Домен .УКР: безальтернативна альтернатива

Україна, можливо, отримає кириличний домен. Схоже, ця новина спантеличила наших співвітчизників більше, аніж навіяла почуття ейфорії. І річ не лише в браку інформації. Але й у тім, що «доменне» питання для більшості українців усе ще екзотика. Тим часом національний домен — справа, яка стосується всіх, хто живе в Україні.

Пролити світло на процеси у цій сфері ми попросили діючого адміністратора домену .UA Дмитра КОХМАНЮКА.

— Спочатку уявімо собі, як улаштована світова доменна ієрархія. Всіма доменами у світовому Інтернеті «завідує» міжнародна корпорація з розподілу доменних імен і IP-адреса ICANN (Internet Corporation for Assigned Names and Numbers). ICANN відає всіма кореневими серверами DNS, «виділяє» (делегує) домени верхнього рівня, призначає (або визнає) їхніх адміністраторів, акредитує незалежних реєстраторів, надаючи їм доступ до реєстраторів доменних імен. У свою чергу домени бувають міжнародними загального користування (наприклад, .com, .net, .org, .info) і географічними, виділеними для країн (наприклад, .ru, .ua, .us).

ICANN поступово і планомірно збільшує простір імен Інтернету, виділяючи нові міжнародні домени загального користування. (Так, якщо 1998 року таких доменів було всього три, то нині їх 17.) Останнім напрямом розвитку доменного простору є так звані інтернаціоналізовані домени — IDN, які містять символи національних алфавітів. Їхнє впровадження — складна і непроста робота, що включає безліч технологічних (і не тільки) нюансів. Сьогодні у Мережі точиться багато дискусій про те, наскільки затребуваними й корисними будуть такі нововведення як у світовому, так і в національному масштабі. Але факт залишається фактом: ICANN у рамках тестової процедури (Fast Track) приступила до виділення перших доменів верхнього рівня, які містять нелатинські символи, зокрема й кирилицю. Поки їх виділятимуть тільки за заявками, котрі надійшли від представників відповідних держав, що вже мають латинські географічні домени (або їхніх реєстратур — адміністраторів доменів).

Існування єдиного простору доменів, з одного боку, є життєво необхідним для Інтернету і його користувачів, оскільки інакше не можна дати гарантії, що користувачі, котрі перебувають у різних країнах або підключені до різних провайдерів, набравши якесь доменне ім’я, потраплять на один і той же сайт. З другого боку, приєднання до єдиного простору імен — річ суто добровільна, тобто інтернет-провайдер у принципі не зобов’язаний «посилатися» саме на «айкенівський» простір.

Таким чином, гіпотетично існує можливість побудови окремого «Інтернету в Інтернеті», де буде своя власна, приватна доменна система. І такі доменні системи є самопроголошеними, оскільки перебувають поза світовою доменною ієрархією. Такі маніпуляції з альтернативними доменними зонами навряд чи доцільні з погляду користувача. І зазвичай мають мету експериментальну або суто технічну. У Мережі із завидною періодичністю з’являються і вмирають компанії, котрі пропонують користувачам реєструвати домени в цих альтернативних зонах. З такою же завидною періодичністю альтернативні доменні зони і припиняють своє існування. Так, 1997 року «померли» альтернативні .med, .noc, .ltd .exp .nic .porn, які вела AlterNIC, що припинила цього року свою діяльність. А 1998-го зникли .corp, .npo, .per, .web, .fam у зв’язку зі «смертю» альтернативних кореневих серверів eDNS, у яких вони були виділені. І подібних прикладів безліч.

Нічого страшного в експериментах такого роду нема, якщо називати речі своїми іменами, тобто зважати, що це не зовсім Інтернет (чи точніше: зовсім не Інтернет), і користувачі мають встановлювати додаткове ПЗ (або переконфігурувати доступ до Мережі), що дозволить їм «бачити» сайти, розташовані за такими адресами зі звичайного Інтернету. А власники цих доменних імен мають бути готові в принципі до того, що ніхто не гарантує, що організація, котра підтримує альтернативні сервери, завтра працюватиме й усвідомлюватиме їхню фактичну участь в експерименті.

