NYT: Трамп підштовхує союз США та Європи до прірви

Що стається з дипломатичним союзом, якому вже 80 років, коли його провідна держава погрожує військовим вторгненням до однієї з країн-учасниць, веде економічну війну проти інших і відкрито заявляє про намір плекати політичний і культурний спротив їхнім урядам?

Чи приречений цей союз?

Саме це питання нині звучить у столицях по всій Європі, де лідери намагаються терміново зреагувати на стрімку ескалацію кампанії президента Трампа з метою отримати контроль над Гренландією — попри заперечення її мешканців. Найгостріше постає дилема: чи не завдасть опір територіальним амбіціям Трампа непоправної шкоди відносинам Європи зі Сполученими Штатами, пише The New York Times.

Деякі лідери — зокрема президент Франції Емманюель Макрон і міністр фінансів Німеччини Ларс Клінгбайль — схоже, готові піти на цей ризик. Вони закликають європейські держави замислитися над застосуванням економічної «базуки» у відповідь на чергові тарифні погрози Трампа.

Очікується, що цього тижня лідери з усієї Європи зберуться в Брюсселі, щоб виробити спільну відповідь на провокації Трампа. Досвідчені спостерігачі європейської політики зазначають: союз між Європою та США, сформований після Другої світової війни, вже зазнав фундаментальних змін.

Це більше не союз, покликаний передусім просувати інтереси однодумних демократій. Натомість це відносини, побудовані виключно на умовах Трампа — де він використовує важелі американської могутності, щоб змушувати європейців підлаштовуватися під його забаганки.

«Застосування того, що по суті є економічною війною проти союзників, у такій формі — це безпрецедентно», — зазначив Ян Лессер, керівник брюссельського офісу Німецького фонду Маршалла.

У значній частині Європи сформувався консенсус: континенту потрібно розбудовувати власні економічні та військові спроможності, щоб зменшити залежність від США. Але на це підуть роки, якщо не десятиліття. Тим часом європейський бізнес і фінансові ринки залишатимуться тісно пов’язаними з купівельною спроможністю американських споживачів, а Україна й надалі потребуватиме американської зброї для захисту від Росії.

Більше того, місяці дипломатичних зусиль, спрямованих на досягнення припинення вогню у війні в Україні, лише підкреслили: НАТО, створене для захисту Європи, не здатне стримувати російську агресію без безпекових гарантій Сполучених Штатів.

«Було б нерозумно в умовах війни в Європі просто відмовитися від усіх стратегічних і оперативних переваг, які дає цей союз», — зазначив Лессер. — «Але якщо Сполучені Штати більше не є надійним партнером у цьому альянсі, тоді Європі потрібно шукати інші варіанти».

І цей пошук уже розпочався — хоч і повільно.

У той самий день, коли Трамп оголосив у соцмережах про нові тарифні погрози, президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн та голова Європейської ради Антоніу Кошта перебували в Парагваї, де підписували масштабну торговельну угоду з блоком латиноамериканських країн — документ, над яким працювали 25 років.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Країни ЄС схвалили підписання угоди з МЕРКОСУР, але не всі

Поки що Трамп із задоволенням приймає європейські гроші на закупівлю американської зброї для України та інших країн Східної Європи. І водночас він, здається, отримує задоволення від того, що застає так званих союзників зненацька — як це сталося в суботу, коли він оголосив про введення тарифів проти групи європейських країн, включно з Великою Британією, якщо Гренландію не буде продано США.

Це підвищує ставки для рішень, які Європі доведеться ухвалювати найближчими днями. Континент має визначити, наскільки жорстко протистояти Трампу, не знаючи, якими будуть наступні кроки завжди непередбачуваного президента.

«Чи він налаштований серйозно? Що тепер робити Європі? Як відреагують США?» — запитує Лессер. — «Знайдуться ті, хто скаже: “Гаразд, як нам це пережити?” Чи можливо просто спробувати домовитися — через переговори, інвестиції чи щось інше — щоб відкласти радикальні сценарії?».

Трамп уже дав зрозуміти, що ставиться до європейських союзників із зневагою.

У щорічній Стратегії національної безпеки, оприлюдненій минулого місяця, представники його адміністрації поставили під сумнів те, чи залишаться деякі європейські країни «надійними союзниками» в майбутньому.

Документ визнає, що Європа є «стратегічно та культурно життєво важливою» для США. Водночас у ньому стверджується, що континент стоїть перед «жорсткою перспективою цивілізаційного зникнення», якщо Сполучені Штати не допоможуть однодумцям — «патріотичним європейським партіям» — формулювання, яке багато хто сприйняв як завуальоване посилання на крайніх правих — прийти до влади.

Для європейців, які стали адресатами цих тверджень, погрози Трампа щодо захоплення Гренландії «простим» або «складним» шляхом ще більше підірвали довіру, яка десятиліттями була основою союзу зі Сполученими Штатами.

«Повернення до того рівня довіри, який ми мали раніше, вимагало б, на мою думку, зміни поколінь», — зазначила Роза Балфур, директорка Carnegie Europe. — «Атака на Європу йде не лише від окремої особи — її вже перетворили на ідеологію».

Після останніх погроз щодо Гренландії дедалі більше голосів закликають до рішучих дій.

У заяві на вихідних Макрон пообіцяв:  «жоден тиск чи погроза не вплинуть на нас — ні в Україні, ні в Гренландії, ні будь-де у світі».

Він назвав тарифні погрози Трампа «неприйнятними» й заявив: «Європейці відповідатимуть єдино та скоординовано, якщо ці погрози буде підтверджено. Ми забезпечимо захист європейського суверенітету».

Інші, як-от прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, виступають за дипломатичне розв’язання й застерігають від показових жестів.

«Це зрозумілий імпульс, але він неефективний», — сказав Стармер журналістам у понеділок вранці. — «Так ніколи не було. Це може тішити політиків, але нічого не дає людям, чиї робочі місця, добробут і безпека залежать від відносин, які ми вибудовуємо зі світом».

Втім, за словами Балфур, дедалі більше лідерів починають усвідомлювати: поступки вимогам Трампа не завжди відповідають інтересам Європи. Ба більше — часто вони лише спонукають його вимагати ще більше.

Якщо це так, наслідки для трансатлантичного союзу можуть бути визначальними — аж до питання, чи зможе він узагалі вижити.

«Реальність, здається, нарешті доходить до тих, хто виступав за обережність, діалог і підхід “давайте послухаємо, що скаже Трамп”», — підсумувала Балфур. — «Відчувається, що цей зсув уже почався».

Детальніше про те, що стоїть за намірами Трампа щодо Гренландії: стратегія, вибори чи особисті амбіції Трампа читайте у статті «Гренландія — не Аляска і не Венесуела: що заважає США повторити старі територіальні трюки» Олексія Іжака.