Без болючих кроків не обійтися

Система охорони здоров'я - єдина галузь у ринковій економіці, яка спростовує роль конкуренції: ціни на послуги зростають, а якість їх залишається незмінною. Цей висновок гуру менеджменту М.Портера має знати кожен управлінець охорони здоров'я. Тому не варто сподіватися, що ринок після реалізації чудодійного, за задумом реформаторів, гасла "гроші ходять за пацієнтом" змінить ситуацію в охороні здоров'я. Українська система охорони здоров'я залишається вкрай неефективною, незважаючи на те, що сукупні видатки у відсотках від ВВП майже порівнянні з показниками Східної Європи. Простих рішень не залишилося. Потрібна чесна й відповідальна комунікація з суспільством. Без рішучих і, на жаль, болючих кроків - як для пацієнтів, так і для медичних працівників - охорона здоров'я не зміниться. Потрібна команда сучасних управлінців, які не тільки знають реалії української медицини, а добре розуміються на тому, чим особливі системи охорони здоров'я, фінансовані з загальних податкових надходжень, наприклад Великої Британії, Іспанії, Швеції, що спільного і що різнить ці системи з системами, які фінансуються за рахунок обов'язкового медичного страхування (система Бісмарка). Диявол ховається в дрібницях, і, щоб реформа стала успішною, ці дрібниці слід знати. Нульова толерантність до корупції - необхідна, але не достатня умова для управління СОЗ. Рекомендації ВООЗ мають сприйматися не як керівництво до дій, а лише як один із можливих варіантів, підходів до реалізації змін в охороні здоров'я.

Що, на мій погляд, потрібно зробити у 2020 р.:

1. Внести зміни до "Основ законодавства про охорону здоров'я", ввівши можливість співоплати громадянами наданих медичних послуг. "Безкоштовний сир тільки в мишоловці". Навіть багаті країни з рівнем витрат на одну особу понад 3000 євро на рік не покривають усіх витрат на весь перелік медичних послуг. Що казати про наші з вами 150 американських доларів або трохи більше, коли йдеться про фінансування, враховуючи всі джерела (державні й приватні). Потрібно перестати живити тіньовий сектор державної медицини, який сьогодні сягає десятків мільярдів гривень на рік.

2. Переглянути програму державних медичних гарантій. Визначити медичні послуги, які держава фінансує на 100%, за реальними економічно обґрунтованими тарифами. Заробітна платня лікаря, який не муситиме зазирати в кишеню пацієнтові, має становити не менше 2,5 середньої заробітної платні по країні. Тарифи на послуги, які підготовлені НСЗУ сьогодні, не мають нічого спільного з економікою. Вони не тільки не покращать ситуацію в медичних закладах, а, навпаки, посилять і так вкрай небезпечну зневагу до праці медичних закладів, призведуть до банкрутства лікарняних закладів.

3. Після завершення процесу децентралізації і формування територіальних громад, проведення перепису населення затвердити рішенням Кабінету міністрів санітарні карти регіонів із визначенням кількості лікарняних закладів та їх типів, необхідних штатів. Потребують перегляду нормативи чисельності лікарів різних спеціальностей на 10 тисяч населення. Не можна зрозуміти, чому в двох суміжних областях чисельність лікарів однієї спеціальності різниться вдвічі, а, наприклад, гастроентерологів у м. Києві працює більше, ніж у Фінляндії з чисельністю населення 5,5 млн чоловік та площею, більшою майже в 400 разів.

4. Для залучення більших коштів у систему охорони здоров'я через добровільне медичне страхування внести зміни до законодавства про віднесення на валові витрати підприємств оплату полісів медичного страхування.

5. Реформа ніколи не буде успішною без реформування підготовки і перепідготовки медичних працівників. Слід не тільки не торпедувати напрацьоване в цій царині попереднім керівництвом МОЗ, а продовжити робити сміливі кроки вперед. Слід провести переатестацію викладачів медичних закладів. Сьогодні не тільки кожен випускник медвишу повинен знати англійську, а й ті, хто студентів навчає. Ознайомлення з термінами підготовки лікарів в інтернатурі викликає не лише подив, а й нерозуміння: чому, наприклад, лікаря анестезіолога навчаємо 1,5 року, а лікаря акушера-гінеколога - 3 роки, і таких питань безліч. Інтернатура як перший крок для всіх спеціальностей має тривати не менше трьох років. У більшості європейських країн терміни підготовки лікаря значно довші.

6. Рецептурний відпуск лікарських препаратів. Наступний рік - ювілейний, мине 15 років відтоді, як МОЗ затвердило сам наказ. Страшно, коли йде 15 років на впровадження того, що потрібно реалізувати за 6–9 місяців. Безконтрольний відпуск антибіотиків, самолікування збільшує видатки системи охорони здоров'я. Сподіваюся, що вистачить сил і духу для наведення ладу в цій галузі.

7. Реімбурсація - та "солодка пілюля", яку далеко не повною мірою використовує держава. Доступ до лікарських засобів потрібно значно розширити через співоплату лікарських засобів у розмірі 25 і 50%.

8. Без сучасних інформаційних технологій ми не зможемо контролювати витрати в системі охорони здоров'я. Поки ще не пізно, через залучення коштів міжнародних фінансових інституцій МОЗ повинен профінансувати закупівлю Єдиного програмного продукту для закладів вторинного і третинного рівнів надання медичної допомоги. Кожне обласне управління охорони здоров'я, МОЗ у реальному часі мають отримувати дані з кожного лікувального закладу про надання медичної допомоги.

9. Про святая святих - робочий час медичних працівників. Це не завдання 2020-го, але настав уже час обговорювати й це питання. Оскільки запрягаємо не просто довго, а неприпустимо довго. Цей самий робочий час медиків в Україні на 20–25% менший, ніж у колег на Заході, і менший від встановленого Конституцією України. Кожен, обираючи спеціальність, робить свій свідомий вибір. Не пільги мають спонукати до вибору професії, а відповідна оплата праці. Приведення до належного стану робочого часу медичних працівників - це внутрішній ресурс системи охорони здоров'я, який приведе до підвищення на ті ж відсотки заробітної платні.

У результаті проведеної реформи системи охорони здоров'я не менше 70% населення має бути задоволеним рівнем надання медичної допомоги. Температуру ж задоволення - вивчати проведенням соціологічних опитувань, як це роблять в Іспанії, Великій Британії.