Лабіринти свідомості

Ми стали жити у світі, де зникла «єдино правильна точка зору», джерелом якої є чи то партія, чи то лідер країни. Чим більше ми намагаємося спростувати чужу думку, тим сильніше люди її тримаються. З цієї причини всі телевізійні політичні ток-шоу, покликані просунути чиюсь думку, приречені на провал. Нинішня епоха політичної поляризації, а інколи вже й гіперполяризації не дає це зробити. У радянські часи пропаганда трималася на єдиній точці зору в головах, куди її перед тим успішно імплантувала. Сьогодні, коли точок зору — безліч, ми маємо зовсім іншу базу, з якою старі методи впливу не працюють.

Великі колективи не можуть жити без тих або інших соціальних норм, які утримують їхню поведінку в потрібних рамках. За відхилення від норм спільноти карають. Сьогодні у цій сфері лежить одна з гіпотез появи в людства богів. Без всевидячого і всезнаючого Бога утримувати великі маси людей від небезпечної для суспільства поведінки було б неможливо. Нинішня наука точно встановила: боги приходять після утворення великих поселень, а не навпаки. Коли люди стали жити великими колективами, страждаючи від непередбачуваності поведінки, до них на допомогу прийшли боги.

Люди втрачають єдину картину світу, яку давали їм медіа. Тепер люди розділені різними медіа, в кожного з яких — своя картина світу. Центр П’ю ще 2019 року виявив: 73% американців вважають, що республіканські й демократичні виборці розділені не так політичними питаннями, як «базовими фактами». Тобто різні групи живуть у світі різних фактів, якими й оперують, приймаючи свої рішення. За час президентства Трамп написав 26 тисяч твітів, таких провокативних, що Твіттер його забанив. Можна сказати, що фейкове бачення світу стало сильнішим за реальне.

«Жити стало краще, жити стало веселіше», — сказав колись товариш Сталін, а пропаганда взялася це повторювати. І чим частіше чула це окрема людина, тим сильніше їй хотілося прийняти це як правду. Психологи вважають, що правда — це те, що сприймається найлегше, оскільки немає сумнівів у її достовірності.

Слово «фейк» сьогодні звучить частіше, ніж колись — «пропаганда». Світ занурюється у фейки, оскільки Інтернет породив техплатформи, які стали сильнішими й потужнішими за будь-які медіа. У них вищі масовість і одномоментність поширення. Сьогодні фейк функціонує як правда частіше, ніж сама правда. З чим це може бути пов'язано?

По-перше, фейк зроблений за лекалами, що задають цікавість для нашого мозку. Нам цікавіший негатив, ніж позитив, і фейк дає нам негатив. Тому він рухається мережею утроє-вчетверо швидше, ніж будь-яка правда, в результаті охоплюючи набагато більше людей.

По-друге, фейк завжди обжене правду за швидкістю поширення, оскільки в традиційних медіа існує елемент перевірки на достовірність. Доки з кількох джерел не отримано підтвердження, ніхто не сурмить про це на весь світ.

По-третє, фейк, як і конспірологія, спирається на нашу впевненість, що від нас хочуть приховати щось дуже важливе. І ось фейки цю істину відкривають, а традиційні медіа про неї, звісно, мовчатимуть, бо куплені владою та олігархами.

«Істина десь близько», — шептали нам у серіалі про прибульців «Цілком таємно». Ось у цій сірій зоні й живуть фейки. Вони схожі на правду, але правдою не є. Їх складно спростувати, але й довести складно. Вони щось третє — не правда, не брехня, а... фейк — брехня, ряджена в одяг правди. Але зустрічають якраз по одежині...

Фейк, як політичний анекдот радянських часів, відкриває масовій свідомості альтернативну реальність. З анекдотами боролися, але безуспішно, вони однак були. З фейками борються з таким самим неуспіхом. Вони однак будуть, зокрема тому, що сайти боротьби з фейками читають професійні борці з фейками, а не населення, яке більше хвилюють самі фейки.

