Ксенофобія в Україні не зросла, але боятися є чого

Згідно зі статистикою повідомлень про жертви нападів на ґрунті етнічної та расової ненависті в Україні, 2014 рік означився "лише" 24 зафіксованими злочинами.

Експерти Групи моніторингу прав національних меншин і Конгресу національних громад України, які здійснювали дослідження, зауважують, що озвучена цифра може бути лише оцінним показником. Бо це незначна частина випадків, які вдалося перевірити, - наголошує керівник Групи моніторингу прав національних меншин В'ячеслав Ліхачов.

Більше того - злочини на ґрунті етнічної та расової ненависті досі вкрай рідко фіксуються правоохоронними органами. Коли ж і фіксуються, то не кваліфікуються адекватно (тобто з урахуванням мотиву) відразу при відкритті кримінального провадження. Ще рідше такі злочини розслідуються.

Також експерт зауважує, що в контексті війни істотно ускладнився збір інформації, особливо на окупованих територіях Донбасу й Криму.

Вандалізм
задля пропаганди

"Якщо дивитися з 2006 року, то ситуація зі злочинами на ґрунті ненависті, дякувати Богу, помітно стабілізувалася", - коментує В.Ліхачов, спираючись на дані моніторингу. 24 випадки 2014 року (25 випадків -2013-го) - це значно менше у порівнянні з 88 повідомленнями 2007-го і 84 - 2008 року.

Це при тому, що Україна перебуває в ситуації тотальної інформаційної атаки з боку країни-агресора, наголошує експерт.

"У Росії працює ціла низка кишенькових неурядових псевдоправозахисних організацій, які здійснюють псевдомоніторинг, створюють пропагандистський продукт, нерідко - відверту брехню… Ця інформація активно поширюється медіа, використовується в роботі посольств, дипломатичних служб, так званими агентами "русского мира". Однак очевидним є факт, що сплеску ксенофобії в Україні не сталося - незважаючи на тотальну інформаційну атаку", - пояснює В.Ліхачов.

Експерт також звертає увагу на те, що торік спостерігалася найбільша кількість, у порівнянні з попередніми роками, актів антисемітського вандалізму - 23 зафіксовані випадки. Це - написи, графіті, свастика на синагогах, об'єктах культового значення, кладовищах, меморіалах, пам'ятниках Голокосту, що дають однозначне розуміння: їх зроблено на ґрунті ненависті.

"По-перше, з початком війни в українському суспільстві знизився поріг допустимості символічного насилля. Так, десятки тисяч людей спостерігали за поваленням пам'ятників Леніну, актами хуліганства перед посольством Росії. З іншого боку - велика кількість жертв війни та руху опору. Зрозуміло, що на цьому тлі акти антисемітського вандалізму не сприймалися як жах-жах-жах", - каже В.Ліхачов.

Інша причина, яку називає експерт, - євреї почали дуже сильно асоціюватися з проукраїнським рухом від часів Майдану.

"Далі ще гостріше - коли Коломойський став символічною фігурою такого собі українського єврея-бандерівця. Це викликало сплеск ідеологічно вмотивованого символічного насилля - здебільшого з боку прихильників проросійськи налаштованих людей. Не дивно, що пам'ятник жертвам Голокосту став об'єктом агресії антисемітського вандалізму", - наголошує Ліхачов.

Експерт обережно називає деякі з таких випадків провокацією, але не береться стверджувати однозначно через брак точної інформації. Утім, пригадує осквернення Сімферопольської синагоги, коли місто було зайняте російськими окупантами.

У ніч на 28 лютого 2014 року в Сімферополі невідомий антисеміт осквернив фасад синагоги "Нер тамід", що належить громаді прогресивного юдаїзму. Злочинець на дверях синагоги чорною фарбою написав "Смерть жидам". Ліворуч від дверей і на самих дверях залишив свастику, праворуч - "Вольфсангель" ("вовчий гак"), один з найбільш поширених у неонацистському русі по всьому світі графічних символів.

Утім, експерт звертає увагу, що "Вольфсангель", намальований у дзеркальному відображенні, не відповідає "традиційному" зображенню символів, які зазвичай використовують українські націонал-радикали.

Нагадаємо, що 25 лютого того ж року в Києві праворадикальний активіст з кримінальним минулим Ігор Мосійчук в ефірі телеканалу "112" від імені "Правого сектора" заявив, що українські патріоти готові приїхати в Крим, аби протидіяти сепаратистським настроям. Його виступ мав значний резонанс у Криму і активно використовувався у проросійській пропаганді для застрашування жителів півострова українськими "карателями-фашистами". Мосейчук був одягнений у футболку з "вовчим гаком".

Експерти припускають, що саме цей виступ "надихнув" невідомого вандала осквернити синагогу, використовуючи згадані символи задля дискредитації українських націоналістів (під якими малися на увазі будь-які прихильники незалежності, державного суверенітету і територіальної цілісності України).

До того ж акт вандалізму стався менш ніж за добу після того, як Сімферополь узяли під контроль російські війська. Хоча на той час фактів присутності організованих українських націонал-радикалів у центрі кримської столиці зафіксовано не було.

