УСЕ ЗОЛОТО НЕПТУНА МОЖЕ СТАТИ НАШИМ

Брудна питна вода — справа серйозна. Щорічно через неї у світі помирає близько шести тисяч чоловік. А вже скільки вона викликає отруєнь і легких нездужань... Звісно, проблема більше стосується країн так званого «третього світу»: багаті й забезпечені «відкуповуються», завозячи чисту воду у пляшках або обладнуючи свої будинки суперсучасними водоочисними фільтрами. Але «відкуп» цей досить сумнівний.

Сучасні водоочисні фільтри — вітчизняні й західні, — найчастіше мають вузький спектр дії, затримуючи або хвороботворну мікрофлору, або важкі метали. Ті ж споруди, які очищають воду в міських водоканалах, використовують хімічні реагенти. Вони діють вибірково: вбивають небезпечні мікроорганізми або виводять в осад небажані домішки. Але в результаті утворюються нові хімічні сполуки, що також можуть бути небезпечними для здоров’я людини. Скажімо, хлор: бактерії-то він убиває, але водночас у воді виникають хлорорганічні сполуки з канцерогенним ефектом. Якщо людина постійно п’є таку воду, вона «забирає» в неї десять років життя, запевняють онкологи. Тобто, споживаючи, здавалося б, чисту воду, не можна бути впевненим у її цілковитій безпеці для здоров’я.

Тим часом існують унікальні розробки українських вчених, що дозволяють практично будь-яку рідину перетворити на найчистішу питну воду. Розповісти про це ми попросили доцента радіотехнічного факультету Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут» і віце-президента екологічної компанії «Екоплазма» Юрія Сидорука:

— Електроплазмові технології очищення водних потоків створювалися ще за часів Радянського Союзу в закритих інститутах, які працювали на військову хімічну промисловість. Стояло два завдання: очищення води, зараженої бойовими отруйними речовинами, і створення систем регенерації рідких виділень організму під час тривалих космічних подорожей. З обома ми впоралися. Було створено установки, які пройшли успішні випробування і на космічній станції «Мир», і на одному з російських підприємств із випуску хімічної зброї. Але спектр застосування таких технологій значно ширший. Це принципово нові методи не лише знезараження, а й очищення та знесолення водних потоків, аж до дистиляту. З їхньою допомогою можна отримати високоякісну питну воду з різних водойм і джерел: річок, прісних озер, підземних джерел, а також із шахтних і кар’єрних вод, солоних озер і навіть моря. Головна перевага — цілковита безпека такої води.

При використанні електроплазмових технологій мікрофлора та інші органічні домішки знищуються короткими потужними електричними розрядами у воді, під час дії яких створюються надвисокі напруженості електричного поля, надвисокі температура й тиск. Завдяки цьому рівень залишкової мікрофлори практично не виявляється, чого не можна досягти найкращими традиційними методами, включно з кип’ятінням. При цьому ніякі проміжні сполуки, як, приміром, під час хлорування чи озонування, не утворюються. А складні молекули токсичних речовин перетворюються на простіші нетоксичні. Ті ж виводяться з розчину у вигляді твердих нерозчинних речовин. Тобто рідкі токсичні речовини будь-якого походження перетворюються на чисту воду й безпечні тверді нерозчинні речовини. У такий спосіб можна чистити все що завгодно: нафтопродукти, жири, барвники, залізо, шестивалентний хром, фтор, радіонукліди, солі важких металів та інші сполуки органічного й неорганічного походження.

— Установки можна застосовувати на невеликих ділянках — скажімо, у приватних котеджах або невеликому мікрорайоні, чи вони годяться для очищення води й каналізації в мегаполісах?

— Спектр застосування може бути надзвичайно широкий. Від приватного котеджу (де гостро стоїть питання підготовки води для системи опалення), до міських очисних споруд. Узагалі, електроплазмові технології можуть розв’язати більшість екологічних проблем. Якщо поставити таку установку на три-чотири будинки чи невеликий мікрорайон, відразу відпадає кілька проблем, зокрема й забруднення вже очищеної води під час транспортування. Можна створювати замкнуті цикли для електростанцій, промислових підприємств, які зараз змушені «скидати» відпрацьовану воду у відкриті водойми. Використовуючи електроплазмові технології, таке підприємство може, із незначним підживленням, працювати на одній і тій самій воді, не забруднюючи довкілля. Вирішується проблема (особливо гостра для курортних міст) фільтратів для сміттєзбирачів, побутових відходів, ліквідовуються застарілі гербіциди й пестициди, токсичні відходи підприємств.

Мембранні технології, що сьогодні застосовуються в усьому світі, просто очищають воду, а на залишок вони ніяк не впливають. Ефективних технологій з очищення токсичних речовин на Заході практично немає. А в результаті очищення стічних вод електроплазмовими технологіями утворюється чиста знезаражена вода, що не потребує подальшої обробки, і тверді шлами. Їх можна використовувати як сировину чи будівельний матеріал. Особливо актуальне це питання на підприємствах, де у виробництві використовують цінні метали й матеріали.

