Подолати плагіат. Місія неможлива?

Академічну спільноту України сколихнув черговий плагіатний скандал. Цього разу - довкола обраних членів Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО).

Це не перший випадок зафіксованого плагіату в обраних членів НАЗЯВО - органу, покликаного перевіряти якість освіти в українських вишах. Тут варто згадати, що законом "Про вищу освіту", крім іншого, передбачено створення у рамках агентства Комітету з питань етики, який має проводити перевірки на плагіат та, у разі його виявлення, приймати рішення про позбавлення наукового ступеня. Чи зможуть цю функцію виконувати такі новообрані члени НАЗЯВО? Вочевидь, сплеску боротьби за академічну доброчесність годі очікувати.

Тим часом ситуація - критична й потребує негайного втручання. Зниження внутрішньої вимогливості, толерантність до низької якості та плагіат стали усталеною нормою життя академічної спільноти в Україні. Відтак, у нас щороку фіксується дедалі більше захищених дисертацій (у 1993 р. в Україні було захищено 3016 кандидатських дисертацій, а 2014-го - 7740), але при цьому якість вищої освіти падає, міжнародна наукова присутність непристойно низька, з урахуванням наявного потенціалу, а науковий ступінь, фактично, став ознакою статусності, а не наукових здобутків.

Внаслідок цього найбільше потерпають достойні викладачі та дослідники, на яких падає тінь сумніву в якості їхніх праць через недоброчесність інших колег.

Тому ситуацію, безперечно, треба змінювати. І так само треба розуміти, що культурна зміна, утвердження норми про неприпустимість плагіату, забере багато часу. Проте змінити окремі процедури, скеровані на посилення боротьби за академічну доброчесність, - можна швидше. Власне, перші кроки в цьому напрямі робило Міносвіти впродовж останніх 12 місяців. Було напрацьовано ідею та технічне рішення для створення Національного репозитарію академічних текстів.

У липні пропозиція Міносвіти щодо створення репозитарію заручилася підтримкою на політичному рівні.

Передбачається, що в Національному репозитарії міститимуться тексти дисертацій та наукових статей, а також - із часом - магістерських та бакалаврських кваліфікаційних робіт. Саме відсутність єдиної бази робіт сьогодні унеможливлює якісну перевірку на плагіат. Попри наявність досить багатьох технічних рішень для антиплагіатних перевірок, без бази порівняння перевірка здійснюється лише частково.

Планується, що репозитарій складатиметься з двох частин - відкритої та закритої. З 2014 р., відповідно до Закону "Про вищу освіту", всі дисертації перед захистом мають публікуватися он-лайн. Відтак, можна буде розмістити у відкритому доступі тексти всіх робіт, які були захищені після набрання чинності Законом. Власне, виявлення плагіату в окремих роботах упродовж останніх двох років - результат впровадження цієї норми та розширення доступу до текстів дисертацій. Коли текст є онлайн - то перевірити наявність плагіату в ньому значно легше, ніж якщо доступ до тексту обмежений.

Закрита частина міститиме роботи, захищені до 2014 р., і статті, які не розміщені он-лайн і на оприлюднення яких автор не дав згоди. Там зберігатимуться і студентські роботи. Тим часом доцільно було б передбачити норму, згідно з якою автор за бажання може дати дозвіл на розміщення своєї роботи онлайн, навіть якщо її було захищено до 2014р. Такі охочі знайдуться: люди, котрі хочуть довести, що вони дотримуються високих академічних стандартів у науковій роботі.

Безперечно, при цьому в процесі перевірки на плагіат здійснюватиметься звірка і з закритою, і з відкритою частинами бази.

Деякі університети вже сьогодні створюють свої репозитарії, в яких зберігають дисертації, тексти наукових праць викладачів та дослідження студентів. У когось ці репозитарії відкриті, у когось - закриті. Планується, що в Національний репозитарій будуть підвантажуватись роботи і з цих університетських електронних баз. Проте першим кроком має стати підвантаження до бази текстів робіт, які зараз зберігаються в Українському інституті науково-технічної і економічної інформації (УКРІНТЕІ).

Дехто зауважує, що Національний репозитарій не потрібен, адже й так усі роботи зберігаються в одному місці. Проте на сьогодні електронні копії дисертацій зберігаються розрізнено, не в єдиній базі, а на окремих носіях. А отже, звіряти з ними в автоматичному режимі - неможливо. Зведення робіт до єдиної бази покликане вирішити саме цю проблему. Крім того, створення національної бази текстів спростить роботу для науковців. Сьогодні, щоб ознайомитися з дослідженнями на ту чи іншу тему, треба їхати до Києва, писати заяву в УКРІНТЕІ, з проханням переглянути чиюсь дисертацію. Або ж платити невідомій особі, котра за невеликий переказ грошей робить те саме, тільки незрозуміло на яких підставах. З повноцінним запуском репозитарію всі роботи стануть доступними он-лайн. Звісно, буде забезпечено належний захист робіт, їх неможливо буде змінювати, щодо кожної роботи фіксуватиметься статистика її переглядів, адміністратори зможуть бачити, хто саме її переглядав, скільки разів. Можна буде також здійснювати пошук за автором, ключовими словами тощо. Розробники, крім того, пропонують зробити додатковий функціонал: науковці зможуть підписатися на оновлення з тієї теми, яка їм цікава, і отримувати сповіщення, якщо хтось захищає дисертацію за цією тематикою або додав нову роботу.

Більше того, в репозитарії буде вся інформація щодо спеціалізованих вчених рад, щоб люди могли бачити, хто, де й коли отримав свій науковий ступінь, хто писав відгук на роботу тощо. Таким чином, очікуємо на підвищення відповідальності у членів вчених рад та офіційних опонентів за ті рішення, які вони приймають, адже їх історія зберігатиметься у базі і буде відкритою для громадськості.

Крім того, хоча репозитарій не є ноу-хау, - його аналоги існують у різних державах, зокрема Польщі, Естонії, однак прикладів такого широкого функціонального спектру і юзер-орієнтованого програмування поки що немає ніде. Адже напрацювання щодо репозитарію - це не лише спосіб боротьби з плагіатом. Репозитарій, окрім того, зможе: а) зробити значно прозорішою процедуру захисту дисертацій; б) полегшити доступ науковцям до результатів копіткої праці своїх колег.

До прикладу, на сьогодні розробники пропонують такий алгоритм потрапляння дисертації в базу: на етапі, коли дисертація має публікуватися он-лайн на сайті навчального закладу, вона паралельно публікується в репозитарії й перевіряється на плагіат. Результати такої перевірки потраплятимуть до вченої ради. У разі виявлення плагіату вчена рада приймає рішення про подальший допуск до захисту. І тут варто згадати іншу норму закону "Про вищу освіту" - відповідно до якої за виявлений плагіат у дисертації відповідатиме не лише науковець, а й вчена рада. Адже виявлений плагіат є підставою для розпуску вченої ради. Тому розширення можливостей перевірки на плагіат - це й механізм захисту для доброчесних вчених рад. Проте одночасно такі ширші можливості створюють загрозу для тих рад, котрі звикли до інших методів роботи. Тому ці норми необхідно чітко зафіксувати на рівні нормативних актів. Прийняте розпорядження Кабміну передбачає, що Міносвіти має впродовж трьох місяців напрацювати Положення про репозитарій, і сподіваємося, що напрацьовані технічні рішення буде відбито в цьому Положенні.

Очевидно, що сам по собі репозитарій не змінить академічну культуру одномоментно. Автоматична перевірка не зможе виявити плагіат у разі перекладу з іншої мови, наприклад. І навпаки - результат кожної технічної перевірки має перевірятися науковцями для прийняття кінцевого рішення. Проте репозитарій дозволяє вивести проблему на інший рівень. Але слід розуміти, що для подолання епідемії плагіату необхідні тривалі спільні зусилля академічної спільноти, чиновників, політиків.

Недостатньо виявляти плагіат. Потрібно, щоб факт його виявлення був підставою для санкцій. А сама перевірка на плагіат має стати обов'язковою вимогою для зайняття посад, щонайменше, в освітньому та науковому середовищі. Закон "Про вищу освіту" передбачає конкурсність при призначеннях на посади в університетах, Закон "Про наукову та науково-технічну діяльність" прописує обов'язковість конкурсів для зайняття наукових посад. Неважко до законодавства внести норму, якою зобов'язати здійснювати обов'язкову перевірку на плагіат для допуску до участі у конкурсі на всіх рівнях: від старшого викладача і дослідника - до ректора університету, очільника наукової установи та члена Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти. Сподіваємось, у парламенті знайдуться голоси для підтримки таких змін до законодавства.

Адже вже й тепер нам відомі окремі політики, котрі бажають опублікувати свої дисертації онлайн, щоб довести власну доброчесність. Такі кроки так само мають ставати частиною загальнонаціональної кампанії подолання академічного обману.