Вкладений мільйон повернеться мільярдом. Яка картографо- геодезична служба потрібна Україні?

У розвинених країнах картографо-геодезична служба створюється для досконалого державного управління та господарювання. Ця служба не зазнає радикального реформування не тільки у разі зміни урядів держав, а й у разі зміни самих державних устроїв. Зазвичай вона входить до перших двох десятків найнеобхідніших елементів структури урядів (поряд із такими як служби оборони, безпеки, освіти, охорони здоров’я, транспорту, зв’язку тощо). Більше того, у розвинених країнах функціонують не тільки цивільні картографо-геодезичні служби, а й військово-топографічні служби, бо високий рівень картографо-геодезичних робіт у державі має велике оборонне значення.

Ці азбучні істини ми змушені вкотре нагадувати тому, що в нашій державі влада ставиться до своєї картографо-геодезичної служби як до другорядного органу державного управління.

Після проголошення незалежності в Україні були всі передумови для створення добре організованої й дієздатної служби геодезії та картографії за найкращими світовими зразками. Однак недооцінка українським дер­жавним керівництвом значення Державної служби геодезії, картографії і кадастру («Укргеодезкартографії») у житті держави спрямувала її розвиток на шлях поступового занепаду і, врешті-решт, довела до повної ліквідації у 2004 році. Трохи більше як через рік «Укргеодезкартографія» була відновлена як урядовий орган державного управління у складі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. Однак розгорнути свою роботу так, як цього вимагають сучасні інтереси держави, їй знову не вдається. Прогресивному розвитку і зміцненню «Укргеодезкарто­графії» заважають такі причини.

Як невелику галузь виробництва і науки картографо-геодезичну службу апріорі намагаються підпорядкувати потужнішим галузям. Однак це хибний підхід.

Відомче підпорядкування «Укргео­дез­картографії» послаблює і знецінює її загальнодержавну координуючу функцію, сприяє зосередженню її уваги на вирішенні картографо-геодезичних проблем того відомства, якому вона підпорядкована. За таких обставин картографо-геодезичні підрозділи починають створюватись і в інших відомствах. А це — шлях до розпорошення й дублювання виробничих зусиль, до знецінення галузі в цілому. Зрозуміло, що відомства при цьому дбають насамперед про власні відомчі, а не про загальнодержавні інтереси. Були спроби окремих відомств повністю підпорядкувати собі «Укргеодезкартографію». Наприклад, Держкомзем пропонував передати йому картографо-геодезичну службу і створити Міністерство земельної політики.

Відомче підпорядкування «Укргео­дезкартографії» не забезпечує належного догляду, збереження, розвитку й ефективного використання неоціненного об’єкту національного надбання — державної геодезичної координатної мережі, фундаменту для розв’язан­ня багатьох проблем вищої і прикладної геодезії. Зауважимо, що, за нормами ЮНЕСКО, висококласні координатні мережі зараховують до пам’яток і надбань світової культури. Занедбан­ня державної геодезичної координатної мережі, зосередження «Укргеодезкарто­графії» на розв’язанні дріб’язко­вих багатотиражних відомчих картографо-геодезичних задач прикладного характеру завдає непоправної шкоди розвиткові фундаментальних геодезичних робіт і досліджень в Україні, призводить до знецінення картографо-геодезичної галузі.

Значне збільшення обсягів картографо-геодезичних робіт нижчих класів точності, що обумовлене реформуванням земельних відносин, сприяло виникненню в державі величезної кількості картографо-геодезичних підприємців. Зрозуміло, що ні кадрового потенціалу, ні обсягів, ні якості робіт такої кількості суб’єктів картографо-геодезичної підприємницької діяльності сучасна Укргеодезкарто­графія проконтролювати не може.

В умовах відомчого підпорядкування Укргеодезкартографії, недостатнього державного фінансування, недосконалого законодавчого забезпечення робіт, слабо контрольованого державою розгулу картографо-геодезичного підприємництва переважна більшість державних виробничих і науково-виробничих картографо-геодезичних підприємств змушена боротися за виживання, очікуючи державних замовлень і виконуючи роботи різних замовників далеко не державного значення. Вимушена участь державних картографо-геодезичних підприємств у виконанні робіт недержавних замовників дає підстави певним колам дер­жавних і комерційних чиновників (не зацікавлених у зміцненні «Укргео­дез­картографії») говорити про доцільність передачі всього комплексу картографо-геодезичних робіт у комерційний сектор економіки. Однак повна чи навіть значна комерціалізація картографо-геодезичної галузі виробництва і науки є абсурдною, навіть злочинною.

На відміну від інших державних служб, «Укргеодезкартографія» повинна мати у своєму складі не лише адміністративно-управлінські підрозділи дозвільного і контрольного спрямування, а й виробничі та науково-дослідні. У неї мають бути видавничі підрозділи і навіть заводи з виготовлення та ремонту геодезичних інструментів. Вона має нести відповідальність за створення, поповнення, збереження й експлуатацію загальнодержавного, спеціальних і регіональних картографо-геодезичних фондів. В умовах відомчого підпорядкування «Укргеодезкартографії» ці фонди приречені на деградацію і зникнення.

