«Цивільні в полоні як беззахисні кошенята. Їм важче вижити…»

ZN.UA Ексклюзив
Поділитися
Потрібен механізм звільнення цивільних заручників

Ілля Гончар із міста Ірпінь, що на Київщині, вже 10 місяців шукає рідного брата, якого затримали російські прикордонники під час евакуації. Для цього він навіть став одним із засновників громадської організації «Цивільні в полоні», яка об’єднує рідних цивільних заручників та допомагає знайти інформацію про зниклих українців.

Іван Гончар потрапив у полон 9 квітня. 24-річний підприємець із Маріуполя разом із мамою та дівчиною після початку вторгнення залишилися в місті й до останнього сподівалися, що атаки скоро припиняться. Однак будинок, у якому родина переховувалася від ракетних ударів, був зруйнований внаслідок обстрілу. Дивом ніхто не загинув.

«Коли будинок зруйнували, вони перейшли в бомбосховище стадіону «Азовсталь», — розповідає Іванів брат Ілля Гончар. — Там на той час перебувало близько 200 людей. Виїжджати з міста було вже небезпечно. Але 5 березня приміщення обстріляли, і в бомбосховищі почалася пожежа, тому всі люди мусили вибігти на вулицю».

Всі, хто був у підвалі, за словами Іллі, вирішили разом вибиратися з міста у бік моря. Дорогою вони наштовхнулися на російських військових, які після ретельних перевірок направили їх у бік російського кордону. Після цього зв'язок із братом обірвався.

«Маму після перевірки на кордоні відпустили й не дали більше побачити брата. Вони навіть обманули її, сказавши, що його відпустили. Брата підозрювали в тому, що він «азовець», і погрожували кинути в підвал та розстріляти. Також його вербували й переманювали на російську сторону», — згадує Ілля.

Він почав шукати брата і звертався в усі можливі інстанції: Офіс генерального прокурора, НІБ, Червоний Хрест, Офіс омбудсмена. Писав у самопроголошені республіки та в російські колонії. Лише через пів року пошуків родина отримала підтвердження від міноборони РФ, що Іван «затриманий за протидію спеціальній військовій операції і на даний час перебуває на території РФ, стан його здоров’я задовільний».

«Є припущення, що брата незаконно тримають у виправній колонії Ростовської області. Але жодної офіційної інформації ми більше не отримували», — додав Ілля.

Через рік після початку війни Україна досі не має механізму для звільнення цивільних. За Женевськими конвенціями, цивільних полонених мають просто повертати, а не обмінювати. Однак цього не відбувається. Російська сторона найчастіше не підтверджує цивільних, і переважна більшість їх перебуває в полоні близько року.

«Цивільні в полоні як беззахисні кошенята, — каже брат цивільного заручника Ілля Гончар. — Вони не розуміють, чому це з ними відбувається і як діяти. Їм важче вижити в полоні, бо вони абсолютно не готові до такого розвитку подій. На них чинять моральний тиск, вербують, намагаються зламати, розповідаючи, що Україна про них забула. Але рідні готові на все, щоб витягнути своїх із полону».

Юристка Правозахисної групи «СІЧ» Юлія Полєхіна, яка допомогла Іллі підготувати численні звернення в пошуках брата, радить родичам цивільних заручників насамперед звертатися до СБУ, яка має відкрити кримінальне провадження за ст. 438 Кримінального кодексу України (Порушення законів та звичаїв війни).

«Ми радимо також звертатися до органів Нацполіції, коли в маленьких селищах немає можливості звернутися до слідчих СБУ. Це триваліший процес, але кримінальне провадження має бути відкрите. Завдання органів Нацполіції — прийняти заяву та визнати родича потерпілою стороною. Потім це знадобиться для суду», — коментує юристка.

Юристка радить не телефонувати на гарячу лінію 102, а приходити й писати заяву особисто. Слідчий має допитати свідків та заповнити матеріали провадження даними з Червоного Хреста, НІБ та інших організацій — і передати до СБУ. Але зараз функція збирання доказів фактично покладена на самих родичів.

«Ми не можемо сказати, що такі справи добре розслідуються. Це не так. З державою-окупантом ми на рівні держави не комунікуємо. Для того, щоб справа потрапила до суду, має бути проведене досудове розслідування, але якщо воно неефективне — до суду справа не дійде, — каже Юлія Полєхіна.

Ілля Гончар, зі свого боку, разом з іншими родичами добивається, аби врешті було створено механізм звільнення цивільних заручників, адже поки що всі зусилля родичів нагадують біг по колу.

У день повномасштабного вторгнення Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, однак консульські установи продовжували працювати, оскільки консули мали захищати українців на території Росії, у тому числі цивільних, військовополонених та примусово депортованих громадян. Однак 13 березня 2022 року посольство України в Москві та всі консульські установи на території країни-агресора були вимушені припинити виконання своїх функцій.

«Подальша діяльність консулів стала неможливою, оскільки РФ вийшла з багатьох міжнародних договорів, зокрема Женевської конвенції щодо захисту цивільного населення під час війни, Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Статуту Ради Європи. А в березні 2022 року Росію виключили з Ради Європи, — коментує юристка-правозахисниця Віталія Серебрянська. — Тому консули України не лише не мали можливості продовжувати виконувати свої функції, а й самі наражалися на небезпеку».

Але це не означає, що громадяни України на території РФ залишилися без захисту України. Для них, у разі потреби невідкладної консульської допомоги, працює «гаряча лінія» МЗС: +38 044 238 15 88.

Деякі повноваження консульств було перекладено на Державну міграційну службу України: оформлення документів, що посвідчують особу громадянина України, для повернення додому. Це експериментальний проєкт, передбачений постановою Кабміну №1201 від 21.10.2022 року.

Паралельно з політичними перемовинами, українська влада намагалася домовитися і про передачу третій̆ державі права виконувати консульські функції від імені України на території РФ та надавати відповідну допомогу громадянам, які перебували на території РФ, згідно зі статтею 8 Віденської конвенції про консульські зносини.

Україна звернулася до Швейцарії з проханням узяти на себе мандат покровительства для неї в Росії. Переговори завершилися 10 серпня 2022 року згодою Швейцарії взяти на себе представництво інтересів України в РФ у разі надання згоди останньою. Проте вже наступного дня, 11 серпня, представник МЗС РФ заявив, що Швейцарія «через долучення до антиросійських санкцій втратила свій нейтральний статус і тому не може представляти інтереси України в Росії». Тож єдиним захисним механізмом на території РФ для українців нині залишаються міжнародні неурядові організації, зокрема Міжнародний комітет Червоного Хреста.

У червні 2022 року Кабінет міністрів України утворив Координаційний штаб з питань захисту прав осіб, депортованих або примусово переміщених у зв’язку зі збройною агресією Росії. А 18 жовтня було утворено Координаційний штаб з питань забезпечення виїзду громадян України з тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, щоб допомогти їм повернутися додому.

«Утворення цих штабів — і є рух у напрямі посилення захисту прав громадян України на окупованих територіях та на території РФ», — вважає юристка Віталія Серебрянська.

На сьогодні в російському полоні, за даними Офісу українського омбудсмена, залишаються понад 20 000 цивільних заручників. І це тільки ті, чиї рідні офіційно звернулися по допомогу.

Більше статей Ольги Волинської читайте за посиланням.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі