Від луганського провалу до українського прориву

Відновлення України стане наймасштабнішим проєктом у світі за останні вже майже 80 років. 

Сама Україна могла б запропонувати світу справжній прорив у нову епоху — просунуту модель безпеки та реагування на виклики, неокапіталізм і нові економічні моделі, кіберократію та сервісну державу з адаптивними інституціями, гетерархічне («пласке») суспільство тощо. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Конференція у Лугано очима учасника: Україна не представила ні плану, ні механізму фінансування програми відновлення

Але натомість ми ризикуємо, плекаємо корупцію та застарілі економічні підходи, підживлюємо патерналізм суспільства, не знаходимо сил і волі, щоб бути чесними із самими собою та нашими партнерами.

Можливо, тому в світі досі не з’явилося інституцій і лідерів, які б узяли на себе роль нових Маршаллів щодо відновлення України. Десятки як українських, так і міжнародних think tanks і університетів запропонували власні ідеї, але все це залишається на рівні гарних документів, які мало хто з можновладців читає.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Україна на конференції у Лугано додатково залучила $1.9 млрд допомоги: на що витратимо

Оскільки прогресу в появі лідерства, інституцій або бодай Плану відновлення України наразі не спостерігається, спробуймо розібратися в причинах цього на прикладі підготовки України до минулорічної донорської конференції, щоб не повторити помилок. 

4–5 липня 2022 року у швейцарському місті Лугано відбулася Ukraine Recovery Conference, присвячена плануванню та фінансуванню відновлення України.

Багато хто з експертів вважає цю конференцію провальною. Зокрема через те, що План відновлення так і не був ані офіційно ухвалений Україною, ані підтриманий нашими партнерами. В кулуарах і після конференції представники наших партнерів дивувалися відсутності зрозумілого бачення в позиціях урядовців, але головне — дорікали, що представлений план був слабким, не відповідав очікуванням донорів і зухвало видавав сукупність проєктів, багато з яких були суто комерційними, сумарно на 750 млрд дол., за власне план.

За офіційною інформацією, до підготовчої роботи в межах Національної ради з відновлення в 24 групах було залучено 2500 експертів. Проведено 200 засідань, напрацьовано 2000 сторінок тексту, зібрано 900 загальнонаціональних проєктів.

Публічно секретар Національної ради з відновлення пан Данило Гетманцев заявляв також про роботу Міжнародної дорадчої групи, щоправда, деякі її учасники в особистій розмові спростували свою участь у реальній роботі над документом (мовляв, було проведено лише два засідання без розгляду фактичного матеріалу). Ба більше, експерти мали численні коментарі щодо документу й точно його не затверджували. Сама ж Нацрада з відновлення, власне, ніколи не збиралася — всією роботою керував її секретар, фактично монополізувавши раду.

Отже чому загалом гарні напрацювання численних експертів у робочих групах не стали дієвим планом? 

Причини провалу Плану відновлення

Якщо підсумувати, то причин провалу представленого в Лугано Плану відновлення декілька.

1. Відсутність візії

Початком роботи мало стати узгодження стратегічної візії України. Потрібно було провести сценарний аналіз. Цільові показники мали бути результатом соціально-економічного моделювання (як це відбувалося під час роботи над Національною економічною стратегією).

Проте всього цього не було зроблено на рівні організації процесу. До честі координаторів і експертів більшості груп маю сказати, що там відбулася самоорганізація для визначення секторальних візій і державних політик, проте це не виправило закладену методологічну помилку.

2. Відсутність справжнього лідерства

Співголовами Національної ради з відновлення було призначено Андрія Єрмака (керівника ОП) і Дениса Шмигаля (прем’єр-міністра). Пізніше долучено й третього співголову — Руслана Стефанчука (спікера ВР). Але насправді всю координацію перебрав на себе секретар Нацради Данило Гетманцев.

