Підтримати
Попри всю жорстокість і ненависть, яку несе путінізм, Україна продовжує протистояти — і готова боротися до перемоги. І деякі з тих, які рік тому припускали, що за кілька днів Київ впаде, виявилися настільки неправими. Але зараз вони розмахують «мирними планами», підштовхуючи Україну піти на поступки щодо свого суверенітету та територіальної цілісності в обмін на згоду Росії припинити війну, пише Politico.
Але ці «мирні плани» базуються на поширених міфах, яким ми повинні протистояти, перш ніж вони стануть реальністю.
Перший міф — Україна не може повернути свої території
Україна вже спростувала цю претензію, повернувши свої територію з-під контролю Росії — від околиць Києва до Харкова та Херсона. Українці мають волю до боротьби та ефективну стратегію, щоб повернути собі все, що їм належить. Натомість наша швидкість підтримки перешкоджає їхній здатності діяти швидше та, зрештою, збільшує кількість загиблих.
Більше зброї, більше боєприпасів, більше навчання – вірний шлях до повного відновлення території України. І для досягнення цього нам потрібна довгострокова стратегія, яка дозволить Україні повністю витіснити Росію за її міжнародно визнані кордони.
Другий міф — Росія непереможна
Незважаючи на те, що Росія нехтує людським життям і необережно готова викинути солдат як гарматне м’ясо, її безрозсудний підрахунок загиблих досі не може закрити розрив у можливостях. Українські війська мають високий моральний дух, компетентних командирів і доступ до значно кращих технологій.
Нам також потрібно визнати реальність того, що Захід — з обсягами виробництва оборонної промисловості, які все ще знаходяться на рівні мирного часу — навіть не почав демонструвати повну військову силу. Об’єднаний номінальний ВВП країн Північної та Балтії сам по собі є вищим, ніж у Росії, і саме такі реальні факти мають визначати стратегію Заходу, а не наратив Москви про те, що вона є аналогом НАТО. Розум, рішучість і політична воля є ключовими.
Третій міф — Росія виснажиться і захоче влаштуватися
Путін не готовий погодитися на чесний і міцний мир. Як і в 2008 (йдеться про Грузію) і 2014 роках, ця остання війна підживлює російський реваншизм, і коли західні партнери говорять про можливе врегулювання чи заморожування конфлікту, Москва сприймає це не як збій, а як ознаку втоми Заходу.
Замість того, щоб наблизити мир, продовження розмов про припинення війни шляхом переговорів лише збільшує вартість війни для України — і для західних союзників. Тому цю війну доведеться «вирішувати» на полі бою, оскільки будь-яка угода, яка забезпечить реальні чи уявні вигоди для Росії, буде лише перепочинком перед наступним етапом цієї війни.
Міф четвертий — Крим для Путіна є червоною лінією
Путін любить малювати лінії на піску. Він знає, що Захід сприйме їх серйозно, як і "свої". І під час цієї війни Путін постійно проводив нові червоні лінії.
Однак ці рядки обмежують швидкість прийняття рішень. Міжнародно погоджені кордони можуть бути єдиною червоною лінією, а Крим – це Україна. Перешкода Україні повернути Крим ніколи не зупинить Путіна жадати більшого.
П’ятий міф — життя з путінською Росією після війни є
Путін і дехто на Заході все ще покладаються на ідею, що «Росія все ще буде там» після війни, і, таким чином, планують повернутися до звичайного бізнесу. Це те, що пов’язано з переважаючими побоюваннями, що наступник Путіна буде ще більш безжальним і мстивим.
Однак ми повинні сприймати поразку Росії не як загрозу, а як можливість побудувати іншу, трансформовану країну, яка більше не загрожуватиме своїм сусідам. Замість того, щоб боятися трансформації Росії, ми повинні визнати, що, хоча минуло 30 років, розпад Радянського Союзу ще не завершився — і ніколи не буде, доки не зміниться мислення в Москві.
Шостий міф — усі війни закінчуються переговорами
Це розповідь, яка не витримує випробування історією. Після Другої світової війни європейські країни не повернули свої території після дипломатичних контактів з нацистським режимом. Тільки уявіть собі, як ви сидите за столом переговорів з Адольфом Гітлером наприкінці 1942 року, коли він застряг у Сталінграді, але половина Європи все ще була окупована.
Більше того, чи будь-яка угода про припинення вогню з Росією коли-небудь принесла справді стійкий мир? Якщо так, то чому грузини досі лягають спати, боячись, що наступна атака забере їхнє подвір’я? Мінські домовленості зупинили війну чи, радше, дали Росії час для підготовки до тотального наступу?
Бухарестський меморандум 1994 року, який давав Україні гарантії безпеки в обмін на відмову від своїх ядерних запасів, також виявився порожніми обіцянками. Отже, Росія тепер повинна зазнати військової поразки, ніж отримувати будь-які запрошення на мирну конференцію. І Україну потрібно запросити до НАТО, як тільки це дозволять умови, тому що тільки НАТО може дати реальні гарантії безпеки.
Сьомий міф — країни Балтії та Польща хочуть лише реваншу Росії
Війна проти України живиться невдоволенням Росії через розпад Радянського Союзу. І мстивий імперіалістичний план Росії є екзистенційним викликом не лише для України, але й для всіх прикордонних держав.
Але кожне рішення, яке ми приймали за останні три десятиліття, стосується забезпечення безпеки для наших людей. Коли ми попереджали про небезпеку Росії, нас не сприймали як панікерів, але ми виявилися праві. І ми продовжуємо висловлювати своє занепокоєння, оскільки знаємо, що з режимом Путіна ще не покінчено, і світ не буде в безпеці, поки це не станеться.
Як і Україна, ми хочемо справедливого і тривалого миру. Але якщо Україну змусять врегулювати, це не принесе ні справедливості, ні миру.
Тому перемога України – це наша перемога. Їхня безпека – наша безпека. І тільки перемога зупинить путінізм.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google