Як був організований розгром геодезичної галузі

Державні геодезичні (або картографічні) служби є в усіх розвинених країнах світу. Про важливе значення цих служб для існування держав свідчить той факт, що вони здебільшого входять у дві перші десятки найнеобхідніших елементів структури урядів держав (разом із такими, як служби оборони, безпеки, внутрішніх справ, закордонних справ та ін.). Оскільки геодезія і картографія належать до категорії точних і дуже конкретних наук і виробництв, функції яких мало змінюються з часом і не залежать від політичного й економічного устрою держав, то вони не потребують суттєвого реформування навіть при державних переворотах. Такі служби потрібні державам для розв’язання цілої низки науково-технічних, господарських і оборонних завдань, пов’язаних із визначенням місцеположення різних об’єктів державного господарювання.

Державна геодезична служба України виникла на основі тієї частини кадрових, науково-технічних, виробничих і матеріальних ресурсів Головного управління геодезії і картографії при Раді Міністрів СРСР, що знаходилися в Україні після розвалу СРСР. Перший крок становлення державної геодезичної служби був цілком конструктивний — постановою Кабінету міністрів України № 306 від 1 листопада 1991 р. було створено Головне управління геодезії, картографії і кадастру України. Однак у складних економічних умовах початку та середини 90-х років створене управління не змогло розгорнути як слід свою діяльність. І, врешті-решт, нерозуміння у вищих ешелонах влади ролі і місця геодезичної служби привело до пониження її статусу. 27 червня 2000 р. Головне управління геодезії, картографії і кадастру при Кабінеті міністрів України було ліквідоване і замість нього створено Департамент геодезії, картографії і кадастру в складі Міністерства екології і природних ресурсів України. Це був суттєвий крок на шляху державного знецінення і руйнування того унікального національного надбання, яке було однією з кращих частин державної координатної мережі СРСР. Зауважимо, що фактична вартість державної координатної мережі сягає десятків мільярдів гривень, і з часом вона зростає. А сьогодні маємо дуже невтішну картину. Лише нинішнього року держава спромоглася виділити кошти на реконструкцію мережі 1-го класу точності. А коли дійде черга до нижчих класів, не відомо. У той же час через недбале ставлення до збереження і розвитку державної координатної мережі країна щорічно втрачає не одну сотню мільйонів гривень.

Це одна з причин, що призводять до виникнення в державі надзвичайних, часом трагічних ситуацій. Саме недбале ставлення до проблем геодезії, а значить і до проблем координатного забезпечення всіх видів навігації, зумовили відправку літака з українською авіаційною елітою на загибель в Іран, не забезпечивши екіпаж досконалими навігаційними картами основного і запасних маршрутів польоту. Трагедія в Скнилові, пуск ракети на Бровари та багато інших нещасть і халеп — це також події, виникненню яких сприяло, насамперед, недбале координатне забезпечення вирішення навігаційних, військових і господарських завдань.

Здавалося б, що після проведення декількох таких «експериментів» високим державним урядовцям варто було б схаменутись і створити належні умови для нормального функціонування Державної геодезичної служби. Однак усупереч здоровому глузду послідовне руйнування Державної геодезичної служби триває.

Красномовним доказом нерозуміння значення і нехтування важливістю розв’язання геодезичних проблем держави було призначення (з 2002 року) керівником «Укргеодезкартографії» спеціаліста, що не має фахової освіти. Тут доречно нагадати, що в Росії на багатьох керівних посадах Федеральної служби геодезії і картографії знаходяться саме випускники української геодезичної школи.

Наступний руйнівний удар був завданий «Укргеодезкартографії» 17 лютого 2003 року, коли указом Президента її вирішили підпорядкувати Державному комітету по земельних ресурсах України. Три місяці геодезисти всіх рангів доводили Президентові, що його указ йде не на користь, а на шкоду розвиткові геодезії в Україні, бо в ньому не врахована специфіка і багатогранність геодезичних робіт в Україні, а враховується лише сьогоденне значне збільшення геодезичних робіт землевпорядного характеру. Зрештою, Президент погодився залишити «Укргеодезкартографію» в підпорядкуванні Міністерства екології і природних ресурсів.

