Про еволюцію людини розповіли... воші

Ученим наразі не вдалося вибудувати досить переконливе й несуперечливе дерево еволюційного розвитку людини. Проте в останні роки Девіду Ріду з Флоридського музею природознавства в Гейнсвіллі й Марку Стоункінгу з Інституту еволюційної антропології Макса Планка в Лейпцигу вдалося істотно просунутися в розв’язанні цієї проблеми. Що несподівано — у цьому їм істотно допоміг давній супутник homo sapiens — воша.

Як відомо, ця настирлива комаха настільки прив’язана до людини, що не визнає жодного іншого хазяїна. І гине вже через кілька годин після розлуки з ним. Причому таку зворушливу «вірність» вони зберігають уже як мінімум шість мільйонів років — відтоді, як представникам роду Pediculus довелося зробити остаточний вибір між нашим предком і прародичами сучасних шимпанзе. А от лобкова воша, запевняють дослідники, належить до іншого роду. Її представники відвіку облюбували горилу. Момент, коли відбулося зараження людського предка лобковою вошею, може свідчити про втрату волосяного покриву на поверхні тіла. Як показує порівняльне вивчення ДНК комах, це відбулося приблизно 1,8 млн. років тому.

Утім, і сучасна головна воша представлена двома окремими лініями. Одна з них зустрічається переважно в Америці й Гондурасі, а друга розповсюджена набагато ширше. Поділ цих ліній, стверджують учені, відбувся нібито 1,18 млн. років тому, коли частина давніх людей залишила Африку й заселила Американський континент. Наші далекі предки, котрі залишилися в Африці, дали початок homo erectus у Східній Азії й неандертальцям у Європі. У черговий раз давні люди залишили Африку вже 50 тисяч років тому. Правда, пізніше різноманітні лінії давніх людей зустрілися й обмінялися своїми вошами. Аналіз ДНК останніх і дозволяє заповнити проломи на древі еволюції людини.