Коронавірус, до речі, продемонстрував серйозну небезпеку фейків, які можуть блокувати потрібні дії. Фейки проникають у нашу свідомість, принципово змінюючи нашу поведінку. Люди відмовляються вакцинуватися, борються з вишками зв'язку 5G та Біллом Гейтсом. Прибічники QAnon штурмували американський Капітолій. У грядущу небезпеку повірити завжди легше, ніж у нормальність.

Фейсбук та інші соцмедіа принесли не тільки безліч плюсів, а й мінуси. Після Інстаграму люди, наприклад, наважуються на пластичні операції. Вони порівнюють себе з іншими, що може підштовхувати їх до заздрощів та незадоволення власним життям.

Багато з нас отримують політичну інформацію з Мережі. Однак люди сприймають тільки інформацію, котра близька їм ідеологічно, і відкидають протилежну. Відповідно, поляризація суспільства через це посилюється — ми ніби заздалегідь принципово не хочемо знати чужу думку, навіть не намагаючись у ній розібратися.

Майбутнє ще більше узалежнить людство від соцмереж. Сьогодні підлітки витрачають в онлайні до дев'яти годин на день. Звідси — зростання депресії, розладів, поширення нездорової і небезпечної поведінки. Тобто Мережа є одночасно полегшеним кроком до негативу. Звідси —вищий рівень тривожності.

Техплатформи постійно відмовляються визнавати, що вони теж медіа. У них інша бізнес-модель, яка має залучити якомога більше людей, тим самим відтинаючи конкурентів. Саме з цієї причини людям нецікава перевірка на достовірність. Бізнес техплатформ виходить у кількості, а не в якості.

Світ потребує не інформації взагалі, а інформації чесної. Пропаганда ж теж була інформацією, хоч і спотвореного порядку. Вона могла піднімати людей на подвиги, і вони віддавали свої життя задля порятунку державного ладу, від якого його керівники потім спокійно відмовилися, розваливши СРСР.

Фейк тішить вуха населення так само, як пропаганда тішила вуха влади. Часто тішить і сьогодні. Відмовившись від слів «пропаганда» й «ідеологія», влада не відмовилася від таких практик. У наших головах завжди буде та чи інша картина світу. Але, умовно кажучи, на незаселеному острові вона вийде однією, а у скупченні людей — іншою.

Чим складніша соціальна структура, тим складніше нею керувати. Різні люди потребують різних механізмів впливу. Радянський Союз пішов шляхом спрощення цієї складності, запустивши потужний інструментарій пропаганди. Освіта, література, мистецтво, медіа працювали над єдиним типом радянської людини. А якщо люди однакові, то й реакції їхні будуть схожі. Навіть типажі від піонера до комсомольця базувалися на відпрацьовуванні прикладів правильної поведінки. Від дитячого «Піонер — усім дітям приклад» до дорослого «У житті завжди є місце подвигу». Це система породження простих і зрозумілих правил поведінки.

Та інколи населенню дозволялося поводитися різноманітніше, що створювало складнощі для влади, оскільки за всіма встежити неможливо.

«Відлига», наприклад, була таким етапом ускладнення життя, за яким не зміг угнатися апарат управління. Тому за кожною радянською «відлигою» завжди йшов етап «закручування гайок». Інколи він приходив ззовні, як це сталося після празької весни. Інколи, у сталінські часи, такі кампанії повторювалися з завидною регулярністю, виходячи з внутрішніх передумов.

Але однакові мозки не так потрібні економіці, наприклад, як мозки різні, що й несуть процвітання. Тому Захід щоразу був на крок попереду в створенні нового.

У спогадах внука Косигіна (голови Ради міністрів СРСР) зафіксований такий факт. Будучи прем'єром, Косигін поїхав в Італію на виставку й привіз звідти всім — дітям, внукам — плащі «болонья». Ми такого дива тоді не бачили... Можна згадати й суперечку Хрущова з Ніксоном на американській виставці в Москві з приводу вигляду американської кухні. Або ж як Брежнєв побував у Нью-Йорку й потрапив у супермаркет. Він усе не міг повірити, що товари туди не завезли спеціально під його приїзд, і всерйоз замислився над тим, що їх, мабуть, підслуховують американські спецслужби, аби вивідати плани на наступний день.

