Підтримати
Цього тижня президент України Володимир Зеленський відвідав ООН та Білий дім, шукаючи більшої підтримки для своєї країни у війні, яка не закінчиться найближчим часом. Головному прихильнику Зеленського, США, потрібно буде змінити стратегію, щоб допомогти Україні вижити і перемогти у затяжній війні, навіть попри те, що політика щодо конфлікту у Вашингтоні стає дедалі складнішою.
Може здатися дивним прогнозувати похмуру, затяжну боротьбу саме тоді, коли українські війська нарешті проривають потужні оборонні лінії Росії. Але якщо не станеться катастрофічного краху російського опору, Україна не звільнить всю свою територію цього року. Війна може не закінчитися і наступного року, враховуючи, що президент Росії Владімір Путін, ймовірно, пов'язує свої надії на перемогу з поверненням Дональда Трампа на посаду президента США – і відповідним крахом західної єдності – після листопада 2024 року. Бойові дії цілком можуть затягнутися до 2025 року або навіть довше, створюючи нові виклики на новому етапі війни, пише для Bloomberg Хел Брендс – професор Школи перспективних міжнародних досліджень імені Генрі Кіссінджера Університету Джонса Гопкінса та член Ради з питань зовнішньої політики Держдепу США.
Брендс зазначає, що перша фаза американської стратегії у 2022 році передбачала надання Україні достатньої допомоги, щоб уникнути поразки і водночас завдати жахливих втрат окупантам. Успіх цих зусиль призвів до другої фази: підготовка України до контрнаступу з метою відвоювати територію і, можливо, укласти мир на вигідних умовах. Ця фаза була більш розчаровуючою через повільний прогрес на полі бою – і той факт, що Путін навряд чи пішов би на мир.
Навіть зараз мир, якого прагне Путін, залишив би Україну беззахисною і розчленованою. Тому, якщо США не зроблять вибір на користь розведення конфліктуючих сил, що рівнозначно поразці України, вони повинні почати вирішувати проблеми, з якими зіткнеться тривала війна.
Перша з них передбачає переоцінку і, можливо, адаптацію військової стратегії. Нинішній наступ України спочатку зазнав труднощів, тому що країна намагалася імітувати західну тактику, не маючи переваг, таких як перевага в повітрі, на яку розраховують західні військові.
США та їхні союзники повинні почати оснащувати Україну вже зараз для операцій у 2024 році і пізніше. Питання полягає в тому, чи повинні вони готувати Україну до подібного наступу наступного року, чи, можливо, допомогти їй застосувати більш звичну, але менш амбітну стратегію виснаження. Це передбачає локальні наступальні дії в поєднанні з нарощуванням ударів на великі відстані, спрямованих на те, щоб перервати лінії постачання Росії і поступово зробити її військову позицію нестійкою.
По-друге, більш тривала війна може вимагати прийняття вищих ризиків ескалації. Спочатку Вашингтон обережно переступав через червоні лінії Путіна. Зовсім недавно США взяли на себе зобов'язання надати сучасні засоби, такі як танки Abrams і винищувачі F-16.
Ці зобов'язання покликані показати, що Путін не може просто перечекати Захід. Але якщо нова теорія перемоги передбачає примус, а не пряме вигнання російських військ, Україні знадобляться ракети великої дальності ATACMS та інші системи, щоб значно посилити біль, який вона завдає, націлюючись на путінські війська, де б вони не окупували українську землю.
По-третє, Вашингтон повинен посилити економічний тиск. Санкції завдали шкоди, але не скалічили економіку Путіна, яка продовжує виробляти зброю для війни. Казначейство і Державний департамент вже ведуть жорстку боротьбу з ухиленням від санкцій, оголосивши минулого тижня про подальші санкції проти 150 фізичних і юридичних осіб. Наступним кроком може стати зниження верхньої межі ціни, яку Велика Сімка (G7) встановила на продаж російської нафти, щоб зменшити доходи Путіна, не вкидаючи світові енергетичні ринки в хаос.
По-четверте, Вашингтон повинен не допустити, щоб тривала війна стала джерелом слабкості і відволікання уваги. Досягнутий на сьогоднішній день результат обнадіює: починаючи з лютого 2022 року США збільшили виробництво артилерійських снарядів та іншої зброї, одночасно розширюючи і зміцнюючи свою глобальну мережу альянсів.
Але затяжна війна означає постійне виснаження американських ресурсів. Отже, вона створює необхідність, а також можливість для більших витрат на оборонно-промислову базу США – в усьому, від забезпечення ланцюгів постачання рідкоземельних металів до створення запасів ракет і боєприпасів, які, можливо, знадобляться Вашингтону у власному конфлікті через Тайвань.
Це все легко сказати, але важко зробити, тому що політика війни стає все більш огидною в США. Підтримка України в Конгресі залишається сильною. Але через те, що спікер Палати представників Кевін МакКарті є заручником найрадикальніших членів своєї республіканської коаліції, він бореться за те, щоб уряд США працював, не кажучи вже про те, щоб забезпечити черговий великий транш фінансування для України.
Тим часом, три кандидати, на яких припадає близько трьох чвертей голосів потенційних республіканців на праймеріз – Трамп, губернатор Флориди Рон ДеСантіс і біотехнологічний підприємець Вівек Рамасвамі – всі до певної міри скептично ставляться до допомоги Україні. Оскільки настрої еліти зазвичай визначають суспільні настрої щодо зовнішньої політики, їхнє протистояння може з часом змінити погляди виборців-республіканців.
Не варто випускати з уваги те, чого досягла Україна за підтримки Заходу: Коли російські війська вторглися в Україну, мало хто думав, що країна протримається так довго або буде так добре боротися. Але в конфлікті, який не демонструє жодних ознак завершення, виклики для України – і для Америки – лише починаються.
Нагадаємо, що Росія розпочала інформаційну кампанію, в якій лякає країни Заходу «вічною війною», сподіваючись, що західні партнери України почнуть йти на поступки Москві. На думку президента Зеленського, війна на виснаження, про яку все частіше згадують у західних медіа, буде роздоріжжям для України. Цей шлях вимагатиме мілітаризації української економіки.
Очільник ГУР МО Кирило Буданов вважає, що довга війна на виснаження небезпечна для України. Росія розраховує сама на себе, тоді як Україна залежить від зовнішніх гравців, пояснив він.
Аналітики The Economist вважають, що Україна та її союзники надто «зациклені на контрнаступі». Вони вважають, що треба прагнути не «перемогти», а потім відновитися, а забезпечити те, щоб Україна мала достатню силу для ведення тривалої війни – і могла процвітати, незважаючи на неї.
Партнери запевняють, що Україну без підтримки не залишать. Але чи варто розслаблятися? Відповідь на це питання дають Вадим Башта та Сергій Следзь у статті «Чому Україні потрібен план Б: що робити з економікою, якщо зовнішньої допомоги виявиться недостатньо» на ZN.UA.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google