Підтримати
У зверненні до нації президент США Джо Байден виразно протиставив колективний світ демократій тероризму та диктатурі. Моральна сміливість та інтелектуальна чесність потрібні зараз не лише для того, щоб переконати розколотий Конгрес США ухвалити негайне фінансування оборонних потреб України та Ізраїлю. Слова Байдена як повітря потрібні людям різних національностей і віросповідань, щоб відкинути авторитарну та людиноненависницьку пропаганду, загорнуту в шати псевдовизвольної риторики та фальшивого пацифізму.
Зараз важливо усвідомити, що людей, які свідомо чи інтуїтивно відкидають кремлівську та хамасівську пропаганду, спрямовану на приховування та виправдання терористичних актів і геноциду цілих народів, насправді більшість. Про це, зокрема, свідчить опитування, проведене канадською компанією GlobeScan у липні-серпні цього року у 30 країнах у всіх куточках світу.
Загальна картина після 18 місяців виснажливої війни виглядає доволі оптимістично: у середньому сім із десяти опитаних вважають, що їхні уряди повинні підтримувати Україну в боротьбі проти російської агресії.
Важливе застереження: опитування максимально репрезентативне, проте той факт, що він проводився онлайн із відібраною, а не випадковою авдиторією, означає, що в цьому разі ми маємо справу з думкою людей, максимально інтегрованих у споживання інформації з Інтернету та соцмереж. Відкритість робить людей також максимально уразливими для маніпуляцій і дезінформування.
Тому дуже важливо поглянути на ці результати у регіональному розрізі, щоб краще зрозуміти сильні та слабкі сторони нашого політичного й інформаційного опору російській дипломатії та пропаганді. Інше важливе застереження: опитування відбулося до трагічних подій на Близькому Сході, які вже змінюють інформаційну картину світу. Про це ми також скажемо кілька слів наприкінці статті.
«Глобального Півдня» не існує
Саме так! Опитування GlobeScan показало, що в низці країн Латинської Америки, Африки та Південної Азії ставлення до боротьби України краще, ніж у таких усталених європейських демократіях, як Франція чи Німеччина. Навіть у країнах-сусідах у Латинській Америці та Азії помітні суттєві відмінності в оцінці важливості підтримувати Україну.
Отже, перший важливий, хоча й доволі поверхневий висновок: єдиного підходу для просування інтересів України на так званому Глобальному Півдні бути не може. Навряд чи принесе бажані результати й якийсь узагальнений «регіональний підхід». Опитування GlobeScan свідчить, що з кожною країною, її урядом і суспільством треба працювати окремо. Враховувати при цьому рівень демократії та плюралізму в цих країнах, чинники економічного та політичного життя цих суспільств.
Почнемо наш стислий огляд з країн Латинської Америки.
Одразу бачимо, що громадська думка у Мексиці розділена з невеликим переважанням незгоди щодо допомоги Україні. На мою думку, це пов’язано з особистістю популярного президента Андреса Мануеля Лопеса Обрадора, якого зазвичай мексиканці називають АМЛО.
Так от, АМЛО систематично критикує зовнішню політику США — найбільшого торговельного партнера його країни, та раз у раз повторює мантру про те, що США і НАТО несуть відповідальність за війну в Україні, а Росія захищає свої національні інтереси. Проте ситуація може змінитися 2024 року, коли відбудуться вибори не лише в Мексиці, а й у США. Якщо переможе Байден, новий мексиканський президент може погодитися скоригувати риторику стосовно України, і громадська думка може поступово змінитися на нашу користь.
Схожі антиамериканські тези з вересня 2022-го до липня 2023-го повторював і новообраний лівий президент Колумбії Густаво Петро, де громадська думка стосовно підтримки України теж розділена, як і в Мексиці. Ба більше, Петро спільно з президентом Аргентини Альберто Фернандесом підписав заклик європейських лівих «зупинити війну». Після російської терористичної ракетної атаки по Краматорську, коли постраждали відомі колумбійські діячі та загинула українська письменниця Вікторія Амеліна, Петро був змушений засудити Росію. Проте загалом його антиамериканська риторика не змінилася, а в цьому регіоні антиамериканізм активно використовується Росією, щоб придушувати будь-яку позитивну думку про Україну.
На цьому тлі важко не помітити більшої прихильності до України респондентів із Бразилії та Аргентини, які з кінця ХІХ століття стали домівкою для сотень тисяч українських емігрантів. На додаток, на відміну від Мехіко, у Бразиліа та Буенос-Айреса все ж таки менше історичних підстав для упередженого ставлення до США. То ж цілком можливо, що безпосередня громадянська активність аргентинських і бразильських українців посприяла вищій прихильності до ідеї підтримки України урядами цих двох країн. Але треба сказати, що і бразильський президент Лула, і будь-який кандидат, що вийде переможцем із нинішніх президентських перегонів у Аргентині, будуть зосереджені на внутрішніх питаннях. Тому важливо для нашої дипломатії та громадянського суспільства не втратити наявного ресурсу суспільної підтримки у цих країнах і активніше співпрацювати з українською діаспорою.
Непримарна китайська загроза
На іншому боці Тихого океану ми бачимо дивовижну картину широкого громадського схвалення і навіть тиску на уряди своїх держав щодо підтримки України у боротьбі з Росією. Тут важко не помітити китайського «слона» у кімнаті поряд із північнокорейською «моською».
На мою думку, жахіття сьогоднішньої російської агресії проти України могли викликати у жителів Південної, Південно-Східної Азії та Далекого Сходу тривожні роздуми про можливі наслідки «завтрашньої» агресії з боку Китаю та КНДР.
