"Тут запросто можна зустріти світил, які обідають із тобою в одній їдальні"

Уявіть, що ви - молодий учений і потрапили в найкращу міжнародну лабораторію фізики високих енергій. Фантастика? Ні. Відтоді, як Україна стала асоційованим членом Європейського центру ядерних досліджень (ЦЕРН), українці отримали більше можливостей для роботи/працевлаштування тут.

Дар'ї Терновій, молодому українському хіміку, дуже пощастило: вона опинилася серед перших українців, котрі працевлаштувалися у святая святих учених світу, щойно Україна набула статусу асоційованого члена ЦЕРН.

У більшості людей ЦЕРН асоціюється з Великим адронним колайдером (ВАК). Ця надпотужна споруда завдовжки 27 км міститься глибоко під землею на території відразу двох держав - Франції та Швейцарії. Експерименти, які проводяться з його допомогою, покликані розгадувати загадки Всесвіту. Але колайдер - це, звісно, не єдина гордість ЦЕРНу. Чим живе ця Мекка фізиків усього світу, як там працюється українцям? Про це та багато іншого DT.UA розпитувало Дар'ю Тернову.

- Як виглядає сам ЦЕРН? Чим він вас вразив?

-Це як окрема держава, в якій працюють люди дуже захоплені. Вони об'єднані спільною метою - поглибити знання людства про закони Всесвіту. Сам ЦЕРН схожий на науково-дослідний інститут з величезною кількістю будівель, лабораторій, цехів. У ЦЕРНу є два основних кампуси: в Meyrin (Швейцарія) і в Prevessin (Франція). Обидва містяться поруч із кордоном цих держав, за п'ять хвилин їзди автомобілем. На території кампусу Meyrin працюють відділення пошти, банку, страхової компанії. Взагалі, ЦЕРН дуже добре організований у соціальному плані. Коли ми з чоловіком щойно переїхали сюди, нам дуже допомогли у вирішенні всіляких бюрократичних та організаційних питань. Наприклад, допомагали вести всі переговори, пов'язані з реєстрацією, візами, страховками. Причому допомагають не тільки співробітникам, а й членам сімей. Платять навіть за навчання дітей у школах.

У ЦЕРНі дуже розвинена інфраструктура: тут багато спортивних секцій, усіляких умов для активного відпочинку. Попри те, що зарплати тут дуже непогані, є ще й досить серйозна соціальна підтримка, щоб учені могли спокійно займатися наукою, не відволікаючись на побутові питання.

- Що досліджує ЦЕРН?

-Основний фокус досліджень - фізика частинок, вчення про фундаментальні компоненти матерії. Але насправді програма досліджень набагато ширша - від ядерної фізики до фізики високих енергій, від вчення про антиматерію до можливих впливів космічних променів на хмари. Головне ж завдання Великого адронного колайдера - достовірно виявити хоч якісь відхилення від Стандартної моделі. Ця модель описує, що вся матерія (те, з чого зроблені наша галактика, планета й ми, зокрема) складається з певної кількості основних структурних елементів - елементарних частинок, керованих чотирма силами - фундаментальними взаємодіями. Принаймні це те, що відомо людству на сьогодні. Щодня фізики всього світу працюють над уточненням цих знань.

- Ви бачили колайдер ?

-Ні. Коли він працює - розганяє й зіштовхує частинки, туди не можна спускатися через високий рівень радіації. Коли колайдер зупиняють, рівень радіації знижується, і в деякі його частини можна спуститися й подивитися. Наприклад, велику зупинку заплановано на час різдвяних канікул. Тоді я, можливо, зможу побачити колайдер.

- Що ви робите в ЦЕРНі?

-Я працюю в HSE - Occupational Health & Safety and Environmental Protection unit. Основне завдання мого юніта - забезпечення безпечної роботи і захист довкілля. HSE Unit складається з п'яти груп, до них належить і власна пожежна бригада, і медичний сервіс, і група захисту від радіації. Я займаюся дослідженнями кабелів з акселераторів/прискорювачів. В акселераторах прискорюють частинки й надають їм велетенської енергії. До речі, Великий адронний колайдер - це теж акселератор/прискорювач. У ЦЕРНі тисячі кілометрів кабелів.

Під час роботи акселераторів створюється радіаційне тло, яке разом з іншими чинниками навколишнього середовища (киснем повітря, вологою, температурою тощо) впливає на матеріали. Кабелі в таких умовах досить швидко руйнуються і стають непридатними. Це може спричинити поломки або збої в роботі обладнання. Тому треба вміти прогнозувати термін служби кабелів (а це нетривіальне завдання, оскільки температура, рівень радіації, вентиляція та інші параметри не є постійними впродовж року й на різних ділянках, крім того, різні матеріали, з яких виготовлені кабелі, поводяться по-різному).