Чому саме його, людину, на яку бізнес і експерти вже кілька років поспіль вказували як на носія ворожих Україні економічних і соціально-культурних ідей, — залишімо за межами цього тексту. Проте вся методологія роботи та фінальний результат стали заручниками поглядів людини, далекої від сучасної економіки. 

А для політичних лідерів країни вся ця робота була непріоритетною. Отже, за відсутності справжнього лідерства в плануванні та подальшій реалізації відновлення влада зосереджується на поточних викликах, а підготовку до донорської конференції провалено.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Кабмін тестуватиме програму надання грошей на відновлення житла: коли послуга запрацює в "Дії"

3. Методологічна помилка

Робота 24 груп і сотень експертів відбувалася у слабко структурованому форматі «знизу догори», тобто без необхідного єдиного підґрунтя та координації. 

Відсутність стратегування на державному рівні є чи не найбільшою нашою помилкою з моменту здобуття незалежності. І це постійно дається взнаки нашою неготовністю ані до викликів, ані до проривного економічного та соціального зростання.

4. Зухвалість, але відсутність заявлених амбіцій

Ми переконані, що Україна має стати Next Big Thing для всього світу і, зокрема, для ЄС.

Україна — це відповідь на питання модернізації самого ЄС, а не тягар для наших партнерів.

Україна зараз демонструє цінності, забуті на Заході, — сміливість, самоактивацію, людяність, волю, щирість. 

Україна — наче стиснута пружина, яка зможе продемонструвати значне економічне та соціальне зростання після перемоги.

Натомість переважна більшість проєктів, виступів, ідей є вчорашніми та вторинними — за низького рівня обґрунтування задекларованих фінансових потреб. 

5. Неузгодженість державних політик

Отриманий документ засвідчує не лише неузгодженість між напрацюваннями по секторах, а й відсутність чітко визначених державних політик, які й мають бути основою подальшого планування дій і проєктів. 

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Відбудова України: Німеччина відмовляється від ідеї "шефства над регіонами" – "Європейська правда"

Німеччина виділяє Україні ще понад 100 млн євро на відбудову

Уряд взяв кредит на відновлення мостів та «Миколаївводоканалу»

6. Вульгаризована інклюзивність 

Українське суспільство є гетерархічним. Постійне намагання політичної влади, що змінюється, нехтувати громадянським суспільством призводить то до провалу реформ, то до майданів.

В цьому випадку масштабні за обсягом і хибні за методологією напрацювання спільних урядових, експертних і громадських груп залишилися документами, а міжнародним партнерам секретар Національної ради презентував інший документ, а саме напрацювання окремої експертної команди. 

Отже, незважаючи на те, що план було непогано пропрацьовано на деяких рівнях, йому забракло стратегічної візії, деталізації. І він точно не був інклюзивним і не відповідав ані прагненням громадянського суспільства (наприклад, у частині свобод, зокрема економічних), ані Національній економічній стратегії (в якій, зокрема, була чітка візія), ані соціально-економічним моделям.

Існує «розтяжка» між лідерством і прозорістю. Українська держава хоче лідирувати в проєктах відновлення. В очах Заходу це часто виглядає, за влучним визначенням Валерія Пекаря, як «дайте грошей і нічого не питайте». Що, з огляду на високий рівень корупції на державному та місцевому рівнях, Захід не влаштовує. Натомість сам Захід хоче максимальної прозорості, що в очах українців виглядає як «грошей не дамо, бо знаємо про вашу корупцію, а всі рішення ухвалюватимемо самі» — підхід, очевидно неприйнятний для України. 

Але рішення є — і ми запропонували його понад рік тому. Коли проблему не розв'язано, додають іще один рефлексивний вимір, щоб такий розв'язок з'явився. Замість дихотомії («Захід сам розподіляє гроші на проєкти відновлення» — «Україна сама вирішує, що і як відновлювати за західні гроші») має з’явитися трикутник — третьою точкою, яка уможливлює взаєморозуміння, має стати громадянське суспільство (ГС) (у широкому сенсі: громадські організації, волонтери, місцеві лідери, бізнес-спільноти, think tanks тощо). В такому випадку західні партнери та громадянське суспільство спільно реалізують антикорупційний порядок денний, а уряд і ГС разом забезпечують українське лідерство у втіленні нашої спільної візії.