А тепер про те, якою мені бачиться ситуація в нашій країні. В ICANN від імені України було подано заявку на делегування кириличного домену УКР. Бажання заявити про те, що Україні потрібен кириличний домен, у мене не викликає здивування: це певною мірою національний престиж. Інша річ, що на сьогодні ще нема усталених технологій і практики використання таких інтернаціоналізованих доменів, як нема й усталеної процедури їхнього делегування. Про що ICANN чесно всіх попередила, заявивши, що готова протестувати процедури делегування і подальшого використання таких доменів, делегувавши для цього кілька доменів країнам, які побажають у цьому взяти участь (так звана процедура Fast Track).

У кожнім разі заявка на отримання Україною кириличного домену — крок цілком закономірний, і обговоренню підлягає лише питання часу подачі цієї заявки. Викликає здивування тільки формат і спосіб реалізації цього рішення в нашій країні.

Заявку від імені України подав Український мережний інформаційний центр (УМІЦ) «в обхід» громадських обговорень і прозорості, що є вимогою ICANN.

По-перше, це було зроблено анонімно. Перші новини про подачу заявки в ICANN з’явилися в ЗМІ без жодної вказівки на організацію, котра подала заявку. Скрізь було сказано тільки: держава Україна.

По-друге, викликає здивування жвава й діяльна участь у цьому процесі приватної компанії «Укрнеймс», яка вже рік реєструє домени у своїй приватній самопроголошеній (альтернативній) зоні УКР — однойменній з поданою у заявці від імені України. Чи є випадковим це?

Пізніше на прес-конференції УМІЦ (на яку, до речі, навіть не запросили представників діючої адміністрації домену .UA) компанія «Укрнеймс» була названа основним претендентом на роль технічного адміністратора .УКР. А либонь ця компанія, по ідеї, жодного стосунку до нової заявки на .УКР не має, оскільки альтернативна зона УКР, у якій вони вже рік проводять реєстрації, не є частиною єдиного доменного простору і жодного стосунку до зони УКР, отримуваної державою Україна, мати не може. Проте (за словами журналістів, присутніх на прес-конференції) було заявлено, що домени з приватної зони УКР, можливо, якимось чином у майбутньому «мігрують» у нову зону УКР, котра виділяється ICANN для держави Україна в рамках єдиного світового доменного простору. Сама по собі така заява вже є сенсацією, оскільки нічого подібного у світі ніколи не відбувалося.

У цілому картина видається такою, що УМІЦ, діючи від імені держави, намагається легалізувати самопроголошену доменну зону у ролі національного домену. Але ж у результаті такої комбінації Україна отримає не нову доменну зону, а «вживану», в якій на сьогодні, за словами представника «Укрнеймс», зареєстровано понад 10 тис. імен.

До честі компанії «Укрнеймс», вона заявляє, що питання про міграцію існуючих імен із їхнього реєстру ще розглядатиме УМІЦ.

Пікантність ситуації полягає ще й у тому, що ніхто не може перевірити, скільки насправді доменних імен уже зайнято — адже реєстр зони є приватним.

Вважаю, що це не має жодного сенсу, оскільки, відповідно до норм ICANN (та й просто за здоровим глуздом), усі користувачі Інтернету мають отримувати рівні права на реєстрацію доменів. Тут же мова йде про те, що всі ми будемо поділені на два гатунки (ділити, певно, буде «Укрнеймс») — на тих, хто вже нібито щось зареєстрував (оскільки перевірити це неможливо) і тих, хто дістане змогу вибирати із «залишків».

Сподіваюся на незалежний голос інтернет-громадськості, котра може самостійно вирішити: чи потрібен новий домен Україні, який саме, із яким порядком реєстрації. І в які строки.