«ЗАЛІЗНА ЗАВІСА» ДЛЯ МОЛОДІ

Дискусія на сторінках тижневика й на форумі сайта «ДТ» на тему рейтингів професорів і академіків несподівано отримала розвиток на презентації ради Державного фонду фундаментальних досліджень (ДФФД), що відбулася в МОН. У раду ввійшли 26 відомих учених, які представляють усі шість державних академій наук, 18 із них — викладачі вищих навчальних закладів. Очолив раду академік Платон Костюк.

На запитання, чи буде виділено гроші на придбання даних про імпакт-індекси українських учених, директор ДФФД Богдан Кияк відповів, що кошти на це не передбачені. Розв’язувати проблему заплановано 2005 року…

Проте, судячи з доповідей, озвучених на презентації, де в чому крига скресла. Можна привітати українських учених бодай із тим, що вони тепер зможуть не лише ознайомитися з планами та пропозиціями фонду, з інформацією про чергові конкурси та їхні результати, а також обговорити на новоствореному сайті (www.dffd.gov.ua) своє ставлення до дій наукової адміністрації. Досі вони мали таку змогу (чим широко користувалися) тільки на форумі сайта «ДТ».

Привид грядущих виборів президента явно витав над зборами вчених, коли члени ради фонду обережно висловлювали сподівання, що традиція останнього року (науку профінансовано в запланованому обсязі) збережеться й надалі. Міністр освіти і науки Василь Кремень, пославшись «на знання настроїв, які є в уряді», пообіцяв, що наука і в майбутньому не залишиться без уваги.

Проте, на думку академіка К.Ситника, немає серйозних підстав для невтримного оптимізму. Китайський учений отримує на науку 20 тисяч доларів на рік, і поруч із цією сумою кошти, виділені українським ученим, просто жалюгідні. А оскільки, знов-таки, судячи з заяв уряду, грошей у бюджеті нинішнього року буде більше, ніж заплановано, то чому б не передбачити збільшення дещиці, призначеної на фундаментальні дослідження?

Академік-депутат Ігор Юхновський звернув увагу присутніх на те, що домогтися сталого розвитку країни неможливо без інноваційної складової. Бюджет у всьому світі фактично дає лише близько 30% загальних асигнувань на науку. Решту приносить бізнес. Ігор Рафаїлович повідомив про намір комітету з питань науки Верховної Ради скликати найвидатніших представників українського бізнесу й переконати їх розвивати різноманітні наукові фонди.

Ігор Юхновський відзначив також, що з бюджету виділено 40 мільйонів гривень на придбання приладів для наукових лабораторій. Причому купуватимуться вони без тендера — якщо інститут визначить, що йому потрібен саме такий прилад, то його куплять.

Богдан Кияк, зазначивши, що фонд працює понад 12 років, повідомив про перехід до нового етапу. Пріоритет при отриманні грантів надаватиметься колективам, які об’єднують академічних і вузівських учених. Тобто фонд вирішив підштовхнути роз’єднаних українських дослідників до об’єднання бодай на час виконання грантів. Було повідомлено й про те, що фонд має попередню домовленість із Київською міською державною адміністрацією про спільні цільові програми. Для цього буде проведено тематичний конкурс і організовано паритетне фінансування. Можливо, цей досвід фонд потім поширить і на інші міста. У такий спосіб дослідження наближатимуться до пріоритетів, визначених на місцях. Фонд зробить крок до давньої мрії — навчиться не лише витрачати, а й заробляти гроші.

Фонд активно займається й наукометричними дослідженнями. Створено базу, яка містить інформацію про конкурси, проведені з 1993 року. Нагромаджено дані про 10 тисяч публікацій, що з’явилися за підтримки чотирьох тисяч грантів, виданих фондом.

