Підтримати
Мужики цiкавi стали,
Чи тi костi бiлi всюди,
Чи блакитна кров поллється,
Як пробити пану груди?
Леся Українка, «Давня казка».
Звісно, що не всі жахаються. Одним не до жахання, бо воно заважає прицілитись. Інші вже доросли до нормальної холодної огиди.
Однак є й ті, хто ніяк не може вмістити все це в свідомості. Їм не потрібні поради на кшталт: «Так ви цього туди не вміщайте». Їм просто боляче. І цей їхній біль проявляється у вигляді риторичного запитання: «Ну як же вони так можуть?». Універсальна логічна відповідь: «Тому що це кацапи» — правильна. Але не дуже ефективна як пояснення.
Відповідь ця склалася історично, як і тема «хороших руських». Ноги її ростуть із відомого місця, а саме — з давньоукраїнського модусу слав’янофільства, з «костомаровщини». Або ще й із більш раннього царепоклонства губернських малоросів. Яке виразно змалював Гоголь в огидній сцені плазування козаків перед царицею: «Не встанем, мамо! не встанем! умрем, а не встанем! — кричали запорожцы».
Раз за разом в нашій історії корисні київські (за посадою) дурні, оговтавшись від чергової кривавої данини північним сусідам, знову кидали Україну в смертельні обійми чергових «хороших руських».
Є в списку любителів цих БДСМ-обіймів і федераліст Грушевський, і червоні співці пролетарської революції (яких заднім числом чомусь записали в націоналісти як «Розстріляне Відродження»), такі різні ж бо наче за ідеологією. Сам список — великий і строкатий.
Є, втім, ще одна об’єднуюча його риса.
Усі вони — гуманісти, соціалісти, глибоко освічені, інтелігентні і прогресивні — однаково ненавиділи таких мислителів і практиків, наприклад, як Микола Міхновський. Бо він говорив дуже просто і зрозуміло: «Нелюдське ставлення росіян до нас освячує нашу до них ненависть… Головна причина нещасть нашої нації — брак націоналізму серед ширшого загалу».
Відповідь на запитання «Що не так з москалями?» не лежить у сфері просвітництва. Ніхто на помилках не вчиться. Ні на історичних, ні на електоральних, ні на особистих. Ти людині детально розповідатимеш про триста років кацапських знущань над українцями, а вона тобі на це: «Єто другоє».
Народи, які багато років прожили разом, в одній державі/державах, гіпотетично мали би вивчити психологію один одного. Але насправді — ні. Держава ( якщо вона не національна) завжди намагається через ідеологію і законодавство сформувати об’єднуючу надбудову для різних народів. Така тривала (безособистісна по суті) комунікація створює ілюзію глибокого взаєморозуміння. Але як тільки зникає держава чи імперія, національна психологія миттєво бере своє. Законів природи не скасуєш указами, деклараціями і петиціями.
Ми приміряємо один на одного власні уявлення, які не збігаються з реальністю. Ну, тим гірше для реальності. Це ж наші уявлення, ріднесенькі, вони не можуть бути хибними. А якщо десь виявляється слабке місце, то конспірологія нам у поміч. Критикувати і насміхатися можна тільки над чужою конспірологією.
Ми вічно очікуємо від росіян якихось симетричних поведінкових реакцій. До того ж це роблять навіть поважні люди, яких в «одіннародстві», м’яко кажучи, важко запідозрити. Тим часом самі запоребрики нічого подібного від нас узагалі не очікують і ніколи не очікували. Ми для них — унтерменші, нижча каста, яку погані руські розглядають як покірних рабів, а хороші руські — як добре виховану прислугу і корисних ідіотів. От і вся відмінність.
Наприклад, було якесь очікування на моральне реагування, коли збили MH17 і довели, хто збив. Буча, Ірпінь, Ізюм, інші катівні окупації. Теж зазвучало: «Як же вони до цього могли дійти?». Так, наче не було катівень Донецька і Луганська 2014-го. Романтичні очікування, що з початком мобілізації в Росії всі Цой-орієнтовані росіяни аж бігом налаштуються проти влади. Що суб’єкти федерації захочуть національного самовизначення. Що рейди в Бєлгород когось там пробудять. Що підрив Каховської ГЕС — це за межами вже…
На ці та інші думки хочеться відповісти словами єгипетського жреця, який сказав грецькому філософу Солону на його мудрування: «Ну, ви, греки, — чисто як діти».
Є два типи очікувань. Ті, які передбачають. І ті, які зобов’язують. Перший тип найпоширеніший, бо базується на переконаннях, що всі люди мають поводитися так, як вважають самі віруючі в ці переконання.