Живучість великої частини всіх цих негараздів відомчого підпорядкування підтримується недосконалим законодавчим забезпеченням картографо-геодезичних робіт у державі. Адже чинна законодавча база картографо-геодезичних робіт була розроблена ще на початку становлення «Укргеодезкартографії». Після переходу служби у відомче підпорядкування економічні умови її функціонування істотно змінилися. У 2007 р. ми розробили проект удосконалення законодавчого забезпечення картографо-геодезичних робіт у державі. Однак його розгляд у Верховній Раді заблокували особи, не зацікавлені у зміцненні «Укргеодезкартографії». Сучасні спроби «латання» Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» не здатні поліпшити законодавче забезпечення всього спектру картографо-геодезичних робіт у державі.

Перелік негараздів відомчого підпорядкування «Укргеодезкартографії» можна продовжити, однак і згаданих досить, щоб зрозуміти, якої шкоди вони завдають розвиткові картографо-геодезичної галузі виробництва, науки й освіти в Україні.

Нерозуміння у вищих ешелонах української влади значення галузі породило в Україні вкрай серйозні потреби у виконанні великих обсягів картографо-геодезичних робіт, яких не знала жодна з країн із добре організованими національними картографо-геодезичними службами. Назвемо лише основні з цих потреб.

Відомо, що наші родючі землі — одне з найбільших національних багатств України. Декому дуже кортить якомога швидше зробити це багатство товаром і прибрати його до своїх рук. Але ж у держави немає об’єктивних даних ні про кількість, ні про якість цього товару, він не інвентаризований, на нього не встановлено об’єктивної ціни. Не сформовано нормальних умов торгівлі цим товаром. А встановити об’єктивну ціну на товар «земля» можна лише на основі досконалої карти ґрунтів, якої в держави немає. Торгівля землею без встановлення її природної (об’єктивної) вартості — ще одне пограбування українського народу.

Необхідно мати досконалі карти не тільки ґрунтів, а й водних, лісових, рослинних та інших природних ресурсів у масштабі принаймні 1:10 000. Таких карт також поки що немає, як і великомасштабних карт полезахисних лісонасаджень, місць технологічних забруднень і смітників на території держави. Все це не дозволяє раціонально і безпечно використовувати природні ресурси України. Більше того, відсутність таких карт обумовлює неможливість регулярного стеження за станом навколишнього природного середовища на території дер­жави, а це може спричинити надзвичайні екологічні ситуації, на подолання яких знадобиться набагато більше коштів, ніж на створення карт і організацію регулярного стеження за станом довкілля.

Великомасштабне картографування потрібне не тільки для стеження за станом ґрунтів. Зараз по всій Україні відбувається стихійне користування водними ресурсами: змінюються берегові лінії водойм та річок, поглиблюються і обмілюються їх русла, неконтрольовано забирається вода з підземних водних горизонтів через свердловини. У використанні водних ресурсів треба наводити лад. А це починається з великомасштабного картографування.

Ще один природний ресурс, який потребує спостереження за своїм станом, — рослинні ресурси, і насамперед лісові. І тут не обійтися без великомасштабного картографування.

Зауважимо, що топографічні карти, на основі яких організовується спостереження за змінами стану довкілля, — дуже специфічна виробничо-технічна чи науково-технічна продукція. Її не можна десь купити, її потрібно створити самим, і не з кавалерійського наскоку, а витративши на це певний час, певні фінансові та людські ресурси.

Не можна забувати і про своєчасне та високоякісне забезпечення специфічних картографічних потреб української армії, яка не має своєї власної досконалої військово-топографічної служби.

У цій ситуації видається зовсім абсурдною реанімація старої ідеї великоблочного реформування «Укргеодезкарто­графії» шляхом організації об’єд­нань «Північгеодезія», «Південьгеодезія», «Східгеодезія», «Західгеодезія». Ця ідея уже колись мандрувала коридорами відомств, які командували «Укргеодезкартографією» і привели її до занепаду.

Україні потрібна така картографо-геодезична служба, яка б могла, по-перше, забезпечити збереження, збагачення і оптимальне використання всього створеного у попередні десятиліття виробничого і науково-технічного потенціалу; по-друге, координувати, контролювати й узагальнювати результати картографо-геодезичних робіт, що виконуються і в державному, і в недержавних секторах господарювання; по-третє, створювати й ефективно використовувати бази геопросторових даних, загальнодержавний, спеціальні і регіональні картографічні фонди; по-четверте, забезпечувати виконання всіх видів картографо-геодезичних робіт різними виконавцями на високому виробничому і науково-технічному рівнях; по-п’яте, своєчасно і якісно забезпечувати потреби всіх галузей виробництва і науки держави у необхідній для них картографо-геодезичній продукції.

Картографо-геодезична служба дер­жави повинна мати у своєму складі відповідні адміністративні, виробничі, науково-дослідні, видавничі підрозділи. Вона повинна бути балансоутримувачем державної геодезичної координатної мережі, державних картографічних фондів та іншого загальнодержавного картографо-геодезичного майна.

Для оперативного виконання всього комплексу картографо-геодезичних робіт у державі служба повинна мати свої відділення у всіх областях і в містах із населенням понад один мільйон чоловік. Картографо-геодезична служба держави повинна називатися «Національна служба геодезії і картографії України» і бути підпорядкованою безпосередньо Кабінетові міністрів України.

Національну службу геодезії і картографії можна створити на базі нинішньої «Укргеодезкартографії». Зрозуміло, що на її створення потрібно витратити не один десяток мільйонів гривень. Але кожен вкладений у створення такої служби мільйон у майбутньому повернеться державі мільярдом.

А якщо Україна не створить досконалої Національної служби геодезії і картографії? Тоді через п’ять-десять років у неї виникне нагальна потреба ще в кількох потужних міністерствах із надзвичайних ситуацій.