Якщо радянських людей прагнули з допомогою пропаганди зробити однаковими, то на Заході шукали шляхи, як говорити з різними. Їм довелося піти іншим шляхом, щоб урахувати розмаїття типів населення і варіантів можливої поведінки. Відтак, вони дійшли до механізмів впливу на різні типажі людей. Тобто це та ж мета впливу, але вирішена не шляхом уніфікації населення, а з урахуванням його розмаїття, яке стали «зчитувати» з соцмереж.

Багато відкриттів у сфері політичного впливу прийшли з бізнесу, де такі завдання стояли завжди. Свого часу, ще до війни, бізнес придумав рекламу та паблік рілейшнз, щоб допомогти у створенні суспільства споживання. Тепер настав час політики, в результаті чого виникає мікротаргетинг як варіант індивідуального впливу на виборця. Уже другі вибори Обами відбулися по-новому. А потім були і Трамп, і Байден.

Це Фейсбук створив можливість, але вже не фізичного, а ментального відстеження, коли за «лайками» можна складати точні портрети користувачів для впливу на них у виборчій кампанії або для потреб бізнесу. Наступним етапом стало взагалі неможливе: сьогодні за світлинами алгоритми можуть не тільки вичленовувати, наприклад, представників ЛГБТ-спільноти, а навіть політичні вподобання — людина ліберально орієнтована чи дотримується консервативних поглядів. Про таке товариш Сталін із товаришем Берією могли тільки мріяти...

Ми живемо в гущі правил та ієрархій. Одні нам диктує держава, інші — суспільство. У майбутньому за всім цим стежитимуть відеокамери, що продемонструвала пандемія, в умовах якої вже працювало розпізнавання порушників. Лідерами за кількістю відеокамер у світі є Китай, США та Росія. Вони мають у себе 200, 50 і 13 мільйонів камер відеоспостереження, відповідно. Пригадується, як Британія після терактів у Лондоні вираховувала за інформацією з турнікетів метро, на якій станції сідав і на якій виходив той чи інший підозрюваний.

Із кожним таким кроком відстеження людина втрачає все більше й більше приватного на користь публічного. «Нетфлікс» знає, які фільми ви дивитеся, і здогадується, чому. Гугл керує вашим пошуком, виставляючи одні результати на перші місця, а інші — відсуваючи подалі. І поодинокі користувачі взагалі переходить на другу сторінку виданого результату пошуку. Ми все більше й більше рухаємося по створюваному для нас інформаційному тунелі. Різні технології ведуть до того, що час свободи залишається далеко позаду. Розумний козел може вести за собою отару баранів не тільки на стрижку, а й на забій. Додамо — і по інформацію.

У сиву давнину людство створило ритуали. Вони породжують соціальні зв'язки, що скріплюють нас. Від святкування дня народження для малої кількості людей — до демонстрацій, у яких беруть участь тисячі. Недарма в СРСР так любили святкові демонстрації. У минулому ритуали могли бути кривавими й страшними, тому скріплювали ще сильніше. Не було ні газет, ні телебачення, а ритуали були.

Нинішні протести в Білорусі й Росії, попри жорсткість влади, живі завдяки соцмережам, які демонструють приклади такої протестної активності. Вони створюють нові протестні ритуали, що поєднують людей.

Старе людство створювало ритуали, починаючи з часів стародавніх мисливців, які святкували біля великого спільного багаття вдале полювання. Нове людство формує умовні «багаття» в соцмережах, де всі теж сидять разом — диктують правила поведінки, шельмують ворогів, вербують нових друзів. При цьому коли людина сидить у багатьох мережах, рівень її тривожності може втричі перевищувати норму. Тому, очевидно, вона легше піднімається на штурм усього, що заважає їй жити.

Якщо раніше вважали, що за тим, що ти читаєш, можна сказати, хто ти, —то сьогодні все замінилося. Новим правилом стало: скажи мені, в якій ти мережі, і я скажу тобі, хто ти.