7. Нехтування конкретикою

За амбітними планами було забуто Програму швидкого відновлення (Fast Recovery). Через що де-факто Україна не отримала не лише гарантій щодо 750 млрд дол. на повний план, а й навіть такі потрібні 17 млрд для поточного відновлення (на 2023 рік цю цифру скорочено до 14 млрд). Зауважу, є ризик, що в Лондоні все буде якраз навпаки й уряд проситиме партнерів про часткове покриття витрат на швидке відновлення, а ось глобальний План модернізації України буде знято з порядку денного. Принаймні станом на зараз не видно роботи над таким планом.

Без негайного відновлення не буде перемоги — без відновлення мостів, доріг і електростанцій неможлива ефективна оборона. Україна мусить якомога швидше відновити економіку, щоб були робочі місця та надходження в бюджет. Але люди не везуть дітей туди, де немає шкіл. Не повертаються туди, де немає роботи. 

Також гроші можуть надійти лише в межах фінансування проєктів. Нам потрібно підготувати тисячі проєктів, тисячі проєктних менеджерів на місцевому рівні — й цим потрібно починати займатися вже зараз. 

8. Концентрація на відновленні

Хоча в останніх версіях документа під нашим тиском уже згадано модернізацію, проте основна робота велася саме у форматі відновлення. Також відсутність узгоджених державних політик, які б передбачали модернізацію суспільства, людського капіталу, економіки, суспільно-політичних відносин, правоохоронної системи, вплинула на спрощений характер запропонованих у плані рішень.

Не має бути суперечностей між відновленням, євроінтеграцією та модернізацією. Модернізацію Україна має здійснити до євроінтеграції, щоб не залишатися найбіднішою країною Європи, бо дерегуляцію, податкову реформу, реформи в сфері розвитку людського капіталу, дебюрократизацію держави легше провести напередодні вступу до ЄС. Натомість модернізація неможлива без швидкого відновлення базової інфраструктури й повернення трудових ресурсів. Але й відновлення не в контексті модернізації збільшує ризик того, що наші міжнародні партнери вважатимуть підтримку виживання України достатнім рівнем допомоги, а в самій Україні буде законсервовано пострадянську систему в економіці, освіті, охороні здоров’я, державному управлінні тощо.

Так, на жаль, стратегування немає в державі ні як інституту, ні як моделі мислення лідерів держави. Немає впродовж усіх років незалежності. Але це можна й треба змінити. 

Напередодні великої конференції в Лондоні нам — і державній владі, й суспільству — потрібно виконати «домашню роботу»: налагодити взаємодію та узгодити візію й принаймні верхньорівневий план дій із відновлення та модернізації, включно з Програмою швидкого відновлення.

Міжнародні партнери очікують, що Україна пред’явить як рішення на рівні державних політик, так і конкретні проєктні рішення в ключових сферах. Запропонує прозору й інклюзивну архітектуру для фінансування й адміністрування реалізації планів. Виконає свої зобов'язання щодо судової та антикорупційної реформ. Мета процесу, в якому конференція в Лондоні є черговою ланкою, — створити таку систему, яка уможливить пошук, акумуляцію й надходження фінансового ресурсу та витрачання його на благо народу України та спільне благо нас зі стратегічними партнерами.

Інакше обґрунтовані сотні мільярдів допомоги та інвестицій залишаться сподіваннями, й Україна отримуватиме покриття дефіциту державного бюджету лише на час бойових дій. 

Детальніше про те, як сформувати План відновлення та модернізації України — в наступному матеріалі, який ZN.UA опублікує завтра.