Війна з Росією: чи готові українці до «ізраїльської моделі»?

Сьогодні у Вільнюсі розпочинається саміт НАТО.

Київ до останнього бореться за те, щоб отримати запрошення стати членом Альянсу. Але шанси мізерні. Хоча запрошення — це ще далеко не членство, Джо Байден не хоче зробити навіть цього символічного жесту. За словами глави Білого дому, прийняття України в НАТО за умов російсько-української війни означатиме, що в стані війни з Росією опиниться весь військово-політичний союз. Позицію Байдена, на жаль, поділяють і в Берліні.

Замість членства в системі колективної безпеки (або твердих гарантій спільної оборони країни на двосторонній основі) нашій країні обіцяють, що вона вступить до НАТО після завершення війни, коли відповідатиме вимогам Альянсу. А наразі США нав’язують Україні альтернативу — «ізраїльську модель»: американці готові допомогти нам стати спроможними самим себе захищати. Ця модель передбачає зміцнення обороноздатності країни (зокрема й завдяки військовій допомозі з боку партнерів), постійну готовність самостійно давати відсіч агресору та колосальні кошти на підтримку високотехнологічної армії.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

"Консультації тривають": Столтенберг прокоментував скасування ПДЧ для України

Науседа підтвердив слова Кулеби: Україні спростять шлях в НАТО

Ізраїльський «фасон»

Серед головних ризиків «ізраїльської моделі» для України — збереження перманентного стану війни з Росією; фіксація перебування нашої країни в «сірій зоні» безпеки; постійна загибель українців, які захищають східні кордони НАТО; відсутність стабільного припливу іноземних інвестицій до країни, що воює. Як зазначає американський експерт Ян Бжезінський, рішучість Москви знищити Україну та її історію значно перевищує колективну інтенсивність ворогів Ізраїлю.

Раніше ZN.UA вже писало про особливості «ізраїльської моделі» та суттєві відмінності в становищі України та Ізраїлю. Нагадаю: по-перше, на відміну від нашої країни, Ізраїль має сильну економіку та ядерний арсенал, еліту, консолідовану з питань безпеки, й населення, яке практично поголовно проходить службу в армії.

По-друге, в «ізраїльської моделі» є ще одна характерна риса — пріоритетний розвиток власних високих технологій і власного ОПК, здатного виробляти сучасні системи озброєнь. В Ізраїлі — культ науки, а не принизливо-залишковий принцип її фінансування. В Ізраїлі випадкові люди не керують ОПК і оборонним сектором економіки. В Ізраїлі військово-промислові заводи існують не для того, щоб їх банкрутили, а потім відписували територію під житлову забудову.

По-третє, ворогами ізраїльської держави є терористичні організації та деякі країни Близького Сходу, чия військова міць поступається ізраїльській.

Без’ядерна Україна зазнає серйозних проблем у сфері економіки та фінансів, має у своєму розпорядженні обмежену кількість військових і — що важливіше — обмежені людські ресурси. Ворог нашої країни — ядерна Росія з населенням щонайменше в три з половиною разу більше, ніж в Україні. «Ваша ситуація є принципово іншою… Насправді вам не позаздриш», — констатував у інтерв’ю ZN.UA посол Ізраїлю в Україні Міхаель Бродський. Аби протистояти Росії, Україні слід перевести економіку на модель, де буде закладено значні витрати на сектор безпеки та оборони, створити мобілізаційну систему, в якій будуть задіяні всі громадяни.

Якоюсь мірою економічні проблеми й нестача сучасних озброєнь можуть бути компенсовані нашій країні завдяки значній фінансовій та військовій допомозі Заходу. А от що з мобілізаційною системою? Чи піде Україна шляхом Ізраїлю?

Ізраїльтяни, щоб відстояти своє життя та незалежність держави в боротьбі з зовнішніми ворогами, — які значно поступаються Росії й розмірами території, й економічним розвитком, і боєздатністю, — ввели обов’язкову службу в армії для всіх громадян. У мирний час ЦАХАЛ фактично є невеликою регулярною армією, в основі якої — солдати строкової та кадрової служби. А у воєнний час вона розгортається завдяки резервістам, які становлять 72% Армії оборони.