Тут уже час сказати щось негуманне, аби у доброчесних громадян підвищилася самооцінка за рахунок справедливого гніву.
Не існує ніяких «загальнолюдських» цінностей. Точно загальнолюдськими є безумовні рефлекси і два базові інстинкти.
З приблизно восьми мільярдів населення планети більшість або ніколи про це не чула, або живе за своїми власними релігійно-етнічно-політичними законами. Згадайте історію релігійних воєн і злочинів в ім’я духовності. Не забувайте про це і тоді, коли вчергове справедливо критикуєте безпомічність ООН чи інших міжнародних інституцій, які були створені для захисту загальнолюдських цінностей. Як ці інституції наввипередки збільшують лояльність до Росії пропорційно тому, як вона вчиняє воєнні злочини.
Населення Європи і Північної Америки включно з немовлятами — близько 15% людства. Майже кожна країна сьогодні поділена навпіл за отими загальнолюдськими ціннісними пріоритетами. Натягування кількавідсоткового ціннісного глобуса Євросоюзу чи США на глобус України — захоплююча забава для багатих політиків, які в такий спосіб керують поведінкою бідних виборців. Не вірите, не подобається? Пригадайте результати будь-яких українських виборів і суспільні настрої через рік.
Це має стосунок до другого типу очікувань, зобов’язуючого, — як іншим потрібно поводитися та що є очікуваним і бажаним.
Нерозуміння психології поведінки москалів поясню ще на зовсім «лайтовому» прикладі — гнівному нерозумінні політики Фейсбуку. Ну, як діти, чесне слово. Все, що вам обіцяв Цукерберг, — що це буде безкоштовно, і більше нічого. З якого дива чужа людина з-за океану витрачатиме свої немалі гроші на те, щоб забезпечити ваші особисті уявлення про справедливість? Задовольнити ваші потреби самовихваляння й уражені меншовартісні амбіції? Він вам що, волонтер у стаціонарі?
Придумайте собі власні стандарти спільноти за власні гроші, зберіть спільноту і оподаткуйте її для підтримки цінностей і стандартів. Це буде або фінансова афера, або політична партія, що в принципі недалеко одне від одного. Свобода задурно буває тільки для дурнів.
Вернімося до москалів. Москаль завжди говорить російською впевнено, голосно, ствердно, безапеляційно. Безвідносно до того, про що саме мова. Російська мова — це не мова діалогу за означенням. Це мова окрику, наказу, панування і поблажливості.
Мова панівної верстви за століття функціонування перетворюється на мову панів. На початках становлення Московії «панськими» мовами були німецька, потім французька, а російською балакало лише всяке декласоване бидло. І не такий уже аж давній масовий перехід із «селюцької» мови на «язик» начальства робив новонаверненого, хоч про людське око, як не комуністичним паном, то бодай комсомольським підпанком.
Енергія агресії приваблива. Ніхто всерйоз не хоче поділяти енергетику жертви. Глибоке занепокоєння — це будь ласка, це можна. А щось поділяти насправді — це в себе вдома. Стокгольмський синдром — він же не в Стокгольмі виник. Перед Другою світовою вся світська політична Європа рукоплескала Гітлеру, «людині року» в «Тайм». Так ще недавно вона рукоплескала Путіну, просто паузу зараз трохи взяла.
Рашизм у частині впливу на масову свідомість абсолютно тотожний націонал-соціалізму. Концепція арійської раси і «життєвого простору» для нього відповідна «русскому міру» і «русскім» як расі, якій призначено володіти світом. Націонал-соціаліст цілком міг бути (і таких було багато) освіченою вихованою людиною, добрим сім’янином. Але його манери не поширювалися на «недолюдей». Таке навіть на думку не спадало. Ну як можна, расова теорія — це ж наука, а ми культурні і прогресивні люди!
Ані головний психіатр Нюрнберзького трибуналу Дуглас Келлі, ані його помічник Густав Гілберт не знайшли жодних психічних відхилень у винних у злочинах проти людяності. Ніхто з них не виказував особистої схильності до насильства. Показники інтелекту були вищими за середній, хоча вони вперто шукали «вірус нацизму». Келлі через 12 років наклав на себе руки, не будучи в змозі пережити той науково доведений факт, що системна нелюдська поведінка керівництва НСДАП не пов’язана з психічними відхиленнями.
Усе вищезгадане повною мірою стосується і діячів комуністичної репресивно-каральної машини, просто переможців не судять.