Однак прихильники всілякого державного реформування, що вже стало хронічним, не заспокоїлися. «Укргеодезкартографію» вирішили знову передати, цього разу до складу Державного комітету природних ресурсів. Після прийняття такого розпорядження зникла посада голови «Укргеодезкартографії».

Із точки зору логіки і здорового глузду передача «Укргеодезкартографії» під управління Державного комітету природних ресурсів виглядає не інакше як зловмисне руйнівне дійство.

Але руйнування служби цим не закінчилося. Керівництво Держкомресурсів вирішило, що «Укргеодезкартографія» їм ні до чого. Постановою (№486 від 14 квітня 2004 р.) Кабінет міністрів України ліквідував Державну службу геодезії, картографії і кадастру («Укргеодезкартографію»).

Зараз у державі виникла потреба в значному збільшенні обсягів топографо-геодезичних робіт. Значно зростають обсяги таких робіт для потреб землевпорядкування (межування земель, перерозподіл земель, державна реєстрація земельних ділянок, створення карти ґрунтів і стеження за їх станом, визначення запасів родючих ґрунтів).

Відповідно в державі виникла потреба в збільшенні кількості підготовки фахівців топографо-геодезичного профілю. Зважаючи на це, реформаторські дійства Держкомприродресурсів видаються не тільки безглуздими, але й шкідливими.

Фахівці, що підготували укази Президента, постанови і розпорядження Кабінету міністрів, які привели до ліквідації «Укргеодезкартографії» та дезорганізації її виробничих підрозділів, не мають реального уявлення ні про масштаби і характер топографо-геодезичних робіт у державі, ні про те, що їх треба виконувати не на «колгоспному», а на європейському рівні.

Державна геодезична служба повинна мати загальнодержавне, а не відомче підпорядкування. Лише за такого статусу можна буде зберегти, удосконалити і підняти на високий рівень наше національне надбання — державну геодезичну координатну мережу і на цій основі здійснювати комплекс геодезичних робіт передбачений у «Державній науково-технічній програмі розвитку топографо-геодезичної діяльності та національного картографування на 2003—2010 роки».

Не менш важливим для безпеки і розвитку держави є зміцнення Військово-топографічної служби Збройних сил України. Можна знищувати стратегічні наступальні озброєння, зменшувати кількість ракет і танків, скорочувати чисельність усіх видів військ, скорочувати військові штаби, але ні за яких обставин не можна нівечити Військово-топографічну службу. Вона має залишатися дієздатною навіть тоді, якби довелося ліквідувати все Міністерство оборони разом із міністром. Адже саме військова геодезична служба може забезпечити найбільш досконале картографування всіх екологічно неблагополучних об’єктів і місць, що пов’язані із сучасною та минулою військовою діяльністю, забезпечити стеження за станом таких об’єктів, прогнозувати можливість виникнення надзвичайних ситуацій.

Щоб забезпечити виконання «Державної науково-технічної програми розвитку топографо-геодезичної діяльності…», конче потрібно: негайно відновити «Укргеодезкартографію» і передати її під управління Кабінету міністрів України; створити дієздатні виробничі геодезичні підрозділи геодезичної служби в усіх обласних центрах і великих містах; створити принаймні три наукові підрозділи для вирішення проблем фундаментальної геодезії, прикладної геодезії, картографії і геоінформатики; поліпшити підготовку спеціалістів геодезичного профілю; призначити головою Державної служби геодезії фахівця-геодезиста.

Народна мудрість радить спочатку сім разів відміряти і лише тоді відрізати. Отож, щоб щось «реформувати», треба спочатку добре подумати.