Аби оцінити реальні можливості доступу українських учених до світових інформаційних ресурсів, оглядач «ДТ» звернувся до директора Інституту реєстрації інформації, члена ради фонду, членкора НАНУ В’ячеслава Петрова. Ось його відповідь:

— Останніми роками становище значно погіршилося. Те, що раніше називалося «залізною завісою», нині для вчених перетворилося на «наукову завісу». Особливо для молодих. Здавалося б, немає ніяких перешкод в одержанні інформації — її ніхто спеціально не ховає від нас, проте вона для українських учених стала цілком недоступною, оскільки неймовірно дорога. Це буквально катастрофа.

У наших сусідів у Росії ще щось робиться з допомогою Російського фонду фундаментальних досліджень. Їхні вчені мають доступ практично до 70 відсотків найавторитетніших журналів світу. Вони зробили інші важливі кроки. Пригадаймо, чому виник російський Інтернет — він став інтенсивно розвиватися після того, як російські вчені зрозуміли, що вони... прогавили початок публікацій про холодний «термояд». Лише через вісім місяців вони дізналися про першу публікацію на цю тему. І хоча згадана публікація не привела до якихось результатів у технології, вона показала росіянам, що повз них може проскочити найактуальніша проблема. Це було сигналом SOS, і вони швидко зробили висновки.

А ми ніяк не можемо усвідомити й прийняти найважливіших рішень у цьому напрямі. Хоча ні для кого не секрет — різко зріс темп оновлення знань. Термін із ядерної фізики — «час піврозпаду ядерних продуктів» — був використаний для опису інформаційного поняття. Сьогодні в деяких галузях «час напівоновлення знань» становить вісім місяців! Оскільки наша інформаційна наукова ізоляція зростає, наслідки будуть жахливі.

Якщо деякі відомі українські вчені ще мають змогу отримати інформацію з перших рук завдяки тому, що публікуються за кордоном, є членами світових співтовариств у своїй галузі, — то в молоді ці можливості набагато менші. Сьогодні в бібліотеці ім. В.Вернадського дуже багато молодих читачів — у суботу й неділю сюди неможливо потрапити. Проте вона вже багато років практично не купує авторитетних видань. Немає грошей! Якщо ще 10—15 років тому досить повна передплата світової наукової літератури обходилася в кілька мільйонів доларів, то нині ціна зросла в десятки й сотні разів!

Ускладнило справу й те, що коли раніше кожен академічний інститут мав право передплатити кілька найавторитетніших світових журналів у своїй галузі, то сьогодні наукові установи позбавлені цієї можливості. Ми не маємо уявлення про справжній рейтинг наших учених. Усе це ставить перед нами запитання: як можна виходити в плавання, коли немає компаса — наукових орієнтирів?

У недалекому минулому були рожеві мрії, що нас врятує Інтернет. Мовляв, із його допомогою можна буде доставити інформацію в будь-який, найвіддаленіший куточок і робити науку навіть у селі... Доставити можна, але життя показало ще раз: усе не так до наївності просто — Інтернет дозволяє одержувати лише відлуння з ярмарку науки. Повних текстів із його допомогою отримати сьогодні практично не можна, бо найавторитетніші журнали не лише свідомо не виставляють їх, а навіть... забороняють авторам самостійно поширювати копії своїх праць, що вони робили раніше. Пояснення просте — авторитетні світові журнали платять авторам за публікації пристойні гонорари й хочуть самі розпоряджатися цією продукцією (не без користі для себе). Оскільки імпакт-індекси використовуються в боротьбі вчених за гранти, вони також стали дорогим товаром — ціни за користування такими базами даних різко зросли. Підвищення вартості будь-якої серйозної інформації — загальна тенденція. Досить сказати, що вартість передплати авторитетного світового наукового журналу зросла до десятків тисяч доларів!

Отже, виходить зачароване коло — якщо автор зробив по-справжньому цікаву роботу, він постарається опублікувати її не в збірнику праць обласного університету, а в найавторитетнішому світовому журналі. А той недоступний нашим читачам — його немає в бібліотеці ім. В.Вернадського, немає в бібліотеках наукових інститутів НАНУ. Наша молодь таким чином геть-чисто відрізається від найбільш повноцінної інформації. А отже, її вже на цьому етапі відсувають на світові задвірки...