Може, хто ще пам’ятає совєтський гімн, бо заставляли ж учити напам’ять. Там же чітко сказано, що всіх, хто при першій нагоді чкурнув геть, «сплотіла навєкі велікая русь». Домінування, панівна позиція не лишають жодного особливого вибору у моделі поведінки стосовно підлеглих.
От є нормальні люди, у них є раби, як у всіх нормальних людей. Поважні люди повинні бути рабовласниками. Вашингтон був рабовласником, Лінкольн був. А ми чим гірші? Але лихі люди (конкуренти-нехристі-інородці — потрібне підкреслити) намовили рабів збунтуватися і втекти. От чого їм, рабам, не вистачало, яких реформ? Їжа була, одяг був, робота була. Ланцюги — максимально довгі і комфортні. Вождів собі демократично обирали.
Що робили рабовласники з рабами-втікачами? Цькували, ловили, показово карали, страчували непокірних. Повертали, так би мовити, в лоно великої рабовласницької культури. Нормальний расистський підхід. Ці істоти (тобто ми) не надаються до окультурення, тому поводитися з ними потрібно, як із тваринами, що навчилися розмовляти.
Ця паралель, вона якби про жорстоких плантаторів Півдня (і за фактом уже не тільки США). А як же хороші руські? А вони — ті добрі рабовласники з північних штатів, які скасували рабовласництво, але лише для своїх противників із Півдня, коли перемогли їх. По суті, запровадили санкції на великий бавовняний, цукровий, тютюновий бізнес конкурентів. Бо самі були вже промисловцями. Ми для хороших руських — «домашні негри».
Хоч би який москаль дивився на Україну чи українців, він бачить тут лише повстале гетто інородців, рабів, які збунтувалися, розікрали і знищили панське майно, забрали його церкву. Це якщо добрий. А інший — ну, або мурашник на городі, чи кротячі нори, чи якусь гусінь. Щось наче природне (він же не проти природи), але воно йому непотрібне і навіть шкідливе. У нього, у москаля, така політична оптика. Іншої нема і бути не може.
Коли є порушення в очікуванні поведінки, людям притаманно перемикати увагу на особистість порушника, а не на суть порушення. Непропорційно велика увага, включно з усіма прокльонами, до персони кремлівського карлика — це помилка, але її не уникнеш ніяк. Путіна солідарно вибрали дуже різні виборці його федерації. Не він їх зазомбував якимись фантастичними методами КГБ і перетворив на рашистів, а вони його породили. Путін — продукт соціальних очікувань різних народів Росії. І ці очікування нікуди не поділися, бо кожен бурят і чеченець однаково мають право називатися «рускімі», а отже панівною нацією. Так само, як населення Німеччини цілком демократично проголосувало за партію націонал-соціалістів і привело Гітлера в рейхстаг, щоб німецька нація показала всьому світові, де чиє місце. Панівна нація не може зазнати поразки від рабів, навіть Спартак врешті програв римським легіонам.
Є ще один політичний міф про якесь масове каяття німців після Другої світової, щойно їм розказали правду про нацизм, табори і оте все. Каяття масове дійсно настало, але через покоління, у внуків, уже в 1970-х. Тобто у людей, які народилися і були виховані в цілком іншому світі, і могли без травми для себе взяти моральну відповідальність за гріхи предків. Визнання поразки і життя в нових умовах окупації союзниками для дисциплінованих німців, колишніх військовослужбовців вермахту і членів НСДАП було не справою морального вибору, а просто радикальною зміною обставин. Зрештою, ніхто від них іншого і не вимагав тоді.
Тому сподівання на якесь колективне каяття російського прозрілого (чомусь) рабовласництва — це облуда, не тіште себе дурними ілюзіями.
Психологічна основа рабства — це страх перед рабовласником, його необмеженими можливостями розправи. Він базується на постійних спогадах про роки рабства. Але постійні спогади і вихваляння про успішну втечу з рабства змінюють психологічний статус раба лише на статус раба-утікача. Якщо ви щоранку притуляєте вухо до землі, щоб почути, чи, бува, не наближається тупіт кінських копит погоні, тобто лізете спросоння в соціальні мережі, щоб дізнатися те саме, — ви лишаєтеся в статусі вічно настороженого втікача.
Хоч би що і де рабовласник зробив, воно вас усе лякає, травмує, бентежить і ще чортзна що. Ви прикриваєтеся в цих хворобливих реакціях необхідністю емпатії та людяності, але це фізичні прояви поведінки до живих людей, а не до картинок на екрані смартфону. Переживати про поведінку москалів, розгадувати її, дивлячись на екран, можна лише в тому разі, коли ви бачите, як за ними ганяється ваш дрон.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google