"Особисто я переконаний, що подібні акти антисемітизму вчинено задля "гарної" пропагандистської картинки в умовах війни, яку "зручно" показувати по телевізору", - коментує Ліхачов.

Видимі жертви

Традиційними об'єктами нападів Ліхачов називає так звані видимі меншини, які легко вирізнити на вулиці.

Насамперед це стосується вихідців з країн Африки, Південно-Східної Азії, Центральної Азії, Південного Кавказу. З традиційних українських меншин - роми.

"Якщо говорити про релігійні меншини, то це, наприклад, релігійні євреї, яких легко впізнати за характерними ознаками - одягом, зачіскою тощо. У випадку з мусульманами приводом для агресії може стати хіджаб", - пояснює експерт.

Крім цього, зазначає Ліхачов, агресивні дії вчиняють також і проти переселенців з Криму і Донбасу.

Політичні причини ненависті

Ситуація зі злочинами на ґрунті етнічної та расової ненависті в Криму, Донецьку й Луганську - ще складніша. Експерти зазначають, що здебільшого люди стають об'єктами насильства з політичних мотивів, коли проявляють проукраїнську позицію або ліберальне до неї ставлення.

"Вбивство Решата Аметова вважати політичним чи на ґрунті расової ненависті? Тому що він був проукраїнським активістом? Натомість є низка випадків, коли українців так само викрадали, били, прострілювали їм ноги - але не вбивали…

У Донбасі під прес потрапили протестантські громади, бо вважається, що вони підтримують єдину Україну, і в більшості випадків це справді так. Пригадайте молебень за цілісність України тощо.

До слова, "неправильних" християн у Донбасі зачіпають набагато частіше, ніж тих-таки євреїв і мусульман. Це пояснюється й ідеологією православного "русского мира", який розглядає "неправильних" християн як політичних опонентів", - розповідає Ліхачов.

За даними моніторингу, використання антисемітизму в публічній риториці найбільшого масштабу досягло на територіях окупованих Росією Донецької і Луганської областей. Антисемітську риторику дозволяють собі керівники так званих ДНР і ЛНР, антисемітські матеріали розміщуються на офіційних сайтах "ДНР" і "ЛНР", публікуються в найпопулярніших на підконтрольних їм територіях газетах.

Легалізація "своїх"

Серед інших тривожних тенденцій експерти називають легітимізацію українським суспільством праворадикальних рухів.

"Не секрет: що довше триває фактична війна, то важче утриматися від того, щоб сприймати світ дедалі більш чорно-білим. Різноманіття, яке було здобуте під час Майдану, може знівелюватися в ситуації війни, яка ділить фізично лінію фронту на табори "вони" і "ми". Це такі собі загалом хороші і загалом погані - що природно. Але це призводить до того, що будь-які ідеї, які сповідує людина, котра зі зброєю в руках захищає Україну, багато хто автоматично сприймає з повагою. Якими б ці ідеї не були, - коментує координатор проекту "Без кордонів" Центру "Соціальна Дія" Максим Буткевич, - від лівих, ліберальних думок і переконань до праворадикальних, шовіністичних, ксенофобських, расистських і неонацистських поглядів. І останні, оскільки їх сповідують ті, хто воює за цілісність України, викликають повагу чи бодай сприйняття на кшталт: "Ну й що, що нацисти, то ж наші нацисти…"

Причому, наголошує Буткевич, на боці так званих ДНР і ЛНР воює більше відомих активістів крайніх правих, расистських рухів - ідеться навіть не про окремих людей, а про цілі підрозділи. Так звана "Русская православная армия" фактично укомплектована бійцями "Русского национального единства". На території Донбасу діє терористичне угруповання "Русич" з відверто крайніми правими символами і відповідною біографією лідерів…

"Насправді таких людей там багато, і вони поповнюються добровольцями з інших країн, не тільки з Росії. Ми знаємо про ветеранів Балканських воєн...", - каже експерт.

Однак, за словами Максима Буткевича, на український бік так само приїздять воювати з інших країн. І трапляється, що це люди, які у своїх країнах відомі як учасники неонацистських рухів.

"Ті, хто слідкує за темою, відразу згадають неонациста Романа Желєзнова, якого з фурором зустрічали представники батальйону "Азов". Або білоруського неонациста "Малюту", який відомий іще й тим, що президент Порошенко вручив йому український паспорт, а "Малюта", приймаючи його, радісно прикладав кулак до серця у початку характерного жесту. Звісно, все це не сприяло поліпшенню іміджу України", - зазначає експерт. Окрім іміджевих ризиків, Буткевич звертає увагу на реальну небезпеку через можливу ескалацію насильства.

Відкритим залишається і питання "А як бути із цими "героями" в майбутньому?".

"Уже тепер ми бачимо, що ці люди мають воєнний досвід, у їхніх руках зброя, і часто вони не приховують, що не збираються її здавати, - каже Буткевич. - Тож повоєнні внутрішні проблеми, пов'язані з тим, що відбувається нині, - ще попереду".