Саме час схаменутися!

28 лютого, 2014, 18:25 Роздрукувати Bипуск № 7, 28 лютого-7 березня 2014р.
Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори
Відправити
Відправити

Атестація наукових кадрів має стати прерогативою вчених і наукових установ, а не бюрократів

Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори

Саме час схаменутися!

Наша наука катастрофічно втрачає висококваліфіковані кадри. Як свідчить офіційна статистика, за роки незалежності кількість спеціалістів, зайнятих науковою та науково-технічною роботою, зменшилась у 3,6 раза.

Таким чином, за кількістю науковців на тисячу зайнятого населення Україна опустилася до найнижчого в Європі рівня - 3,7 чол. (у Польщі - 6,4; Чехії - 8,8; Німеччині - 11,5; по країнах ЄС-27 - 9,2), що суперечить як світовим тенденціям, так і потребам науково-кадрового забезпечення модернізації економіки України на інноваційній основі.

Частка виконавців наукових досліджень і розробок (дослідників, техніків та допоміжного персоналу) в загальній кількості зайнятого населення у 2012 р. в нашій країні становила 0,52%, у т.ч. дослідників - 0,34%.

За даними 2010 р., у країнах Європейської співдружності найвищим цей показник був у Фінляндії (3,27 і 2,34%), Данії (3,12 і 2,02%) та Португалії (2,17 і 1,93%); найнижчим - у Румунії (0,42 і 0,33%), Кіпру та Болгарії (0,68 і 0,46%).

Як, здавалося б, треба діяти державі в такій ситуації? Перш за все -зробити все можливе для поповнення наукових установ талановитою молоддю. Головне, що для цього потрібно і на що всі звертають увагу, - забезпечити достойну оплату праці в науці.

Але не можна не звернути увагу у зв'язку з цим і на інший, безпосередньо пов'язаний із оплатою праці, бік проблеми - підготовку та атестацію наукових кадрів. Читаючи висловлювання з цього приводу наших МОНівських чиновників, волею яких безперервно реформується вітчизняна система атестації, починаєш сумніватися: а може, й справді найбільша наша біда - це ота молодь, що "так і пре в науку". І треба зробити все можливе, аби її туди не допустити. Адже якщо проаналізувати загальні тенденції у змінах, що вносилися впродовж останніх десятиліть у правила, якими регулюється в Україні атестація наукових кадрів, неважко помітити: всі вони зводилися до запровадження дедалі більшої кількості суто формальних перепон, що ними утруднювалось визнання молодого дослідника справжнім науковцем (тобто кандидатом, а тим більше - доктором наук). При цьому в офіційно прийнятих і затверджених Кабінетом міністрів України документах фактично визнано, що держава перестала довіряти при оцінці кваліфікації молодих спеціалістів вітчизняним ученим і науковим установам, вітчизняним науковим журналам, спеціалізованим вченим радам. Тільки авторитет зарубіжної науки стає головним критерієм якості виконаних досліджень!

Те, що в деяких напрямах суспільствознавчих досліджень справді надто часто стали траплятися випадки профанації наукового пошуку, і авторитет ряду спеціалізованих вчених рад досить сумнівний, - звісно, прикра реальність. Але чи з того боку заходила влада, і, зокрема, МОН, для усунення цих явищ? Формально-бюрократичними обмеженнями ситуація тільки дедалі більше заганяється у глухий кут.

Якби було бажання справді скористатися для розв'язання проблеми закордонним досвідом, то годилося б звернути увагу на те, що в розвинених країнах еволюція процедур присвоєння вчених ступенів рухається, фактично, у протилежному напрямку: там самій процедурі атестації надають дедалі меншого значення. Фактично, захист зводиться до предметної розмови з трійкою призначених ученою радою експертів, які підтверджують, що конкретний дослідник справді вже здатний проводити самостійні наукові дослідження. При цьому найбільша увага звертається на те, яка саме дослідницька інституція підтверджує, що та чи інша особа вже є "доктором філософії": коли це авторитетний університет або дослідницький інститут, то й вплив набутого ступеня на подальшу долю молодого дослідника вирішальний. Тому науковці у своїх візитках обов'язково вказують не тільки свій учений ступінь, а й установу, яка цей ступінь присвоїла. Коли ж установа не має належного авторитету, на наданий нею науковий ступінь практично ніхто не звертає уваги.

У нас традиційно наводився аргумент: так за ступінь же доплачує держава, отже, вона й повинна гарантувати обґрунтованість наданих вчених ступенів і звань. Аргумент цей виник тоді, коли доплата за ступінь практично подвоювала заробітну плату науковця. І в очах широкого загалу таке уявлення зберігається й донині.

Проте сьогодні, наприклад, у нашому інституті молодший науковий співробітник (мнс) без наукового ступеня отримує 2542 - 2691 грн (точніше, він їх не отримує, - таку суму йому нараховує бухгалтерія, а потім ще близько 500 грн. повертає у бюджет у вигляді податків та зборів). Після захисту кандидатської дисертації ставка мнс збільшується аж на 15%! Тобто цей "привілейований" науковець, що нарешті "прорвався в науку", у результаті не виходить навіть на рівень половини
середньої заробітної плати по м. Києву (у грудні 2013 р., згідно з офіційною статистикою, вона становила
5618 грн ). Зауважимо, що всі наведені розрахунки працюють за умови, якщо в наукової організації є вдосталь коштів, в іншому ж (і досить поширеному сьогодні) разі наукового співробітника просять "добровільно" взяти на кілька днів відпустку за власний рахунок, щоб дирекція могла звести кінці з кінцями.

Логічно запитати: невже заради того, щоб не віддати якомусь молодшому науковому співробітникові цю жалюгідну надбавку, наша держава вибудувала таку потужну бюрократичну структуру?! На її вершині гордо й велично вмостився міністр освіти і науки (до останнього часу Д.Табачник навіть особисто підписував усі кандидатські й докторські дипломи!)...

Так і хочеться вигукнути: схаменіться, люди! Не потрібна ця потужна бюрократична система ні науці, ні міністерству. Віддайте її повністю авторитетним науковим установам, адже саме вони визначають і рівень наукових досліджень, і реальні можливості для оплати праці своїх співробітників.

Правда, у "всенародній тіньовій економіці", яка склалася на сьогодні в нашій країні, ціла низка спеціалізованих учених рад перетворилася на ще один потужний бар'єр, який гальмує поповнення науки молоддю. Починалося з того, що в держави не вистачало коштів на оплату праці опонентів та рецензентів, і тому низка спеціалізованих вчених рад крізь пальці дивилася на "ініціативу" пошукачів узяти на себе ці витрати. Але апетит до нового джерела прибутків поступово зростав, і сьогодні в деяких ВНЗ створено справжню систему напівлегальних поборів, пройти крізь яку далеко не кожному аспіранту під силу, - витрати для "забезпечення захисту" сягають уже десятків тисяч гривень.

Тож чи не час зупинитися й припинити пиляти гілку, на якій тримається наша і без того ослаблена наука. Адже прирощення наукового потенціалу, яке матеріалізується в підготовці наукової зміни, - один із найважливіших результатів діяльності кожного вченого. І сьогодні ця істина особливо актуальна.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК