Підтримати
Характер і масштаби підтримки України з боку США у наступні вирішальні місяці підводять до одного питання: на які жертви Америка і її союзники готові піти сьогодні, щоб захистити майбутнє? Через чотирнадцять місяців після початку повномасштабного вторгнення Росії це питання висить не лише над Україною, але й над новою епохою глобальної конкуренції.
Якою б значною не була політична, військова та економічна підтримка України, її недостатньо для того, щоб війна Владіміра Путіна і його спроби захопити території провалилися. Якщо президент США Джо Байден має рацію, коли каже, що в Україні проходить випробування майбутнє глобальної системи, тоді реакція не відповідає масштабам цих ставок, - пише в своїй статті виконавчий директор аналітичного центру Atlantic Council Фредерік Кемпе. На його переконання, три логічні помилки все ще заважають Заходу правильно відповісти на історичний виклик в Україні.
Перша логічна помилка полягає в тому, що Захід повинен стримувати себе, щоб не спровокувати більш ескалаційну реакцію з боку Путіна, включаючи застосування тактичної ядерної зброї. Правда, як показує досвід, полягає в тому, що лише чітка демонстрація рішучості стримує деспотів.
Друга помилка - США необхідно зменшити свої зобов'язання в Європі, щоб протистояти більшому глобальному виклику з боку Китаю. Але насправді ці виклики нероздільні, що підкреслила нещодавня зустріч Путіна з китайським лідером Сі Цзіньпіном у Москві.
Третя ж помилкова теза говорить, що саме перспектива розширення НАТО підштовхнула Путіна до нападу на Україну. Але насправді саме нездатність розширити цю гарантію безпеки - гарантію, яка убезпечила інші країни колишнього радянського блоку і більшу частину Європи - спровокувала Путіна.
Через рік після того, як Путін вторгся на український Кримський півострів, а потім анексував його, Генрі Кіссінджер - найстарший член правління Atlantic Council - під час свого виступу на церемонії нагородження Global Citizen Awards 2015 року, говорив про те, як США та їхнім європейським партнерам довелося змінити курс, щоб протистояти новим глобальним викликам.
«Атлантичні відносини, які спочатку розвивалась переважно у військово-стратегічній площині, зараз дійсно повинні бути розширені до концептуальних питань. Чого ми намагаємося досягти? Чому ми намагаємося запобігти? І на які жертви ми готові піти? Тому що великі речі не можуть бути досягнуті без певних жертв сьогодні заради потреб майбутнього», - говорив колишній Держсекретар США.
«Відтоді, і особливо після того, як Путін ескалував своє вторгнення в Україну в 2022 році, виклик Кіссінджера не дає мені спокою. Чи готовий Захід піти на необхідні жертви сьогодні заради майбутнього? На мою думку, відповідь на це питання - "поки що ні", незважаючи на значну підтримку України і великий сплеск трансатлантичної єдності, включаючи нове членство Фінляндії в НАТО, а також вступ Швеції до Альянсу, який, сподіваюся, не за горами», - пише Кемпе.
Президент США Джо Байден заявив, що через вторгнення Путіна в Україну «принципи, які були наріжним каменем миру, процвітання і стабільності на цій планеті протягом більш ніж 75 років, опинилися під загрозою знищення». Якщо на карту поставлено життя цілих поколінь, то це означає, що жертв буде недостатньо, доки не буде гарантовано безпеку, суверенітет, свободу і незалежність України.
Своєю зухвалою поїздкою до Києва 20 лютого Байден так само чітко пов'язав свою президентську спадщину з українським майбутнім, як колись президент США Рональд Рейган пов'язав свою спадщину з майбутнім Берліна, закликавши «знести цю стіну» у 1987 році. Але без допомоги Україні ця спадщина буде втрачена.
Історичні ставки стали ще більш очевидними під час березневого візиту Сі Цзіньпіна в Москву, де він і Путін чітко заявили про свої амбіції переробити ліберальний міжнародний порядок, який панував після закінчення Другої світової війни. Як сказав китайський лідер Путіну перед від'їздом, «разом ми повинні просувати вперед ці зміни, яких не було вже сто років».
Плутанина в мисленні і недостатнє відчуття нагальності можуть дати Москві і Пекіну бажаний для них результат: спочатку в Україні, а потім і за її межами. Обидва вони знають, що їхні перспективи покращуються з кожним наступним місяцем війни, яка буде лише виснажувати і втомлювати Україну і її прихильників, а також і служитиме російським і китайським інтересам.
«Однією з причин, чому ця війна все ще триває, є надзвичайна обережність Заходу... Захід дав Україні достатньо, щоб вижити, але недостатньо, щоб перемогти. Ця стратегія, хоча сьогодні вона здається розумною, в найближчі роки, швидше за все, вимагатиме від світу заплатити набагато більшу ціну кров'ю і скарбами», - пише Ендрю А. Мічта в статті для Atlantic Council.
Наприклад, Мічта стверджує, що якби партнери України надали більше засобів під час контрнаступу влітку минулого року, передавши високоточну далекобійну зброю, основні бойові танки і літаки, які просив Київ, - «його сили мали б хороші шанси досягти стратегічного рішення на полі бою і, можливо, в кінцевому підсумку, здобути мир».
Крім того, існує хибна думка, що США слід розвернутися від Європи до Китаю. Якщо Америка сподівається стримати Китай від нападу на Тайвань, то починати треба з України, помітно нарощуючи оборонне виробництво і збільшуючи військову підтримку Києву, а також розширюючи санкції проти Росії і посилюючи контроль за їх дотриманням. Якщо Сполучені Штати та їхні союзники допоможуть Україні поставити Путіна на місце, це може змусити Сі Цзіньпіна передумати щодо Тайваню.
Існує також плутанина в думках щодо ролі НАТО в захисті Європи. Країни колишнього радянського блоку, які стали членами альянсу, залишаються в безпеці і мирі, в той час як сірі зони, такі як Україна, Грузія і Молдова, стали жертвами російської агресії. Навіть Кіссінджер, який довгий час виступав проти будь-якого розширення НАТО, визнав, що такий курс буде необхідним для забезпечення європейської стабільності. Як він заявив цього року в Давосі на Всесвітньому економічному форумі, «ідея нейтральної України за цих умов більше не має сенсу. Я вважаю, що членство України в НАТО було б відповідним результатом».
«Саміт НАТО у Вільнюсі в липні був би вдалим часом для західних лідерів, щоб зробити перші конкретні кроки в цьому напрямку», - вважає директор Atlantic Council.
У нещодавньому меморандумі для лідерів НАТО колишній чиновник Пентагону Ян Бжезинський і екс-посол США в альянсі Александр Вершбоу запропонували підхід, який одночасно і терміновий, і досяжний. Вони пропонують «нове партнерство Україна-НАТО у сфері стримування і оборони... спрямоване на розбудову довгострокової української здатності до самооборони». Вони також рекомендують вже зараз запросити Україну на засідання Північноатлантичної ради, керівного органу НАТО.
Обидві пропозиції відкрили б шлях до українського членства в альянсі після війни, слідом за Фінляндією і Швецією. Сміливіші заходи мають бути прийняті на ювілейному саміті НАТО, присвяченому сімдесят п'ятій річниці Альянсу, який відбудеться у Вашингтоні у 2024 році.
Це правильний шлях для забезпечення глобального майбутнього, але для лідерів НАТО він вимагатиме певних жертв сьогодні.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google