У бойових діях строковики беруть участь після двох років навчання й то лише на території Ізраїлю. А ось за межами ізраїльської держави в бій вступають лише контрактники, яких разом із офіцерами в армії 15%. А загалом у Армії оборони задіяні 169,5 тисяч людей. У запасі — 465 тисяч.

У ЦАХАЛ чоловіки служать 30 місяців, а жінки — 24. Звільняють від служби жінок за станом здоров’я або тих, які перебувають у шлюбі на момент призову; чоловіків — за станом здоров’я; деякі категорії репатріантів. Студентів не призивають. Відстрочку дають і чоловікам, які навчаються в єврейських релігійних школах. Та оскільки навчання може тривати все життя, переважна більшість ультрарелігійних євреїв у армії не служить, що є джерелом напруги в суспільстві.

Після проходження військової служби громадяни Ізраїлю перебувають у резерві, їх призивають на збори резервістів. У резерві солдати та сержанти перебувають до досягнення віку 40 років, офіцери — 45 років, окремі фахівці — 49 років. Жінки перебувають у резерві до досягнення 38 років. Тривалість зборів резервістів для солдатів і сержантів не перевищує 54 днів на три роки, для технічних фахівців — 70 днів на три роки, а для офіцерів — 80 днів на три роки.

«Ізраїль уже десятки років розраховує виключно на себе. Я впевнений, що й Україна прийде до того ж самого. У вас немає іншого вибору», — вважає Міхаель Бродський. Водночас він висловлює думку, що «неправильно робити копіпаст, тобто брати якусь модель, чи то ізраїльську, чи то іншу, й повністю копіювати її в Україні». Але що думають українці? Чи готові вони до прищеплювання одного з ключових елементів «ізраїльської моделі» на українському ґрунті?

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

На саміті НАТО США запропонують Україні ізраїльську модель безпеки — NYT

Ізраїльська модель є не стільки гарантіями безпеки, скільки механізмом зміцнення обороноздатності – оглядач

Глас українця

Напередодні Вільнюського саміту НАТО Центр Разумкова на замовлення ZN.UA з 23 до 28 червня провів соцопитування. Зокрема ми поцікавилися в респондентів, чи підтримують вони введення в Україні загального військового обов’язку за прикладом Ізраїлю, коли служать і чоловіки, й жінки (див. рис. 1). Як випливає з відповідей українців, лише кожен третій (32,3%) — за те, щоб служили всі громадяни, незалежно від статі, водночас кожен другий (!) респондент (48,4%) — проти, а кожному п’ятому (19,3%) важко було відповісти.

У різних вікових категоріях українці були практично одностайними як у відторгненні загального військового обов’язку для всіх громадян, так і в схваленні (див. рис. 2). Водночас українські чоловіки, на відміну від жінок, більшою мірою готові підтримати таке нововведення (відповідно 37,4 і 28%) і трохи менш категоричні у відторгненні ідеї, щоб в армії служили всі громадяни (45,4 і 51%) (див. рис. 3).

У разі прийняття загального військового обов’язку й для чоловіків, і для жінок (див. рис. 4) лише один із 35 українців — 2,8% (!) — готовий служити, як і в Ізраїлі, три роки, а один із п’яти — 18,9% — два роки. Кожен п’ятий (19,3%) вважає, що строкова служба має тривати менш як рік, зате кожен четвертий (26,6%) готовий служити рік-півтора. Показово, що кожному третьому респонденту важко було пояснити свою позицію щодо тривалості строкової служби.

На думку українців, право не служити в армії й не проходити альтернативної служби (див. рис. 5) повинні мати: люди з інвалідністю (78,7% респондентів зазначили цю групу громадян), люди з хворобами, які унеможливлюють проходження військової служби (74,4%), а також багатодітні батьки (56,9%). Менш як половина українців (43,3%) стверджує, що право не служити також повинні мати студенти та аспіранти (найбільше за це виступають респонденти віком 18–29 років — 50,6%). Трохи більш як 16% українців вважає, що від служби мають бути звільнені робітники підприємств ОПК і ті, кому не дозволяють релігійні переконання. І лише кожен двадцятий українець дотримується думки, що всі українці без винятку мають виконати свій військовий обов’язок.

Що ж до участі строковиків у бойових діях під час захисту України, то 30,2% респондентів вважають, що вони мають це робити, але тільки після отримання військово-облікової спеціальності (див. рис. 6). Кожен другий українець упевнений: воювати мають лише мобілізовані та контрактники.

