ЗВАРНИКИ У БІЛИХ ХАЛАТАХ

Американський хірург, дізнавшись, що в Києві роблять операції з застосуванням технології зварювання живих тканин, сказав: «Це один із найщасливіших днів у моєму житті». Приїхати в столицю України, звідки родом брати Клички й де окремі хлопці добре грають у футбол, його спонукав фаховий інтерес. В Інтернеті він знайшов інформацію про те, що в Інституті електрозварювання ім. Є.Патона займаються плазмовою хірургією. Допитливий американець відразу надіслав листа за вказаною на сайті адресою з пропозицією обмінятися досвідом у цій перспективній галузі. Річ у тому, що плазмовий метод хоча й досить відомий сьогодні, але використовується, головним чином, для розтинання тканини й зупинки кровотечі. Джером Кеннеді (так звуть американського хірурга) винайшов спосіб застосування плазми в лапароскопії. А київські вчені пропонують значно розширити можливості методу. Коли після зустрічі з патонівцями йому показали відеофільм, знятий в Інституті хірургії і трансплантології, американець був просто в захваті. Нині чекають на його другий приїзд, із яким київські хірурги пов’язують надії на продовження спільних досліджень у галузі плазмової хірургії. На експериментальну розробку нових хірургічних методів нашим фахівцям бракує коштів.

Тим часом метод безшовного з’єднання живих тканин з допомогою електрозварювання, що одержав путівку в життя у відділі експериментальної хірургії Інституту хірургії і трансплантології, успішно використовується в лікувальній практиці. На сьогодні в клініці цієї наукової установи проведено близько тисячі лапароскопічних (малотравматичних) операцій із застосуванням електрозварювальної технології.

Наш тижневик свого часу вже писав про цю унікальну технологію, розроблену й уперше у світовій хірургічній практиці застосовану в Україні. На розробку патонівців і медиків отримано два міжнародні патенти. Власне, це й стало приводом знову звернутися до теми. Не так і багато в нас сьогодні пріоритетів світового значення, щоб не віддати їм належне.

...а починалося
з «божевільної» ідеї

Сьогодні вже нікого не дивує, що задум зварювати живі тканини народився в Інституті електрозварювання ім. Є.Патона. У науковому середовищі Борис Євгенович Патон відомий як невгамовний експериментатор і генератор ідей (його досі жартома називають «наш паровоз»). Певна річ, спочатку ідея зварювання біологічних тканин багатьом здавалася «божевільною». Та позаяк експериментами в цьому напрямі, який обіцяє в разі успіху викликати переворот у хірургії, вельми цікавився сам Б.Є. (Борис Євгенович. — Авт.), ідею не вдалося зарубати на корені навіть затятим супротивникам усього нового та прогресивного.

Поштовхом для початку широкомасштабних експериментів став, як завжди, його величність випадок. Якось у лікарні «Охматдит» лікарі врятували дитину співробітника Інституту Патона. Як завжди в таких ситуаціях, патонівці запитали в лікарів, чим можуть бути корисні. «А як у вас стосовно зварювання біологічних тканин?..» — запитали медики. «Давайте спробуємо», — запропонували вчені.

Спочатку експериментували на тканинах видалених органів. Коли переконалися, що одержати зварне з’єднання м’яких тканин, у принципі, можливо, вирішили, як полюбляють жартувати вчені, спробувати на кроликах.

— Якось мені зателефонував учений секретар Інституту імені Патона В.Бернацький: «У нас розробляється метод зварювання живих тканин. Тебе це могло б зацікавити?» — розповідає завідуючий експериментальним відділом Інституту хірургії і трансплантології, доктор медичних наук Ю.Фурманов. — Ну як таке могло не зацікавити?.. Патонівці прийшли до нас в інститут, і ми почали систематичні досліди на тваринах — кроликах, білих пацюках, свинях. А приблизно через півроку до нас приїхав Борис Євгенович, аби навіч переконатися в успішності експериментів. Ми оперували за допомогою зварювального методу, а він весь цей час із величезною цікавістю спостерігав за нашою роботою, обговорюючи з колегами технічні деталі. (Знімок із Патоном у білому халаті й хірургами, що схилилися над операційним столом, обійшов потім багато видань.) Це було 1993 року.