Здавалося б, першими за ідею мали вхопитися державні чиновники. Тим більше що використання запропонованих технологій вигідне як з екологічної й медичної точки зору, так і з фінансової. На підготовку 1 куб. м води витрачається не більше 1 кВт/год. електроенергії. Це в грошах дешевше, ніж під час хлорування, не кажучи вже про озонування. Кількість обслуговуючого персоналу втричі менша, ніж при традиційних методах. Маленька площа установки й, відповідно, значно менші початкові витрати: не потрібні спеціальні капітальні споруди, приміщення тощо. Більше того, відпадає потреба будувати загальноміську водоочисну станцію: адже набагато рентабельніше встановлювати невеликі водоочисні споруди на район, мікрорайон або окремий комплекс будинків. При цьому джерело забору води вибирається не з огляду на її якість, а залежно від довжини й вартості водогону. Можна використовувати підземні джерела. Це також значно знижує вартість питної води. Докорінно змінюється схема водопостачання, ремонту та обслуговування міського водогону, підвищуються безпека й гігієна. Це особливо важливо на випадок виникнення епідемій, терористичних актів, техногенних і природних катастроф. Технологія придатна для створення рухливих комплексів готування питної води з використанням електромереж або індивідуальних джерел енергії. Встановив таку установку на машину, виїхав у район стихійного лиха — і качаєш воду з першої-ліпшої водойми, хоч і з калюжі.

Але, очевидно, в ухваленні рішень наша влада керується трохи іншими критеріями, ніж турбота про здоров’я нації й економія державного бюджету. Про свої митарства по державних і приватних високих кабінетах Юрій Кіндратович розповідає з гіркотою та образою. Усе, як звичайно, упирається в гроші. Чиновники й підприємці спочатку хочуть побачити установку в дії, а вже потім замовляти: численні експериментальні дослідження їх не переконують. А виготовити таку модель без замовлення з передоплатою вчені не можуть — грошей в українських винахідників немає. «Якби ж хтось оплатив виробництво виставочного зразка», — скаржиться Юрій Кіндратович. Хоча, як мовиться, було б бажання. Один із варіантів установки успішно працює в Литві — можна поїхати й подивитися. У литовців є дуже гарне озеро, але вода в ньому брудна, купатися там не можна. Ось вони й вирішили очистити водойму, а заодно й видобути корисні копалини, які потрапили в неї разом зі стоками промислового підприємства.

Відлякує підприємців і необхідність співпрацювати з розробниками надалі: налагодити роботу установки, а тим більше лінії з її виробництва, можуть лише вони. Німці та чехи, які спробували «кинути» вчених, залишилися з носом. Тому зараз надходять замовлення, але з обов’язковою умовою — продати патент.

— Продавати ми його поки що не хочемо, — пояснює винахідник. — Електроплазмові технології ще не вичерпали себе повністю. Приміром, ми вважаємо, що за таким принципом можна очищати не лише воду, а й повітря.

— А чи не шкідливо постійно пити воду, яка зазнала електромагнітного впливу?

— У цьому випадку з водою відбувається приблизно те ж саме, що й у хмарах під час грози. Більше того, дослідження, проведені вченими-імунологами Білоцерківського сільськогосподарського інституту, засвідчили: така вода значно сприятливіше позначається на біологічних об’єктах, ніж очищена традиційними технологіями.

— Ви кажете, вода виходить абсолютно чистою. Але пити дистилят також не зовсім корисно — у воді мають бути необхідні мікроелементи.

— Очищати воду можна до заданого рівня. Скажімо, у будинку може бути дві системи забезпечення водою: питною й технічною. Технічну не треба скидати (ще один плюс — не потрібна потужна каналізаційна система), вона досить чиста, не робить накипу на нагрівальних елементах у пральних машинах, батареях парового опалення. А питну воду можна не лише очистити до певного рівня, залишивши необхідні мікроелементи, а й внести ті, яких їй бракує.

— Тобто, по суті, вирішується проблема областей, ендемічних щодо йоду, фтору тощо?

— Цілком правильно. Ми розробили й жорстку систему контролю якості води за 30 показниками на вході та на виході.

— Екологи запевняють: дно Дніпра буквально вистелене радіоактивними елементами, що потрапили в нього після чорнобильської катастрофи. Отож можна повністю очистити і дніпровську воду?

— Звісно. Небезпечні лише ті радіоактивні речовини, які розчиняються у воді. Тут вони переводяться в нерозчинні у воді хімічні сполуки, а потім виділяються у вигляді мокрого піску. Його можна вивезти й захоронити. Так само очищають і шахтні води: у результаті утворюється збагачена руда, з якої досить зручним і недорогим способом можна видобувати корисні копалини.

— Адже в такий спосіб можна видобувати золото з моря. Певний час у цьому напрямі проводилися роботи, але їх довелося зупинити через крайню нерентабельність. А тут можна поставити установку на березі Чорного моря й викачати з нього все золото.

— Ну чому ж тільки з Чорного? Запливай у нейтральні води будь-якого моря чи океану — і видобувай. У цьому разі витрати повністю окупляться.