Підтримати
Дональд Трамп не знає, чи має він дотримуватись американської Конституції. Про це він повідомив у недавньому інтерв’ю на каналі NBC. Американці, звісно, були шоковані: адже з часів Джорджа Вашингтона кожен президент приносить присягу на вірність Конституції, й сумніватися в її обов’язковості неможливо.
Проте дивуватися тут нема чому: від самого початку Трамп не приховував ані симпатій до авторитарних лідерів, ані прагнення розвернути Америку в бік режиму, подібного до путінського, де президент одноосібно вирішує всі державні питання. А як відомо будь-якому лідеру, котрий прагне авторитарної влади, щоби контролювати країну, слід підкорити собі її основний закон.
Розворот до авторитаризму для Трампа та його команди став можливим завдяки підтримці частини населення, готової пожертвувати верховенством права заради вповільнення демографічних змін.
Масовий приплив мігрантів (понад 11 мільйонів людей, переважно з Центральної Америки та Карибського басейну, мешкають у США без дозволу на проживання) тривожить багатьох виборців. Цей страх підживлює прагнення «жорсткої руки», яка зупинить приплив чужинців, навіть якщо водночас порушуватимуться права людини.
Трамп, як і інші лідери-популісти, зрозумів, що ненависть до мігрантів є цінним активом. Якщо під час перших двох кампаній він лише обіцяв побудувати стіну на кордоні з Мексикою для стримування мігрантів, то під час останньої вже бив прицільно й обіцяв масові депортації та будівництво з цією метою спецтаборів і в’язниць.
Ця риторика мала успіх і після перемоги на виборах і визначила перші кроки Трампа у сфері законодавства: один із перших указів, підписаних ним цього року, спрямований на скасування автоматичного права на громадянство дітей, народжених на території США. Це право стало частиною Конституції 1868 року, коли після Громадянської війни та скасування рабства ухвалили 14-ту поправку. Новий закон гарантував громадянство звільненим колишнім рабам, які народилися в Америці. В історії США це право оскаржували в суді лише раз — 1898 року, коли країну лихоманило від ненависті до китайських іммігрантів. Справа стосувалася парубка, який народився в Сан-Франциско в китайських батьків. Після поїздки до Китаю йому відмовили у в’їзді до Америки. Заперечуючи право на громадянство цієї людини, американський прокурор написав: «Вонг Кім Арк завжди був китайцем через свою расу, мову, колір шкіри та одяг». Верховний суд вагався рік, але зрештою виніс рішення на користь Арка, підтвердивши, що будь-яка людина, котра народилася в США, є громадянином, незалежно від статусу громадянства або раси його батьків.
Це рішення суду врятувало демократію, забезпечивши в США розвиток нормального громадянського суспільства. Між 1900 і 1915 роками до Америки прибуло 15 мільйонів іммігрантів із Південної та Східної Європи, і якби не рішення Верховного суду, країну невдовзі переповнили б ізгої, народжені в Америці, але позбавлені прав.
Нині багато американців знову сподіваються, що американське законодавство й суди врятують демократію, і 22 штати вже подали позови на постанову Трампа, яка скасовує 14-ту поправку. Поки що суди не підвели. Минулого тижня двоє федеральних суддів із двох різних округів заблокували спробу президента скасувати право на «громадянство від народження» для дітей, чиї батьки перебувають у США нелегально або мають тимчасову посвідку на проживання. Окружний суддя в Сіетлі Джон Коенур (призначенець республіканського президента Рональда Рейгана) висловився про дії Трампа в особливо різких тонах. «Трамп просто намагається внести зміни до 14-ї поправки з політичних причин», — сказав він. «За його (Трампа. — А.Б.-К.) словами, верховенство закону — це те, що потрібно обійти або ігнорувати задля політичної або особистої вигоди. У цьому залі суду й під моїм наглядом верховенство закону є непорушним орієнтиром, і я неухильно його дотримуватимуся», — заявив суддя.
Як і на зламі XIX–XX століть, скасування 14-ї поправки може обернутися соціальною катастрофою. Щороку в США народжується близько 250 тисяч дітей, чиї батьки не мають посвідки на проживання. Якщо 14-ту поправку буде скасовано, щойно народжені діти відразу опиняться без прав на безплатне медстрахування. Згодом, не маючи ні громадянства, ні прав, ці люди будуть приречені на ізоляцію й експлуатацію.
Прихильники влади за репресивних режимів часто впевнені, що постраждають лише чужі, але вони помиляються: беззаконня й жорстокість рано чи пізно зачепить усіх. У країні, де ніколи не визнавали спадкоємних привілеїв крові й де в спадок ніколи не передавалися звання та пільги, всім американцям доведеться доводити своє походження, аби претендувати на права громадянства. Ця глибоко неамериканська ідея зробить мільйони громадян уразливими для репресій: адже в країні іммігрантів довести, що твої батьки або бабусі з дідусями були громадянами США, не завжди просто.