Під час численних експериментів до найдрібніших деталей відпрацьовувалися методи проведення операцій і методики застосування зварювальної технології на різних органах і тканинах. Весь цей час хірурги й патонівці трудилися пліч-о-пліч, винаходили інструменти й пристрої. На базі експериментального відділу Інституту хірургії і трансплантології опановували принципово нову технологію хірурги. Крім того, експерименти зі зварювання тканин видалених органів людини проводила група фахівців під керівництвом професора М.Захараша в госпіталі військово-медичного управління СБУ. Тож коли Мінздоров’я видав дозвіл на застосування зварювального устаткування в медичній практиці, хірурги вже були готові до клінічного освоєння методу.

У грудні 2001 року на розширеному засіданні вченої ради Міністерства охорони здоров’я за участю президента НАН України академіка Б.Патона, президента АМНУ академіка А.Возіанова, директорів багатьох академічних інститутів і вчених-медиків було прийнято рішення поширити клінічний досвід застосування нової хірургічної технології на провідні медичні заклади країни.

Елегантна хірургія

— Сьогодні в нашій клініці операції з застосуванням електрозварювальної технології практично поставлено на потік, — розповідає заступник директора з науки, зав. відділом лапароскопічної хірургії Інституту хірургії і трансплантології АМН України професор М.Ничитайло. — Першу таку операцію провели 1999 року — загерметизували перфоративний отвір жовчного міхура. Нині діапазон застосування цієї технології дуже широкий. Крім хірургічних втручань на жовчному міхурі, з допомогою електрозварювання проводимо операції при патології підшлункової залози, печінки, на селезінці, при різноманітних новоутвореннях на паренхіматозних органах, а також у тих галузях хірургії, де діаметр трубчастої структури лише декілька міліметрів і накласти звичайний шов технічно складно.

— У чому переваги зварювання тканин порівняно з традиційним, шовним методом? — запитую в Михайла Юхимовича.

— По-перше, метод електрозварювання тканин технічно набагато простіший, ніж накладення шовних з’єднань. Звісно, за умови належного його освоєння та наявності практичних навичок.

По-друге, і це, певне, найголовніша перевага безшовного методу, рубці в місцях з’єднання тканин утворюються дуже тонкі, малопомітні, як говорять деякі хірурги, елегантні. Справа, певна річ, не лише в естетиці, у багатьох випадках це має ключове значення. Адже причиною багатьох невдач при традиційних операціях, особливо на жовчовивідних шляхах, кишечнику, є стеноз (звуження отвору трубчастих органів), що виникає внаслідок рубцювання швів.

По-третє, набагато скорочується час проведення операції (у 2,5 — 3 рази), знижуються крововтрати.

По-четверте, як я вже говорив, величезну перевагу метод електрозварювання тканин має при лапароскопічних операціях — у таких випадках накласти шви технічно набагато складніше, ніж у відкритій хірургії. Зварювальна технологія чудово зарекомендувала себе в хірургії підшлункової залози й печінки, де потрібно виконувати тонкі маніпуляції. Приміром, при видаленні судинних пухлин печінки — гемангіом, які найсильніше кровоточать при їх ушкодженні під час операції.

— Що відразу впадає в око, так це помітне зниження кількості післяопераційних ускладнень, — доповнює старший науковий працівник відділу, доктор меднаук О.Литвиненко. — Застосовувані сьогодні методи з’єднання тканин мають істотні недоліки, серед яких — розвиток запального процесу в тканинах унаслідок інфікування, нагноєння ран, виникнення абсцесів у черевній порожнині. При зварюванні тканин забезпечується повна герметизація з’єднання (зварного шва) й асептичність. Це підтверджують мікробіологічні дослідження.

Безсумнівна перевага методу й при операціях на печінці. Відпадає необхідність використовувати дорогі спеціальні апарати — ультразвукові скальпелі. Причому метод електрозварювання технічно простіший порівняно з застосуванням ультразвукової апаратури.

— На мій погляд, метод електрозварювання настільки перспективний, що сьогодні важко навіть уявити весь спектр його застосування, — вважає професор М.Ничитайло. — Крім того, поєднання зі зварюванням таких технічних нововведень, як ультразвуковий скальпель, аргонові лазери, відкриє нові можливості в хірургії. Широкі перспективи відкриває зварювальна технологія в гінекології, урології, торакальній хірургії, в офтальмології тощо. Мабуть, простіше сказати, де її не можна застосовувати...

— Цікаво, де?

— Поки що не вдається зварювати середні та дрібні судини — тиск не дозволяє. Є питання з застосуванням в онкології, хоча я більше за, ніж проти, але ще потрібні експерименти. У перспективі технологія може знайти застосування в космосі, на морських суднах, підводних човнах.