Таким чином, при правильній політиці використання та заміни кабелів можна, по-перше, зменшити кількість відходів (часто, щоб уникнути поломок, кабелі можуть замінювати ще до закінчення терміну їхньої служби), а по-друге, зменшити кількість кампаній із заміни кабелів, відповідно скоротити час перебування працівників в акселераторах (навіть під час технічних зупинок там є радіаційне тло).

Хочу підкреслити, що наша група не приймає рішення про заміну кабелів, не закуповує й не встановлює їх, ми досліджуємо проблему й можемо давати науково обґрунтовані рекомендації.

- Як ви потрапили в ЦЕРН? Чим саме ваше резюме зацікавило найкращу у світі лабораторію?

-Через знайомих ми з чоловіком (він фізик) дізналися, що в ЦЕРН потрібен хімік з інженерним бек-граундом і з бек-граундом у радіохімії. Саме те, що в мене було. Інженерну освіту я отримала в НТУУ "КПІ" за фахом "хімічна технологія органічних речовин" і навчалася в аспірантурі Інституту органічної хімії НАН України. Свою дисертацію робила у Франції і в Україні - це була програма подвійної аспірантури Cotutelle. У її рамках захистила PhD з хімії і фізичної хімії в університеті Страсбурга у 2014 р.

Тема, над якою я працювала, - дослідження екстракції радіонуклідів. Чому це цікаво? Тому що зараз у світі є дуже багато атомних електростанцій, і, відповідно, ми всі маємо справу з радіоактивними відходами. Щоб вони стали безпечними для довкілля, мусять минути мільйони років, тому на сьогодні гостро стоїть проблема переробки цих відходів. Я займалася і синтезом нових екстрагентів для радіонуклідів, і вивченням їхніх властивостей.

Інженерна освіта, досвід роботи в органічній та радіохімії виявилися хорошою базою для роботи з опроміненими кабельними матеріалами.

Я відіслала резюме, мене запросили на співбесіду, - і ось я в ЦЕРНі.

- Працівники ЦЕРНу - хто вони?

-Штат ЦЕРНу - 2250 співробітників, але тут одночасно може налічуватися до 13 тис. людей. Сюди входять користувачі (users), студенти, стипендіати, субпідрядники (subcontractors) і запрошені вчені з усього світу.

Основне ядро - це, звісно, фізики. Вони відповідальні за теоретичні уявлення, за знання. Однак у ЦЕРНі вдесятеро більше інженерів і техніків, ніж фізиків-дослідників. Чому так?

Для того, щоб вивчати фізику глибоко, необхідно використовувати дуже складні технології. Для проектування і втілення в життя цих технологій потрібні інженери різних профілів, а також техніки, що забезпечують плавну роботу всього обладнання, обслуговування, ремонт і оновлення, якщо треба.

Для побудови прискорювача частинок необхідна цивільна інженерія - для копання тунелів і встановлення інфраструктурних проектів. Інженери й техніки - для складання компонентів. Для адронного колайдера використовується передова кріогенна установка для охолодження його магнітів практично до температури абсолютного нуля (абсолютний нуль - це -273,15 °С, на практиці він недосяжний). Отож колайдер - найхолодніше місце на Землі!

Детектори, своєю чергою, створюють інші інженерні завдання. Їх компоненти й системи будуються й тестуються окремо, перш ніж почнуть працювати злагоджено. Використовуються кілометри проводки й тисячі електронних компонентів. Інженери життєво необхідні для ЦЕРНу - вони розширюють межі можливого в експериментальній фізиці і створюють найбільш передові експериментальні установки у світі.

Крім фізиків, інженерів, техніків, тут працюють люди найрізноманітніших професій: бухгалтери, адвокати, перекладачі, HR та багато-багато інших.

- У ЦЕРНі збираються найкращі вчені з усього світу. Там панує особливий дух?

-Так. Як би охарактеризувати цей дух, уникаючи ярликів? Тут збираються люди, які прийшли не заробляти, а знайти істину.

- Тобто наука - це ідея, що захоплює людину повністю.

-Так, саме так. Для мене це дуже незвичайний досвід - працювати в ЦЕРНі. Тут можна зустріти безліч захоплених і дуже специфічних людей. Вони повністю абстраговані від зовнішнього світу: їм однаково, як вони одягнені, як виглядають, вони цілком присвятили життя науці. Такі люди є скрізь, але в ЦЕРНі їх набагато більше. Запросто можна зустріти світил, які обідають із тобою в одній їдальні.

- Чи багато українців у ЦЕРНі? Чи ви спілкуєтеся?