А чи готові українці брати участь у періодичних військових зборах тривалістю від 50 до 100 днів? (Див. рис. 7.) Кожен другий опитаний (46,4%) не готовий проходити збори резервістів, 35,7% — не проти. З опитаних проходити збори резервістів раз на рік згодні 10,6% респондентів, раз на три роки — 13,2%, раз на п’ять років — 11,9%.

 Водночас серед жінок значно більше тих, хто не готовий брати участі у військових зборах, ніж серед чоловіків, — 56,8 проти 34%. Та й узагалі жінки менш охоче сприймають саму ідею участі у зборах резервістів — що раз на рік, що раз на три роки, що раз на п’ять років: як свідчать результати опитування, готових до цього жінок у середньому вдвічі менше, ніж чоловіків.

Примітно, що серед тих, хто прийнятними результатами майбутніх переговорів між Україною та Росією вважає повернення нашою країною всіх територій і відновлення суверенітету в кордонах станом на 1991 рік (а таких — 62,9% усіх опитаних), проходити збори резервістів тривалістю від 50 до 100 днів раз на рік готові лише 10% респондентів, раз на три роки — 14,6%, раз на п’ять років — 12,1% (див. рис. 8). За сукупністю їх значно менше, ніж тих, хто не готовий брати участь у військових зборах. А таких — 45,5% опитаних.

Однак серед тих, хто підтримує ведення бойових дій на території Росії, зокрема й за участі ЗСУ (а таких — 16,4% усіх респондентів), 43,9% у принципі готові проходити збори резервістів: одні не проти робити це раз на рік, інші — раз на три роки, а треті — раз на п’ять років. І їх нехай і не набагато, але більше, ніж тих, хто не збирається брати участі у військових зборах: таких — 42,5%.

* * *

Отже, як свідчить соціологія, половина українських громадян не готова ні до загального військового обов’язку, подібного до того, що існує в Ізраїлі для чоловіків і жінок, ні до тривалої строкової служби, ні до участі в регулярних зборах резервістів. Та, судячи з коментарів українських чиновників, і влада, перетворюючи Україну на «другий Ізраїль», не планує водночас призивати на військову службу всіх чоловіків і жінок.

Спочатку прем’єр-міністр Денис Шмигаль повідомив, що після війни Україна відмовиться від призову в теперішньому вигляді, сформує професійну армію та створить два компоненти резерву: всі військовозобов’язані постійно проходитимуть обов’язкове навчання за певними військовими спеціальностями. А пізніше й міністр оборони Олексій Резніков заявив, що нашій країні необхідно скасувати призов, створити професійну армію та зрозумілий реєстр резерву. Він пропонує відмовитися від «радянської спадщини», яка заважає ефективно проводити мобілізацію під час воєнного стану та викликає неприйняття в українців.

За шістнадцять місяців українська армія довела, що здатна протистояти ворогові, що переважає її. Значна частина українського суспільства (незважаючи на те, що багатьом з нас простіше виїхати до сусідніх держав ЄС та убезпечити себе там) продовжує жити, працювати й боротися у воюючій країні, під артилерійськими та ракетними обстрілами на «нулі» та в тилу, вірячи у торжество справедливості та демонструючи волю до перемоги. Можливо, все це є ключовим для нас.

То які ж тоді якості ефективної сучасної армії перейме Україна від Ізраїлю? Сподіваємося, хоча б ті, які згадував у інтерв’ю ZN.UA Міхаель Бродський, — розвиток сучасної, технологічно оснащеної «розумної армії». І, звісно ж, ставлення воєначальників до життя солдатів.

Аби ми стали другим Ізраїлем, не лише наші західні партнери мають надавати нам фінансову, технічну та військову підтримку, а й Україна має вдосконалювати військову підготовку та роботу військкоматів, розвивати ОПК, наводити в ньому лад у сфері менеджменту й боротися з корупцією.

Інакше нам не вдасться довгі роки успішно протистояти Росії, яка має значно більші економічні, природні та людські ресурси, ніж Україна.

Усі згадані в тексті дані є результатами соціологічного опитування Центру Разумкова. Опитування на замовлення ZN.UA проводилося з 23 до 28 червня 2023 року методом face-to-face у 22 областях України та м. Києві. Опитано 2018 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.