Принцип «звареного яйця»

Певне, у когось словосполучення «електрозварювання живих тканин» викликає не найприємніші асоціації. Насправді це поняття означає зовсім не те, що вкладається в технічний термін «електрозварювання». Щоб не виникало таких асоціацій, спочатку хірурги уникали вживання цього слова, запропонувавши свій термін — «електроадгезія». Проте прижилося «електрозварювання».

Схематично процес зварювання можна описати так. У руках хірурга біполярний зварювальний затискач або пінцет, яким він з’єднує розсічені тканини. У момент, коли він стискає захоплені краї, під впливом високочастотного електроструму, що подається за заданою програмою, коагулюють білки й відбувається процес зварювання. Це триває протягом десятих часток секунди. Потім захоплену тканину звільняють, маніпуляцію повторюють і так до повного закриття рани.

Температура в зоні зварювання — 60—70 градусів за Цельсієм. Фахівці Інституту електрозварювання зуміли відпрацювати такі методики моделювання електроструму, за яких відбувається не лише зварювання тканини, а й згодом відновляються її структура. Що ж спостерігається на рівні клітин? При впливі електроструму невисокої напруги частково руйнуються клітинні мембрани, внаслідок чого виділяється білкова рідина. За рахунок коагуляції (згортання) білку тканини злипаються — «зварюються». Хірурги називають це ефектом звареного яйця. Через певний час морфологічна структура тканини відновлюється, тож рубця в звичному розумінні цього слова на прооперованому органі не залишається.

— У дослідах на тваринах ми вивчали, які зміни відбуваються в органах після оперативних втручань у різні терміни, — коментує зображення на екрані комп’ютера гістолог, старший науковий працівник інституту Ірина Савицька. — Цей знімок ілюструє застосування методу електрозварювання на жовчному міхурі через шість місяців після операції. Лінія шва рівна, ледь помітна. На іншому знімку — рубець у розтині. Він свідчить про повноцінне відновлення стінки органа. Подальші спостереження переконують: відновляється не тільки цілісність, а й функціональні властивості тканини в ділянці рубця. Особливо повноцінно відновлюється структура кишечника.

— Ми порівнювали дію зварювання зі звичайними методами — шовним, методом стаплера, — продовжує професор Ю.Фурманов. — Коли забивали свинок, причому на будь-яких термінах після оперативних втручань, завжди знаходили залишки шовного матеріалу, не говорячи вже про скобки. Спостерігалися мікроабсцеси й інші неприємності, які, на жаль, супроводжують традиційні методи. А в разі застосовування електрозварювальної технології, через три місяці після операції на кишечнику не могли знайти навіть сліду від рубців. Доходило до того, що під час операції ставили мітки в місцях з’єднання тканини кольоровим шовним матеріалом (нитками). Усі дивувалися — настільки тонкий і непомітний був рубець. Усе це підтверджено гістологічними, морфологічними дослідженнями.

«Уміла готувати, та не вміла подавати»

Напрошується аналогія з цим українським прислів’ям. Адже який стан справ сьогодні зі зварюванням тканин у хірургії? Після згаданого вище засідання вченої ради Мінздоров’я 2001 року, на якому пообіцяли всіляку підтримку методу, мало що змінилося. Ні, ясна річ, технологія електрозварювання в багатьох галузях хірургії стала незамінною. Інтерес практикуючих хірургів до безшовного методу зростає. Але... Потрібна апаратура й інструменти, та й клініцистів, охочих освоїти метод, відразу не можна поставити за операційний стіл. Певну кількість комплектів апаратури для зварювання тканин випускатиме Інститут Патона коштом однойменного технопарку. Мінздоров’я не виділив на це ні копійки. Про яке поширення досвіду застосування нової хірургічної технології на провідні клініки країни можна говорити?

Тим часом працями українських учених у галузі зварювання тканин продовжують цікавитися американці. Київські хірурги вже двічі демонстрували зварювання м’яких тканин на тваринах у відомих університетах США. У травні нинішнього року передбачається ще одна поїздка — у Луїсвілльський університет, де передбачається проведення трьох показових операцій із застосуванням зварювальної технології. Треба сказати, що завдяки міжнародному проекту «Зварювання живих тканин» і фінансовій допомозі зарубіжних партнерів наші вчені змогли довести розробку до практичного застосування. Зарубіжні фахівці уважно спостерігають за клінічним освоєнням методу в Україні.

Тож не дивно, якщо через певний час наша вітчизняна розробка з’явиться в нас у чужій упаковці.P. S. Як стало відомо редакції, є пропозиції висунути цю роботу на здобуття Державної премії України в 2004 році.