«Світогляд» узявся проаналізувати корені націоналізму

Гортаючи науково-популярний журнал «Світогляд», котрий видає Національна академія наук України, ловиш себе на думці, що він нагадує «Природу» Академії наук СРСР. На щастя, у нинішньому українському журналі визначальним є прагнення поєднати технократичне з гуманітарним. Яскраве підтвердження тому — останній, десятий номер, який майже повністю присвячений аналізу теми українського національно-мовного розвитку. Причому проблема мови та культури розглядається дуже широко — аж до встановлення європейської ідентичності українців.

Серед статей особливо виділяється блискучий екскурс професора Римського університету «Ла Сап’єнца», наукового співробітника Інституту літератури НАНУ Оксани Пахлевської «Мова влади і влада мови в пострадянському Задзеркаллі». Витончений літературний стиль, філософський підтекст змушують читачів (про це я чув не від одного з них!) багаторазово перечитувати статтю, щоб вловити нюанси, які вислизнули при першому читанні.

Тематичний принцип добору матеріалів не раз рятував чимало журналів, у яких немає чіткої журналістської концепції, яка синергетично організовує видання. За наших умов, коли науково-популярної продукції на ринку помітно бракує, такий підхід редакції «Світогляду» може виявитися рятівним. Не виключено, що спеціалізовані випуски слід продавати в книгарнях як окремі самостійні тематичні видання, присвячені сучасній літературі, ключовим питанням історії, фізики, математики, біології... Вдалий журнал із аналізом взаємодії мови та культури не завадить перекласти і російською мовою для тих, хто поки перебуває в омані, що націоналізм — це щось таке, що хвилює кого завгодно, але тільки не нас...

Окрім низки журналів, академік Ярослав Яцків — головний редактор «Світогляду» — видає крихітними накладами силу-силенну книг, енциклопедій, науково-популярних збірок. Зусиллями цієї самовідданої людини виконується дуже важлива справа — закріплюється культурний шар, напрацьований попередніми поколіннями, зберігаються і стають доступними безцінні рукописи. Ця дуже важлива й потрібна робота не знімає іншого не менш важливого завдання — створення на цьому фундаменті масової науково-художньої літератури, яка видавалася б багатотисячними накладами і робила надбанням мільйонів те, що сьогодні доступне одиницям.

Уявляю скептичні посмішки щодо утопічності таких планів. Однак згадайте — донедавна важко було уявити, що в нас виросте потужна науково-фантастична література. Однак сьогодні вона вже є. Прикро, що її вигодували російські видавництва і цей пласт літератури вписався в російський контекст. Тепер українці не повинні прогавити і науково-художню літературу. У нас є чудові літератори (і не тільки в Києві, а й Львові, Луганську, Харкові, Дніпропетровську), котрі працюють у цьому жанрі.

На відсутність науково-художньої літератури на українському ринку вже було звернуто увагу на торішньому книжковому ярмарку у Львові. Удвічі прикро, бо цей напрям, як свідчить світовий досвід, сьогодні дуже швидко розвивається і приносить величезні прибутки. Приклад тому — видання в США книги «Цифрова спільнота» тиражем у 2,5 млн. примірників!..

Наведу ще один приклад із маленької Фінляндії. У країні існують дві спілки письменників — одна об’єднує авторів художньої літератури, в другій — зібралися літератори, які пишуть документальні та науково-пізнавальні тексти. Кількість членів у спілках приблизно однакова, але друга — значно успішніша як з боку популярності, так і прибутків видавців і літераторів. Не виключено, що блискучі успіхи, демонстровані сьогодні Фінляндією на ринку найсучаснішої техніки, пов’язані і з тим, що її молодь має можливість із молодого віку рідною мовою читати книги, що готують їх до життя в сучасному світі високих технологій.

Невже Україна, яка колись купувала півтора мільйона науково-популярних журналів на місяць і придбала незліченну кількість науково-художніх книг, сьогодні не є привабливим ринком для цієї продукції? Безумовно, є! Однак, щоб відродити напрям у новій якості, потрібні зусилля на державному рівні. Щоб це трапилося, насамперед необхідно, як зазначив нещодавно професор Максим Стріха, «розворушити саме наукове середовище», що, до речі, більше від інших зацікавлене в цьому. І не лише тому, що в науковій спільноті є блискучі літератори, чудові знавці теми, а й тому, що саме такі книги і журнали вербують до лав відданих дослідників і конструкторів молоді дарування...