Острів порятунку

Цьогорічна «битва за врожай», як завжди, жваво нагадувала радянські сезонні кампанії. Скільки, чого і де недобрали, що з’їмо, а що продамо, випливає з міністерських звітів. При цьому про якість та екологічну безпечність продукції полів, а також про те, якою ціною її одержують, офіційні особи не згадують. Хоча вирощування переважно фуражного зерна —тривожна ознака: наші славетні чорноземи виснажені до такого стану, коли вже мало допомагають штучні добрива і пестициди. «Модні» технології вирощування сої, кукурудзи, ріпаку та соняшнику, інших монокультур також безжальні до землі... Та альтернатива сучасному агробезумству є.

Влітку, коли збіжжя цьогорічного врожаю ще дозрівало, у київському Будинку кіно відбулася прем’єра французького фільму «Локальні підходи до глобальної шкоди». Режисер Колінн Серо оглянула півсвіту в пошуках островів порятунку серед потопу новітніх брудних технологій, що перетворюють землю на безживний субстрат. У Бразилії, попри економічний тиск, малі землевласники вирощують екологічно чисту каву. Індійські селяни об’єднуються, створюючи банк насіння традиційних, не модифікованих сортів рису, що не потребують штучних добрив. До органічного виробництва повертаються фермери Америки, Азії, Африки, Європи... Ось і наш «острів». Він — не малий: у сільгосппідприємстві «Агроекологія», яке створив на Полтавщині Герой України Семен Антонець, вилікували від хімічної залежності понад вісім тисяч гектарів землі! Для більшості глядачів це виявилося новиною, що й підтвердило обговорення фільму
аудиторією, яка складалася з людей різного віку та професій.

У згаданій «Агроекології» понад десять років не застосовуються штучні добрива та отрутохімікати; тільки це дає щорічну
економію близько чотирьох мільйонів гривень. Але органічні,
екологічно безпечні пшениця, ячмінь, овес, кукурудза, гречка йдуть переважно на експорт.

— Посередня якість продукції наших рільників, — коментує кандидат сільськогосподарських наук, виконавчий директор Асоціації агроекологів України Михайло Капштик, — це наслідок невисокої агрономічної культури. Одна з головних причин того, що на міжнародному ринку з’являється українське зерно переважно 5—6 класів, тобто фуражне, — глибока виснаженість грунтів, яким постійно бракує добрив. Мінеральні — дорожчають, а натуральних не вистачає через стрімке скорочення поголів’я худоби. Вихід слід шукати в запровадженні органічних методів землеробства — звісно, за умови, що буде підтримка держави, і перш за все — законодавча...

Незабутній для всіх екологічно свідомих землеробів професор Національного аграрного університету (НАУ) М.Шикула почав розробляти перший проект відповідного закону ще у 2000 році. Той документ передбачав офіційне визнання органічного землеробства та його державну підтримку. У 2002 р. НАУ передав законопроект до Верховної Ради та Міністерства аграрної політики, де за нього взялися економісти, правники та інші фахівці. Їхні доробки вкупі з рекомендаціями міжнародних організацій не дуже просунули справу, бо два наступних роки були змарновані: створена при міністерстві робоча група фактично згорнула свою діяльність. Життєво необхідний, якщо не сказати — рятівний, проект опинився на мілині. Лише завдяки зусиллям експертів міжнародної програми за підтримки Євросоюзу «Розвиток органічного землеробства в Україні» та системній допомозі Мінагрополітики у 2005 р. роботу групи вдалося поновити. Ще за два (!) роки нею були підготовлені пропозиції для нового проекту закону, інших нормативно-правових актів та відповідна державна цільова програма. У травні 2007 р. Верховна Рада в першому читанні ухвалила проект закону України «Про органічне виробництво».

Та коли документ потрапив до Кабінету міністрів, там він знову надовго «зачепився»: виявилося, що його положення суперечать вимогам стандартизації, сертифікації, державного нагляду тощо. Також необхідно врахувати нові постанови певних структур ЄС. Тож чергових два роки пішли на адаптацію проекту закону до національних та міжнародних правових стандартів. Триває його обговорення в комітетах Верховної Ради, що мають стосунок до виробництва продуктів харчування.

Спливає дорогоцінний час, протягом якого можна було покращити агротехніку, вилікувати від хімічної залежності мільйони гектарів землі, відновити її родючість, одержувати сталі врожаї високотоварних, екологічно чистих зернових, бобових, соняшнику, буряків та інших культур. Ось уже десять років аграрії сподіваються на підтримку рідної держави. А життя, як завжди, випереджає чиновницькі плани, а головне — темпи. Площа угідь, вільних від хімдобрив та пестицидів, перевищує 270 тисяч га; нинішнього року близько 120 господарств пройшли органічну інспекцію і сертифікацію. За таких умов ухвалення закону про органічне виробництво як цілісний сектор національної економіки є просто невідкладним. Законодавці, якщо вони не байдужі до свого народу або хоча б — до власних нащадків, мають оперативно реагувати на виклики, що стосуються вічної проблеми «бути чи не бути»...