про справжні м’ячі ми тоді могли лише мріяти, шили їх із кирзових чобіт. Грали вулиця на вулицю, потім — село на село. Нині, на жаль, діти менше захоплюються спортом.

— А ваш син-студент зі спортом дружить?

— Так. Ходить у спортивний зал. І якщо переїсть солодкого, маминої випічки, приміром, потім свідомо сидить на дієті. Вважаю, що в школі потрібно давати елементарні знання з медицини, вчити правильно харчуватися.

— Поділіться своїми секретами харчування.

— Уникаю продуктів, які містять багато холестерину, калорій. Люблю молочні продукти, особливо кислі. Молоко вдома п’ємо лише знежирене. Звична для нас картопля в тибетській медицині вважається шкідливою. У ній є речовина, яка осідає на стінках судин, звужуючи їх.

— Ваш перший командир ескадрильї в Чернігівському авіаційному училищі згадував, що одного разу з відпустки курсант Каденюк привіз барило молодого вина.

— Так, його робив батько. І старшого брата встиг навчити. Коли буваю у Володимира в Чернівцях, завжди із задоволенням пригощаюся його вином. Хоча до алкоголю взагалі ставлюся негативно, у невеликих кількостях він навіть корисний. Келих сухого червоного вина, чарка коньяку чи хорошої горілки... Але не більше.

— А мама чим балує?

— Куркою в сметані, грибами. Мамалигу їм із задоволенням. І, звісно ж, червоний борщ. Батьки завжди мені присилали горіхи, яблука. Та в училищі більше двох горіхів мені не діставалося: звичайно посилку ділили на всю ескадрилью.

— Ось чому так тепло про вас відгукуються однокурсники! Розповідають, що й літак на постаменті біля входу в училище — ваш, і що в навчанні та в небі ви були завжди одним із кращих.

— До праці батьки привчили з дитинства. Ми до всього ставилися сумлінно: до роботи по господарству, до навчання. І середню школу з братом Сергієм (ми з ним двійнята) закінчили зі срібними медалями, а Володимир — із золотою.

— Напевно, всі ці риси плюс наполегливість і допомогли вам стати першим космонавтом незалежної України.

— А ще — висока працездатність, уміння собі в чомусь відмовити. Наша група пройшла унікальну інженерну та льотну підготовку. Готували нас і як біологів, і як медиків, астрономів, геологів, екологів... Як командири космічних кораблів «Союз-ТМ» і «Буран» мали знати їхні бортові системи так, як усі конструктори разом узяті; здати сотні заліків та іспитів. Щоб керувати кораблем багаторазового використання «Буран», став льотчиком-випробувачем першого класу. Літав на шести десятках типів і модифікацій літаків різного призначення. Брав участь у випробуваннях Су-27, МіГ-293125 27 та інших. Це було настільки цікаво, наскільки й небезпечно. З моєї дев’ятки в процесі цієї роботи загинув космонавт Льоня Іванов, мій близький товариш.

Але траплялися й курйозні випадки. На одній із головних медичних комісій мене запитали (це було вже після того, як Україна стала незалежною): «А якщо Президент Кравчук накаже посадити «Буран» на Хрещатику, ви це зробите?» Я відповів теж жартома: «Дивлячись чим заплатить: якщо купонами — подумаю, а якщо доларами — посаджу».

— До речі, скільки отримували за політ радянські космонавти?

— 15 тисяч карбованців і автомобіль «Волгу». Після наступного польоту машину вже не давали, та дехто примудрявся її одержати. Тоді це був великий дефіцит. Зарплата становила 700—800 карбованців. Сума на той час наче й чимала, але несумірна із затраченими зусиллями, постійним ризиком для життя.

— То як усе-таки ви стали українським космонавтом?

— Коли довідався, що Україна підписала зі США договір про спільну експедицію, відразу написав листа в Українське космічне агентство, потім поїхав до Києва. А влітку 1996 уже був в Америці. Я відразу влився в колектив. Адже ще троє з членів екіпажу — льотчики-випробувачі. НАСА найняла квартиру й орендувала для мене машину — олдсмобіль. На права склав ще вдома. Хлопці розповідали, що в Штатах ніхто пішки не ходить. Потім мені дали автомобіль дорожчого класу, досить рідкісної марки. Одного разу побачив такий у Києві, навіть серце тьохнуло — моя машина!

— Як НАСА забезпечує своїх астронавтів?

— Дуже добре. Астронавти — люди небідні. У моїх колег по троє-четверо дітей. Для них немає проблеми забезпечити їх, дати освіту. І на підготовку до польоту астронавти не затрачають стільки часу й сил, із них не намагаються зробити різнобічних фахівців.

— Що для вас було найскладнішим?

— Мабуть, англійська мова, оскільки опанувати її треба було швидко, а я розпочав із нуля. У школі, у вищому льотному училищі, в Московському авіаційному інституті вивчав французьку. Коли російський космонавт Анатолій Соловйов, який проходив підготовку в Штатах, довідався, що я маю вести репортажі з космосу англійською та українською, розсміявся і запитав: «А ти хоч знаєш українську?» У Зоряному ми з ним 20 років були в одній групі, а української мови він із моїх вуст не чув. «Толю, — кажу я йому, — краще б ти запитав, чи знаю я російську!»

— З технічною підготовкою проблеми виникали?

— Ні. «Шаттл» і «Буран» до того схожі, що деякі бортові системи збігаються навіть у деталях.

— В яку суму оцінила Україна ваш політ у космос?

— У 15 тисяч гривень. А Михаїл Воронін подарував мені костюм і смокінг.

— Леоніде Костянтиновичу, ви бували в пустелях і за Полярним колом, у горах і на березі океану. А де найбільше любите відпочивати?

— На морі в Криму. Також із задоволенням відвідую маму, місця, де народився і виріс.