Україна — Франція: наукова перспектива

Франція має не лише сотні імен блискучих науковців у, без перебільшення, всіх галузях знань. Сучасна практика державної підтримки наукових досліджень теж народилася у Франції, а її "батьком" став Наполеон Бонапарт - не тільки відданий протектор учених (цим і до нього бавилися час від часу інші монархи), а й талановитий організатор і навчальних закладів (саме він знову відкрив закриті Революцією "королівські" університети), і дослідницьких лабораторій. Ця система у Франції й сьогодні має помітні особливості, порівняно з країнами британської традиції, де вся фундаментальна наука зосереджена виключно в університетах (здебільшого приватних), а прикладні дослідження ведуться переважно в гігантських центрах та лабораторіях, підтримуваних приватним-таки бізнесом.

Натомість у Франції держава залишається ключовим гравцем на дослідницькому полі. І, поряд із державними університетами, тут діють два наукових гіганти, які посіли, відповідно, перше і третє місця в розподілі грантів минулої 7-ї Рамкової програми Євросоюзу. Ідеться про Національний центр наукових досліджень (CNRS), який підписав контракти на 6,2% всієї суми наданої РП-7 грантової підтримки, та Комісаріат з альтернативної та атомної енергії (СЕА), здобуток якого становить 3,0% (друге місце із 4,9% дісталося німецькому Товариству Фраунгофера). Обидві ці установи наприкінці листопада відвідала представницька делегація ректорів провідних українських університетів, програму візиту якої сформувало посольство Франції в Україні.

CNRS було створено понад 75 років тому. Сьогодні це - майже 33 тис. співробітників (із них понад 11 тис. дослідників та майже 14 тис. інженерів), понад 1000 наукових і 100 обслуговуючих підрозділів та бюджет, що становить 3,4 млрд євро (з них 2,6 млрд надала Французька держава, решта - різноманітні європейські гранти і кошти від приватного сектора). Упродовж минулих років співробітники CNRS публікували в середньому 43 тис. статей на рік (перший показник серед усіх наукових організацій світу). Із CNRS вийшло 20 нобелівських лауреатів і 12 нагороджених медаллю Філдса (французька математична школа - одна з найсильніших у світі).

Сьогодні прибічники збереження в недоторканності нашої НАН та галузевих академій часто посилаються на CNRS як на важливий приклад функціонування успішної позауніверситетської системи фундаментальних наукових досліджень на Заході. Тож як реально співвідносяться показники CNRS і НАН?

За кількістю співробітників (майже 39 тис.) НАН досі переважає. Майже вдвічі переважає і за кількістю дослідників. Але за кількістю статей поступається більше, ніж на порядок. І це є підставою для гнівних філіппік "сердитих реформаторів": мовляв, ми в Україні марнуємо величезні гроші на науку…

Але якщо згадати, що бюджет CNRS (з урахуванням валютного курсу) нині більший у понад 30 разів, то публікаційна ефективність роботи учених НАН (порахована як співвідношення кількості публікацій до обсягу фінансування) виявиться вищою, ніж у їхніх французьких колег. І цю обставину слід пам'ятати. Адже сучасна наука - річ вельми витратна, й очікувати, що сьогодні можна робити якісні статті з проривних напрямів наук про життя чи з матеріалознавства без великих грошей, - принаймні безвідповідально…

А радикально скоротити НАН (лишивши тільки "проривні" колективи) - теж не вихід. Перевага і НАН, і CNRS полягає в тому, що там і там функціонує повноструктурна система за широким переліком природничих наук, і фахові команди міцного середнього рівня є підґрунтям для появи також і "проривних" дослідницьких груп та результатів.

Українські вчені примудряються на застарілому обладнанні отримувати сучасні результати й публікувати приблизно вдвічі більше статей на ту ж саму суму фінансування, ніж їхні колеги з CNRS. Це є, без перебільшення, подвигом із їхнього боку. І саме це досі робить їх цікавими партнерами у міжнародній співпраці. До речі, торік команди CNRS надрукували 298 статей з українськими співавторами. Це - втричі менше, ніж із росіянами. Але дисбаланс "наукових" бюджетних витрат у нас із сусідом-агресором - знову-таки, більший, аніж на порядок (звісно, не на нашу користь). А це означає, що відносна ефективність міжнародної співпраці в нас і тут вища.

Проте є принаймні одна цифра, де НАН, порівняно з CNRS, таки беззастережно програє. Нам із гордістю повідомили: 95% лабораторій CNRS працюють на базі або в тісному співробітництві з університетами, а більшість дослідників - ще й викладають. Аналогічного показника для НАН, здається, ніхто не рахував. Але він (суджу з власного емпіричного досвіду) виявиться істотно нижчим. І тут справді необхідні продумані заходи й стимули для його радикального підвищення. Адже альтернативою є тільки подальше старіння (а в перспективі - вмирання) української науки.