Атака сусідів, здатних використати ядерну зброю як засіб погрози та закріплення територіальних завоювань, застосувати сотні балістичних і крилатих ракет для знищення міст-мільйонників, цілком могли переконати жителів Токіо та Сеула в необхідності зробити все, щоб не допустити такого розвитку подій. Допомога Україні та переконлива перемога Києва у війні може стати холодним душем для Бейцзина та Пхеньяна. А нові й нові факти прямої чи прихованої військової допомоги, яку Китай і КНДР надають Росії, лише зміцнюватиме громадську думку в Японії, Південній Кореї, Сінгапурі та Індії, що їхні уряди повинні займати більш рішучу позицію стосовно допомоги Україні.
Певною мірою несподіваними та обнадійливими стали результати опитування у Гонконгу. Виходить, що, попри репресії та терор КПК, у місті все ще є простір для вільнодумства й засудження будь-яких планів і проявів агресивної війни із сусідами.
А от Індонезія є цікавим прикладом того, як важливо Україні розуміти межі своїх можливостей і використовувати свої сильні сторони, щоб завоювати довіру та опиратися російським наративам. До війни Індонезія була великим експортером української сільськогосподарської продукції. Економічні інтереси, а також віра в мультилатералізм і примат міжнародного права посприяли тому, що індонезійська влада зайняла збалансовану позицію, незважаючи на сильний російський і китайський вплив на країну. Якщо в майбутньому спостерігатиметься подальше зближення КНР і Росії та зростатиме агресивність Пекіна в регіоні, Україна може зберегти позиції в Індонезії завдяки економічній співпраці й активній роботі з мусульманськими духовними лідерами країни.
Непередбачуваний Близький Схід та складна Африка
В опитуванні GloboScan Близький Схід та Африка представляють по три країни. Проте можна сказати, що ці країни є регіональними лідерами, а тому мають пріоритетне значення для України.
Порівняно більш передбачувана ситуація з Нігерією та Кенією. Нігерія — африканський лідер за населенням і розміром економіки. Кенія — лідер і ворота у Східну Африку. Обидві країни не надто залежали від торгівлі з Росією до початку повномасштабного вторгнення і не мали історичних сантиментів до СРСР/путінського режиму, на відміну від Південно-Африканської Республіки під проводом Африканського національного конгресу. Утім, Нігерія та Кенія, на відміну від ПАР, мають проблеми зі свободою слова та переслідуванням опозиційних сил. Їхня зовнішня політика слабко враховує настрої населення. Щоправда, 2023 року активність «вагнерівців» у західноафриканських країнах і Судані могла перетворити Росію в очах нігерійської та кенійської влади на джерело серйозної зовнішньої загрози, нестабільності та іноземного втручання в африканські справи. Тому боротьба України з Росією відповідає й інтересам цих країн.
З ПАР ситуація і складніша, і простіша водночас. Росія багато років через корупційні механізми вливала кошти в скарбницю АНК, і місцева преса про це активно писала. Проте антиамериканські та антизахідні настрої, які культивуються АНК, лишаються популярними і поділяються більшістю населення. Напевно, тут спрацює лише обережна кропітка робота з пояснення, чому в українського визвольного руху проти російського колоніалізму та політики русифікації так багато спільного з боротьбою народу Південної Африки проти апартеїду.
Найскладніша для України ситуація зараз на Близькому Сході. Опитування показує громадську думку станом на серпень цього року, до терористичної атаки ХАМАС і обстрілів Гази Силами оборони Ізраїлю. Україна зайняла позицію рішучого засудження ХАМАС. Дещо пізніше до цього додалася теза про необхідність враховувати право палестинського народу на свою державу. Тому вже зараз можна передбачити, що принципова підтримка антитерористичної операції Ізраїлю знизить підтримку України на Близькому Сході. Хоча не варто виключати й того, що зближення України та Ізраїлю принесе вагоміші результати для сфери оборони, ніж постійне дипломатичне маневрування між близькосхідними автократами.
Слабкості та сила відкритих західних суспільств
Нарешті, скажемо кілька слів про наших європейських і північноатлантичних партнерів та союзників. І не забудемо, звісно, про Австралію.
Перше цікаве спостереження: громадська думка франко-німецького двигуна ЄС виявилася найбільш стриманою щодо підтримки боротьби України проти російської агресії. І це справжній виклик, адже показує, наскільки сильними та вкоріненими у колективну свідомість лишаються міфи про «велику російську культуру», «роль у Другій світовій війні» та «приниження Росії після розпаду СРСР». Показово, що й інші опитування у Франції та Німеччині показують зростання популярності партій, чиї лідери відверто рівняються на Путіна та закликають «врахувати інтереси Росії» шляхом примушування України до тимчасового миру ціною поступок окупованими територіями.
На цьому тлі більш упевнено виглядає ситуація із суспільними настроями у США та Італії. Проте в обох країнах зростає загроза націоналістичного популізму з боку лідерів, які теж хочуть прийти до влади і керувати своїми країнами у «путінському стилі». І в обох країнах влада не все робить, аби підтримати громадський, політичний і просвітницький активізм нашої діаспори. А 2024-го це може відіграти ключову роль для підтримки України Вашингтоном і Римом.
Високі показники суспільної підтримки в Нідерландах, Швеції, Іспанії, Португалії, Великій Британії, Канаді та Австралії теж не варто сприймати як належне. Такі союзники заслуговують на особливу увагу: на постійне спілкування між лідерами, ініційоване Києвом; на постійну медійну та культурну присутність, яка показуватиме, заради чого власне українці воюють із ворогом; на серйозні кроки, які переконали б тисячі українців діаспори і новітніх мігрантів повернутися та відбудовувати свою, здобуту такою дорогою ціною, Україну.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google