Високі технології... крутіння волам хвостів

Нарешті є змога почути думку справжніх учених — професорів Олега Кришталя й Олексія Верхратського, а не чиновників, про стан справ у нашій науці. Їхні пропозиції можуть шокувати «учених із великої дороги», та що раніше ми розпочнемо реформувати науку, то краще. Її стан нагадує часи початку перебудови адміністративно-командної системи в економіці. Тоді наше суспільство легко стало на шлях кримінального нагромадження капіталу. У науці за цей час також накопичений кримінальний людський капітал у вигляді куплених ступенів «докторів наук», звань «академіків» усіх мастей і «проффесорів», літературної псевдонаукової макулатури, удаваних наукових цінностей, що засмітили інтелектуальний простір.

Шлях очищення нашого наукового потенціалу один — нострифікація наукових дипломів, як це було в країнах Прибалтики. Звичайно, ВАК доводитиме неможливість такої «люстрації». Липові доктори та професори організують кампанію проти. Особисто я бачу проблему не в обсязі роботи, а в пошуку достатньої кількості абсолютно чесних, некорумпованих експертів, спроможних вистояти перед напором кримінальних «докторів». Повторюю, найбільшу небезпеку для реформування науки становить саме ця «п’ята колона» удаваних учених, чиновників із званнями.

Я добре знаю ракетно-космічну науку. Протягом останніх 15 років щорічно беру участь (до речі, за свій рахунок) у конгресах Міжнародної астронавтичної федерації (МАФ), Комітету наукових досліджень ООН (COSPAR) і можу відповідально заявити: зусиллями колишнього президента України ракетно-космічну науку в країні знищено. Його вдаваний науковий авторитет був застосований з корисливою метою південмашівською групою, що призвело до фактичного знищення всього іншого. Ми періодично хвалимося запусками за програмою «Морський старт». Так, це на 99% успіхи України, але періоду СРСР. Говорити про досягнення в космічній науці сьогодні можуть лише лицеміри. Після здобуття незалежності практично всі кошти на космос йшли «Південмашу» і ще декому як плата за особисту відданість. Гроші витрачалися на туристичні поїздки під виглядом участі в наукових форумах, вінцем яких було фотографування групою в 15 чоловік у Х’юстоні чи Ріо-де-Жанейро на тлі дніпропетровської ракети. Інші напрями були полишені на вимирання.

Європейське космічне агентство навіть організувало в Парижі симпозіум з одним лише питанням на порядку денному: про причини розвалу ракетно-космічної галузі в Україні.

Учені завжди були прикладом служіння високим ідеалам. У нас же бал правлять псевдовчені, які вміють і знають, кому й скільки дати «хортенятами», тобто співавторством, які збили капітал і мовчки зневажають тих, хто «не вміє жити». Років тридцять тому академік В.Моссаковський зауважив: «Коли професор починає будувати дачу, він як учений умирає». Особливість науки в тому, що вона є продуктом індивідуального розуму. Добре відомо, що більшість відкриттів у фундаментальних науках — то справа одиниць, а не колективної праці. Експериментальні результати справді часто потребують рутинної роботи багатьох, але не було випадку, щоб за це дали Нобелівську премію п’яти-десяти вченим. Оскільки осмислювання експериментів — це творча робота особистості.

Ідея національних центрів або лабораторій, які пропонує О.Кришталь, — хороша, але насамперед слід визначити критерії кадрового добору. Найнебезпечніше в умовах України те, що відбір будь-яких персоналій стає предметом корупції. Можна наперед назвати склад експертної комісії для оцінки нашої науки — це будуть чиновники від науки, заслуги яких належать до доісторичного періоду, але які вміють систематично піаритися в ЗМІ. Звісно, імпакт-фактор (ІФ) — хороша справа, але він у нас маловідомий, і навряд чи ми зможемо набрати нині за ним потрібну кількість людей.

Занепад науки розпочався зі зниження якості шкільної освіти. А воно, у свою чергу, є наслідком того, що школа стала продажною. Слід визнати: цей процес розпочався ще за часів СРСР. Нині, за російськими оцінками, якість знань забезпечує одна школа з 1000. Українські школи не кращі. Потрібно еліту відбирати в інтернати, як колись зробили в Новосибірську, і давати їм освіту при академічних інститутах. Ідеологією освітніх послуг у НАНУ, які можуть реалізуватися через академічний університет або щось на кшталт цього, має бути освіта не багатих нащадків, а талановитих дітей.

Необхідно сказати ще про одну проблему стосовно якості знань, набутих у школах. Списування — суто радянський винахід. Воно означає, що молодь йде в школу, ВНЗ не по знання, а по диплом. У США за шпаргалку виганяють без права навчатися на території країни, і списування прирівнюється до кишенькової крадіжки. Конкурента Клінтона на президентських виборах зняли через одну причину — у школі він намагався списувати, та його спіймали. Списування страшне тим, що вже на шкільній лаві ми готуємо шахраїв, виховуємо аморальність. Адже соціологи встановили: в суспільстві майбутнього пріоритетом вибору будуть знання. І виживе та нація, яка забезпечить найвищий їхній рівень.

Високий рівень освіти потрібний насамперед для опанування нанотехнологіями (управління на рівні молекул і атомів). Нині обсяг інформаційних технологій у світі становить близько 4 трлн. дол., а транспортно-енергетичних — лише 2 трлн. дол.

А ми освоюємо високі технології... крутіння волам хвостів. Говорити про успіхи в науці можуть хіба що лицеміри. І річ тут не тільки в грошах. Боротьба з безробіттям у СРСР призвела до його спотвореної прихованої форми, коли допомога по безробіттю виплачувалася зарплатою непотрібним людям. Правда, вона була невисокою. Та для адміністрації наукових установ це був кайф, адже коли з’являлась якась справжня наукова проблема, то відразу відкривався інститут на 300—500 чоловік, а коли з перспективою, то на 1000 — це мінімум, а то й до 10 тис. чоловік.

На Заході — по-іншому. Наприклад, у центральній лабораторії Європейського космічного агентства в Голландії працюють близько 250 чоловік. А в КБ «Південне», за даними того самого Кучми, 20 тис. чоловік. Пам’ятаю, коли виникла проблема космічного сміття, то нею в ЄКА зайнялася одна людина — Вальтер Флері. У нас би для цього відкрили лабораторію чоловік на 100.

З огляду на вищесказане вважаю: ідеї, висловлені академіками О.Кришталем і О.Верхратським, потрібно підтримати. І чим швидше, тим краще для нашої науки.