Ще один гігант французької науки - СЕА. Історично цей комісаріат виник як установа, що забезпечувала розвиток військової атомної програми. Але тепер до цього додалися і фундаментальні проблеми фізики високих енергій (тут СЕА тісно взаємодіє з ЦЕРН), і фотовольтаїка, і навіть найсучасніші медико-біологічні дослідження. У 10 наукових центрах СЕА (розміщених у 9 французьких регіонах) нині трудяться майже 16 тис. працівників. Але публікаційна активність СЕА помітно нижча, ніж у CNRS, - менше 5 тис. статей на рік у реферованих журналах (отже, тут розрив із НАН виглядає не аж так драматично).

Зате сумарний бюджет СЕА (за військовими й цивільними програмами) ще вищий, ніж у CNRS, і сягає 4,3 млрд євро. Тут наголос роблять на патентах і співпраці з бізнесом. Звісно, CNRS теж дбає про свою інноваційну складову й пишається місцем у першій сотні провідних інноваторів планети. Але для СЕА інноваційна активність взагалі є основним напрямом діяльності. Серед показників роботи структури - 106 успішних технологічних стартапів, починаючи з 2001 р., а також понад 500 провідних бізнес-партнерів.

Співпрацюють тут і з Україною. Коли нам показували, як народжуються різні елементи лінійного прискорювача, то підкреслили: титанову трубку без зварювального шва (це важливо - бо метал має витримати значний градієнт температури) виготовлено "десь на сході України".

…За трагічними подіями на українському сході французька наукова еліта стежить. І ставиться до України зі щирими симпатією та співчуттям. Це вже неабияке досягнення - з огляду на традиційну орієнтованість Франції на Росію. Адже навіть міст через Сену, що веде з Єлисейських полів до Палацу інвалідів, де поховано Наполеона, названий ім'ям Олександра ІІІ і несе традиційні "символи російської слави" (саме в час нашого перебування вибухнув скандал довкола фінансування Кремлем крайньоправого "Національного фронту").

Та й визнаймо чесно: упродовж минулих двох десятиліть Україна зробила вкрай мало для того, аби про неї знали у світі. Тому навіть освічені співрозмовники досі запитують: чи українська мова відрізняється від російської? Чи Україна хоч колись існувала окремо від Росії? І дуже дивуються, коли дізнаються, що Боголюбов чи Ландау не меншою мірою були й українськими фізиками.

Але Революція Гідності знову дала Україні шанс. Тому, коли французи чують про майже мільйон біженців із окупованих територій Донецької та Луганської областей (з них - майже 100 тис. студентів, найбільш мобільної і проєвропейської верстви населення), про 25 евакуйованих звідти вишів та наукових установ (евакуйованих - сказано надто сильно: виїхали люди, а обладнання, бібліотеки, наукові колекції залишилися в терористів), - вони щиро готові нам допомагати. І активно співпрацювати. Хоча й розуміють, що наш фінансовий внесок у цю співпрацю не може бути співмірним. І готові вибачити те, що наш Державний фонд фундаментальних досліджень через подвійний секвестр бюджету (перший - іще урядом Азарова, другий - уже після російського вторгнення) просто не мав змоги розпочати фінансування вже визначених раніше спільних проектів із CNRS…

Проте сьогодні тут покладають надії на розширення французько-українського наукового партнерства і на двосторонньому рівні, і в рамках ЦЕРН, і в рамках програми "Горизонт-2020", переговори про приєднання до якої в статусі асоційованого члена з початку 2015 р. Україна вже завершила. Тут готові обговорювати запропоноване нами перенесення щойно закритого в Москві представництва CNRS до Києва (це стало б іще одним стимулом для остаточного розвороту української науки, вимушеної багато десятиліть дивитися на північний схід, обличчям до значно розвиненішого Заходу).

Нарешті, тут один із впливових наукових чиновників у відповідь на мої слова про те, що російська наукова спільнота має теж заплатити свою ціну за підтримку загарбницької політики Путіна, відповів: "Ми традиційно вважаємо, що наука поза політикою, що співробітництво з росіянами має тривати. Але я розумію вашу позицію, і ми над цим подумаємо".

І вже зовсім неймовірно виглядав український прапор на балконі на одному з бульварів паризького середмістя, яким ми проїздили. Як і український прапор, піднятий поруч із французьким та європейським на честь нашої делегації біля входу до СЕА. Але часи змінюються. І ми не маємо права змарнувати той шанс, який дає нам сьогодні Історія.