Підтримати
Коли його люди пішли в атаку, вони думали, що готові до всього. Але вони помилялися. «Це була чорна хмара», - каже командир взводу з позивним «Поляк», який він отримав після того, як десять років працював у Варшаві, перш ніж повернувся додому воювати.
«Я не знаю, чи вулики були знищені під час бою, чи росіяни їх відкрили», - додав він.
В будь-якому випадку на якусь сюрреалістичну мить тисячі розлючених бджіл змусили бійців 128-ї гірсько-штурмової бригади кинутися навтьоки, в той час як росіяни побігли в інший бік, прикриваючи свій відступ гранатометним вогнем.
Сховавшись під деревами від сонця і російських безпілотників, Поляк і десятки його товаришів чекали, коли їх перевезуть в окопи, вириті вздовж полів, усіяних соняшниками. За 10 кілометрів було чути гуркіт української артилерії. Там українські війська б'ються з росіянами у кривавій боротьбі за кожен метр, намагаючись пробити шлях крізь ворожу оборону на південному запорізькому фронті, - пише The Economist в репортажі з української передової.
Командир роти з позивним «Карп» сказав, що його людям можуть наказати піти в бій будь-якої миті. А поки що вони тренуються. В цей же момент під'їхала БМП, 15 чоловіків залізли на неї, і в хмарі задушливих випарів вона рушає з місця, транспортуючи їх до окопів. Поки машина їде сільською місцевістю на південь від дороги на Оріхів, яскраво-жовті птахи перелітають через її шлях.
«Більшість чоловіків тут - це нещодавно мобілізовані. Сусіднє село П'ятихатки було звільнене в середині червня. Але втрати в ході операції були настільки високими, що для поповнення виснаженої бригади готують новобранців», - пише видання.
Солдат з позивним «Мародер» каже, що більшість жертв у П'ятихатках були поранені, а не вбиті. Але, додає він, «я зняв голову нашого командира з його танка». Можна припустити, що додаткові тренування проводяться по всіх цих безкрайніх південних полях. Оскільки новобранців готують на заміну тим, хто загинув у контрнаступі, який розпочався 4 червня.
Український наступ на південь відбувається до болю повільно. Російські війська збудували потужну оборону, яку українській армії важко прорвати. Ворожі безпілотники передають оператору зображення в реальному часі. А ще в районі багато мінних полів і боєприпасів, що не розірвалися. У порівнянні з минулим роком виклики, з якими стикаються українські солдати, значно збільшилися.
«Найгірше - це розтяжки. Їх не видно вночі, і вони підривають цілу низку з'єднаних між собою мін», - каже Поляк.
Військові медики, які просять не називати їхніх імен, кажуть, що більшість поранених, яких вони евакуюють, підірвалися на мінах. Прибувши до окопу, бійці зістрибують з БМП і тренуються «зачищати» територію від росіян. Можна припустити, що живого росіянина вони коли-небудь бачили лише здалеку або на екрані з безпілотника. Карп запевняє, що це не так.
«Я їм кажу, що ворога можна зустріти навіть на відстані двох-трьох метрів. Це сталося зі мною. Я зустрів російського офіцера на відстані чотирьох метрів. Я його одразу вбив», - розповів український військовий.
Карп - сивий ветеран, який отримав осколкові поранення в голову і шию під час наступу на Херсон у жовтні минулого року. Йому лише 28, але в армії він з 2014 року. Найбільше його дратують «доморощені командири». Один солдат скаржиться: «Всі кажуть: «Вперед, вперед, вперед», але ці диванні експерти не розуміють реальності війни».
«Вони кажуть нам, як воювати, а ми відповідаємо: приходьте і приєднуйтесь до нашого підрозділу, а потім скажіть нам, що робити, і тоді подивимось, наскільки ви герої!», - додав Карп.
На північ від полів, де побували журналісти, пролягає головна дорога, що веде із Запоріжжя до зруйнованого міста Оріхів. Це відправна точка для одного з головних напрямків контрнаступу. Вдалині видно дим, що здіймається зі зруйнованої заправки, а звуки артилерії розривають літню тишу полів.
Постійний потік військ рухається туди-сюди. Гуркочуть танки Leopard. З глибоким ревом проїжджає гусеничний сталевий бегемот - саперна машина, яких відчайдушно не вистачає українським військам. Її екіпаж склав зверху згорнуті матраци, ящики і сумки зі спорядженням.
У крамницях вздовж дороги солдати купують провізію. Багато хто подорожує і воює згуртованими групами товаришів, які придбали міцні позашляховики. Часто машини прикрашені наклейками у вигляді дорожнього знаку з перекресленим Путіним або свинею в російських кольорах. Підрозділ, що має на озброєнні установки «Град», зупиняється, щоб зробити покупку. Вони скаржаться, що їм постачають пакистанські ракети, частина з яких несправні. І такі боєприпаси менш точні, ніж давно вичерпаний запас українських ракет.
У селі Преображенка цивільний на ім’я Руслан каже, що контрнаступ відкинув росіян на 5 кілометрів назад, тому артилерійських обстрілів тепер менше. За його словами, дітей в селі більше немає, але є люди похилого віку, які потребують допомоги.
Село досі бомбардують, - каже він, показуючи на купу уламків, що колись були будинками. Бомби скидають з літаків над окупованим Токмаком за 35 кілометрів на південь.
Місто залишається однією з головних цілей контрнаступу. Руслан нарікає, що село було б у безпеці, якби Захід вже поставив винищувачі F-16, яких так прагне Україна. Люди тут втомлені, але настрій все одно позитивний, каже він.
«Ми чекаємо на перемогу», - каже він, додаючи, що вона обов’язково настане, «коли ці виродки будуть вбиті».
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google