Немає сумнівів у тому, що адміністрація Трампа подасть апеляцію і справа дійде до Верховного суду. Але важко повірити, що Верховний суд, хоч би яким консервативним він був, погодиться з руйнуванням основ.
47-й президент програє і ще в одній великій справі, теж пов’язаній з іммігрантами. Адміністрація Трампа депортувала партію мігрантів із Венесуели до Сальвадору, де їх помістили до в’язниці для найнебезпечніших злочинців. Не пред’явивши жодних доказів, адміністрація запевняла, що ці люди причетні до венесуельських ОЗУ, але згідно з журналістським розслідуванням, багато хто з них не був замішаний у жодних злочинах ні в США, ні в себе на батьківщині.
Щоб учинити такий акт очевидного свавілля, адміністрація Трампа скористалася стародавнім законом 1798 року про іноземних ворогів. Цей закон дає уряду США право затримувати й навіть висилати іммігрантів без судового розгляду. Він застосовується під час оголошеної війни й коли в США є ризик вторгнення іноземної держави. До цього року закон використовували лише тричі — під час війни 1812 року й двох світових війн. Під час Другої світової він дав змогу інтернувати тисячі іммігрантів японського походження. (1988 року уряд США офіційно вибачився за ці дії й виплатив репарації потерпілим.)
На сьогодні низка окружних судів визнала застосування Трампом закону 1798 року неправомірним: адже США не воює з Венесуелою. До того ж депортацію без суду та слідства визнав незаконною й Верховний суд. Але зупинити депортацію судам вдалося не відразу. За тих венесуельців, яких уже вислали до Сальвадору, нині борються адвокати, й уже надходять перші рішення суддів, які вимагають повернути незаконно депортованих людей. Проте адміністрація президента продовжує ту саму лінію, й днями окружний суд у Бостоні заблокував насильницьке переселення групи мігрантів до Лівії. Ба більше, спеціальна еміграційна поліція одержала від президента право затримувати людей без ордера, включно з арештами вдома.
Всупереч судовим рішенням Трамп бравує нелегальними депортаціями. Так, на його виступі в Мічигані з нагоди перших ста днів президентства на величезному екрані показали відео, де скорчених людей тягли тюремним коридором, потім голили їм голови, а потім у наручниках і кайданах заганяли в клітки. Коли екран згас, юрба захоплено ревіла й скандувала: «США! США! США!» (Втім, народу було далеко не так багато, як хотілося б Трампу: в залі, розрахованій на чотири тисячі осіб, щонайменше чверть місць були порожніми.)
Як і в ситуації зі скасуванням громадянства за народженням, трампістам не варто радіти стражданням інших: президент уже загрожує депортацією й американським громадянам, а в разі ослаблення верховенства права під удар може потрапити кожен.
Показова жорстокість, що супроводжує беззаконня й розрахована на викорінювання людяності, дуже нагадує прийоми путінського режиму. Так, відео з розправою над венесуельцями схоже на кадри, показані на російському ТБ, коли обвинувачуваних у теракті в «Крокусі» привезли до суду з явними слідами страшних катувань. Трампу в цьому сенсі є в кого вчитися.
Учителів руйнування законності теж чимало. Так, після пожежі Рейхстагу 1933 року Гітлер запровадив надзвичайний стан під приводом боротьби з комуністами. Це відкрило йому шлях до репресивного законодавства й надало гестапо (таємній державній поліції) особливих позаправових повноважень. Цікаво, що в ситуації з мігрантами Трамп теж удався до фактичного оголошення надзвичайного стану й розширив владу поліції. Хоча історичний контекст інший, сама логіка дій викликає сумні асоціації.
З верховенством права боровся й Віктор Орбан, змушуючи суддів вийти на пенсію, наповнюючи суди своїми ставлениками й зрештою змінивши Конституцію. Змінював Конституцію й підминав під себе суди й Путін, і в цьому він домігся цілковитого успіху.
Як і інші лідери, котрі прагнуть автократії, Трамп свідомо йде на конфлікт із судовою системою: «Ми не можемо дозволити жменьці комуністичних радикально лівих суддів перешкоджати виконанню наших законів і брати на себе обов’язки, які належать винятково президентові Сполучених Штатів», — сказав Трамп на виступі в Мічигані.
Але на відміну від багатьох інших авторитарних лідерів, президент США вступає в бій із судовою системою зі століттями демократичного досвіду, й наразі судді тримають оборону.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google