КАРАДЖАЛЕ І КАПУСТА

Це не детектив, в якому необхідно морочити голову читачу до останнього рядка, тому поясню суть заголовка відразу. Іон Лука Караджале — видатний румунський письменник та драматург кінця ХІХ — початку ХХ століття. Микола Капуста — український карикатурист із Донецька. А поєднання цих прізвищ зовсім не випадкове.

У Румунії 150-річчя з дня народження національного генія вирішили відзначити в досить оригінальний спосіб — проведенням міжнародного конкурсу карикатури, присвяченого його особистості. Добре, що його іронічний, а часом гірко-саркастичний погляд на свою батьківщину цілком сумісний із жанром карикатури. Ось головний приз на цьому конкурсі і виборов Микола Капуста.

Але це була не єдина приємна подія для українського співтовариства карикатуристів. В той же час і в тому ж місці отримав першу премію на іншому гумористичному змаганні «Свобода і журналістика» київський художник Юрій Кособукін, додавши до своєї безприкладної колекції вищих нагород ще одну.

Так що команда українських карикатуристів, яка тиждень перебувала в Румунії, цілком заслужено могла відчувати себе флагманом світової карикатури.

Але десять українських художників, що представляли різні регіони України, відвідали нашого близького сусіда не лише для того, щоб зменшити там товарні запаси лаврових вінків. Нам довелось і попрацювати.

Міжнародна організація з захисту прав карикатуристів преси (Cartoonists Right Network/International), заснована в США і очолювана доктором Робертом Расселом, проводила семінар із вивчення й аналізу проблем, що ускладнюють життя карикатуристам і пошукам шляхів їх вирішення.

Аудиторія була досить широкою і представляла делегатів Болгарії, Югославії, Великобританії, Франції, США, Румунії; був навіть президент африканської організації журналістів у вигнанні, базованої в Парижі, камерунець Ейоум Нганге. Цей комунікабельний африканець, дізнавшись, що зачіска його земляків дуже схожа на український «оселедець», відразу знайшов спільні душевні струни і, перебравшись до нашого столу, розповів про те, що на батьківщині його запроторили до буцегарні заледве він встиг опублікувати другу карикатуру і був визволений лише за допомогою CRN/Internarional. Ех, Нганге, чи знаєш ти, що в демократичній Україні любителі свободи слова потрапляють відразу у такі місця, із яких не вибратись аж до страшного суду?..

Майже гротескова ковбойська зовнішність Стіва Бенсона не давала жодних сумнівів щодо визначення координат його рідних місць — звичайно, він американець. Але не простий. Стів — лауреат Пулітцерівської премії та карикатурист газети The Arizona Republic. Він не знімав свого крислатого капелюха ні за столом під час обіду, ні за роботою. Ми навіть подумали, що він і спить в головному уборі. Правда, коли після дружньої дегустації деяких напоїв української лікеро-горілчаної промисловості ми таки переконали його зняти капелюх, виявилось, що приховувати йому нічого: окрім непересічного таланту, він володар ще й досить густої шевелюри.

Мабуть, найскромнішим у веселій компанії виявився Панчо, карикатурист французької газети Le monde, втім, за нього говорили чудові шаржі на видатних світових діячів.

Спілкування із колегами, окрім суто професіональних питань, спільних для всіх карикатуристів, часто перетворювалося в щось схоже на політично-історично-географічний лікнеп. Нас, звичайно, втішило, що багато карикатуристів не мають уявлення про те, чим знаменитий наш Президент і навіть не знають про його існування. Але було трохи гірко, що вони не мають жодної інформації про українські корені Стравинського, Чайковського, Прокоф’єва, Гоголя, Чехова, Сікорського, Ворхола (втім, чому хтось повинен вважати нашим те, від чого ми самі відхрещуємося…) Правда, мені видалось, що доктор Рассел мало не просльозився, коли дізнався, що кумир його бунтарської молодості Лев Троцький теж родом з України.

До речі, хотілося б поділитись враженнями про країну, в якій ми побували. Цитуючи кінокласику, хочеться сказати: Румунія — країна контрастів! Зловтішні знайдуть в ній чорний бальзам на свою душу — і купи сміття, і обідрані вокзали, і зграї бездомних псів (складається враження, що вони збрелись до Румунії із всієї Європи), і агресивні жебраки, що падають перехожим в ноги й намагаються цілувати руки, вози із номерами, запряжені кіньми, волами, осликами. Основа автотранспорту, навіть у Бухаресті, — румунська «Дачія» (у Києві — «мерседес», вір після цього статистиці, яка каже, що середній українець бідніший за румуна).

Але я намагався бачити лише добре і приємне. Румунська їжа близька нашому шлунку (я і до знайомства з цією країною послуговувався книгою «Румунська кухня»), вино чудове, нові дороги будуються по всій країні (я з жахом згадую після облаштованих гірських серпантинів Румунії наші карпатські перевали), в райській місцині, де відбувався наш семінар, містечку Сіная, різнозіркові готелі ростуть, мов гриби. Досвідчені мандрівники розповідають, що ці місця нічим не поступаються знаменитому швейцарському Давосу, переважаючи його цілком доступними цінами.

Незважаючи на те, що Голлівуд крутить носом, «дракулобізнес» зростає і буде зростати, адже замок Влада Цепеша стоїть на скелі в Румунії, а не в кінопавільйоні в Каліфорнії. До 2007 року Румунія стане членом НАТО і Європейського Союзу. Ми — ні!

Але й про своїх хочеться сказати добре. Коли наші румунські колеги, виконавши обов’язкову програму, відвезли нас в готель на околиці Бухареста і вже були готові залишити нас напризволяще, пролунав дзвінок із Посольства України в Румунії. Нас гостинно прийняли на цьому клаптику української території. Радник посольства Віорел Котик доступно і лаконічно окреслив стан українсько-румунських відносин, посольство виділило нашій команді мікроавтобус, і перший секретар із питань преси та культури Корнелія Лускалова, мов добра фея, мандрувала разом із нами по вечірньому Бухаресту, допомагаючи у вирішенні прозаїчних побутових проблем: де можна недорого купити подарунки, поміняти валюту… Це було подвійно приємно, тому що наша делегація була абсолютно недержавною, гадаю, що жодне київське міністерство не мало ні найменшого уявлення про мистецьку акцію.

Ранковий поїзд рушив із вокзалу Бухарест-Норд на Київ. Літаки із Києва сюди не літають. Невже Бангкок до нас ближче?..