-Інтерактивна карта про Fellowship Program показує, що в ЦЕРНі працюють двоє fellows з України. А скільки взагалі українців працює в ЦЕРНі, мені важко точно сказати. Знаю, що їх досить багато, проте на сьогодні я зустрічалася з Борисом Гриньовим і Максимом Титовим. У раді ЦЕРНу вони безпосередні представники України. ЦЕРН величезний, у ньому дуже багато внутрішньої номенклатури - організацій, підорганізацій, структурних одиниць.

ЦЕРН - інтернаціональний. Байдуже, з якої ти країни, головне - що ти робиш, а національна приналежність відступає на другий план.

- Українських учених цінують за кордоном?

-У нас рівень фінансування науки непорівнянний із європейським, китайським, американським. А для досліджень потрібне хороше оснащення.

Та якщо про якісь загальні риси - то можна сказати, що підготовка вченого відображає науково-освітню систему країни, котра його підготувала. Це може бути володіння навичками роботи з різним обладнанням (відповідно, лабораторії мають бути добре оснащені, студенти - молоді вчені можуть мати вільний доступ до обладнання), чи наявність доброї теоретичної бази (відповідно, високий рівень викладання, суворий екзаменаційний контроль), чи вміння пристосовуватися до різних умов, пошук нетривіальних рішень, - це властиво вихідцям із країн СНД. Якщо ж виділити характерну рису українського вченого - це комунікабельність.

- Працюючи за кордоном, ви спілкувалися з іншими молодими вченими. Вони планують повертатися в Україну?

-Більшість хочуть працювати за кордоном, а не в Україні, бо якщо ти хочеш займатися наукою в Україні, то треба мати якесь додаткове джерело доходу. Тим часом у мене є друзі, які, збагатившись досвідом за кордоном, хочуть віддати ці знання Україні й планують повернутися. У Страсбургу в мене є друг, який бере активну участь в Україні в різних наукових школах, конференціях і семінарах для молоді, що цікавиться хімією. Є навіть літня школа в Карпатах. Я й сама б хотіла зайнятися такою навчальною діяльністю зі школярами і студентами, щоб трошки привнести європейського компоненту в нашу освіту. Нині в нас такий час, що є доступ до всіх світових знань.

- Наше Міністерство освіти і науки у своїй комунікаційній стратегії запланувало кампанію на підтримку молодих учених-новаторів "Не дайте їм виїхати". Що, на вашу думку, наша країна могла б зробити для того, аби молоді перспективні вчені не виїжджали?

-Створити умови для досліджень - сучасні лабораторії. Хай їх буде менше, але якісніших. Зменшити бюрократію. Дати трохи більше свободи.

Ні для кого не секрет, що наука в Україні перебуває не в найкращому стані. Основна проблема полягає насамперед у фінансуванні. А це і зарплати вченим, і матеріали, і технічне оснащення лабораторій. Хороше обладнання дуже важливе для експериментальних наук. Тому не дивно, що вчені виїжджають із країни. У Європі, Штатах, Японії й Китаї є більше шансів реалізуватися як учений.

Тим часом рідна країна має безліч переваг перед закордоном - це і рідна мова, і культура, і родичі та друзі. Тим більше що за кордоном дуже складно знайти постійний контракт. Найчастіше після закінчення освіти починаються "постдоки" - це короткострокові контракти на два-три роки. Закінчується один - шукаєш інший, і так може тривати нескінченно. Якщо в тебе є сім'я, і чоловік або дружина теж учені, то шанси знайти роботу двом в одній країні, в одному місті дуже знижуються. А якщо є діти, то щоразу при переїзді в нову країну це ще одна додаткова мова, нове оточення. Це дуже виснажує. Тому, якби були хороші умови для життя і роботи на батьківщині, думаю, дуже багато людей не виїжджали б назавжди.

Тим часом, на мій погляд, молодим людям просто необхідно помандрувати й пожити в різних країнах. Це важливо і з професійного, і з життєвого, якщо можна так висловитися, погляду. З професійного - це збагачення різнобічним науковим досвідом. У нас вважається, що працювати на одному й тому самому місці довгі роки - показник стабільності та успішності. У Франції
(і взагалі в Європі) заведено робити магістерську роботу в одній лабораторії, кандидатську - в іншій, хоча б один постдок - у третій, а ще краще - взагалі в іншій країні. Я більше згодна з європейською системою.

- Ваше побажання співвітчизникам напередодні Нового, 2018-го року.

-Новорічні і різдвяні свята я зустрічатиму в рідному місті Запоріжжя. Усіх вітаю з прийдешнім 2018 роком, бажаю миру і благ!