«ОБЛИЧЧЯ» НА МАРСІ СКИДАЄ МАСКУ

Більшість читачів «ДТ» старшого покоління ще пам’ятають, який пережили шок, глянувши на опублікований усіма газетами світу сенсаційний знімок певного утворення на поверхні Марса з яскравою багатообіцяючою назвою «Обличчя». Фото було зроблено 25 липня далекого 1976 р. з борту космічного апарата Viking 1. Апологети гіпотези про древню марсіанську цивілізацію не сумнівалися: вперше після відкриття Джованні Скіапареллі каналів на поверхні Марса їхня гіпотеза отримала настільки блискуче підтвердження. Їхні посоромлені противники сердито бурчали, мовляв, поживемо — побачимо. Ось прожили 25 років — і що ж?

...Коли незадовго до закінчення робочої зміни до керівника робочої групи супроводу польоту космічного апарата Viking 1 увірвався один із його підлеглих, голосно лементуючи: «Воно дивиться на нас! Обличчя дивиться на нас!», — учений трохи збентежився. Робота в його людей була рутинною і досить одноманітною — переглядати нескінченні, здавалося б, масиви із зображеннями поверхні Марса, щоб вибрати придатне місце для посадки марсіанського модуля Viking Lander 2. Сьогодні він попросив своїх підлеглих бути особливо пильними, бо місцина, яку перевіряли — плато Кедонія, — за всіма своїми характеристиками була найперспективніша.

Наблизившись до монітора, учений зрозумів причину хвилювання молодшого колеги: з екрана на нього справді дивилося людське обличчя. Чітко прозирали око, ніс, частина рота, половина обличчя ховалася в тіні. Хоча космічний апарат перебував на відстані близько 1900 км від поверхні Марса, зображення вражало своєю виразністю і чіткістю (щоправда, після неабиякого втручання земного оператора — операцій контрастування, врахування всіляких поправок і редукцій). Досить великими були й розміри зображення — близько півтора кілометра в діаметрі і майже 500 метрів заввишки.

В екстреному порядку перевірили всі 18 отриманих у цьому сеансі зображень і, виконуючи волю керівництва Jet Propulsion Laboratory, підготували для ЗМІ інформаційне повідомлення, опубліковане 31 липня 1976 р. Все побачене вчені чітко й однозначно прокоментували як «...величезне кам’яне утворення... схоже на людське обличчя... гра тіней, що створює ілюзію очей, носа і рота». Однак з легкої руки оператора зображення отримало назву «обличчя на Марсі», або просто «Обличчя».

«Обличчя» не ввійшло в офіційну номенклатуру деталей рельєфу Марса, затверджену Міжнародним астрономічним союзом, але відоме всьому світові краще, ніж «Боброве Озеро» чи «Затока Циклопів» (теж деталі марсіанського ландшафту).

Публікуючи фотографію «Обличчя», учені й гадки не мали, якого джина випустили вони в земний світ...

На наступні 22 роки «обличчя» стало хітом №1 для цілого покоління уфологів, та й у громадському житті резонанс воно викликало незвичайний — понад 200 книг, близько 3000 статей, понад 300 ток-шоу на радіо й телебаченні, голлівудський фільм «Марсіанська місія» тощо. На сором деяких серйозних учених-астрофізиків, вони, піддавшись масовій «психічній» атаці, всерйоз розглядали марсіанський феномен як своєрідний сигнал — застереження? нагадування? — марсіанської цивілізації, існуючої чи давно зниклої. Уфологи наполягали: підтвердження штучності «Обличчя» буде чи не найбільшим відкриттям людства. Тож треба облишити всі свої наукові вишукування і якщо не завтра, то вже неодмінно післязавтра спорядити екстрену експедицію на Марс для встановлення контакту з творцями надзвичайного утворення. Своєрідним апофеозом «фейсоманії» стало повідомлення на одній з уфологічних конференцій, що, мовляв, при певному куті освітлення і збігу ще якихось обставин на «Обличчі» можна побачити... сльозу. «Обличчя» оплакує нас, нерозумних землян, які повторюють помилки зниклої марсіанської цивілізації? Чи талан нерозумних марсіан?..

На жаль, ні завтра, ні післязавтра людство не змогло навіть наблизитися до вирішення цього епохального завдання. І зверстані на пару десятиліть наперед плани космічних досліджень були тому перешкодою, і очевидне для уфологів, але вперто ігнороване ученими, небажання Марса відкривати свої таємниці — про що мали свідчити чотири невдалі спроби американських і радянських учених розпочати глобальні дослідження Червоної планети. А уфологи тим часом уміло підігрівали «всенародне обурення». «Ніякого справді наукового вивчення «Обличчя» під егідою НАСА бути не може!», «Керівництво НАСА і консервативна частина наукового співтовариства єдині у своєму бажанні приховати від громадськості реальні результати досліджень!», — це лише відгуки бурхливої наукової, а якщо точніше — навколонаукової, полеміки, що затопила американські ЗМІ наприкінці 70-х — початку 80-х років.

Тому цілком зрозуміле прагнення НАСАвських чиновників якомога швидше розв’язати проблему «Обличчя». У програмі досліджень Марса космічним апаратом Mars Global Surveyor (MGS) окремим пунктом стояло завдання: отримати знімки «Обличчя» в різних умовах освітлення, у різні пори марсіанського року. Специфіка роботи MGS, який розпочав створення докладної карти поверхні Марса у вересні 1997-го, була така, що лише 5 квітня 1998 р. склалися більш-менш придатні умови для фотографування цікавої для вчених місцевості. Програму дослідження унікального природного утворення продумали до дрібниць, і апарат, сфотографувавши з першої спроби «Обличчя», здійснив два маневри над поверхнею планети, щоб одночасно вивчити ще два дуже підозрілі утворення — «Місто» та «Міський квартал». Із нетерпінням очікуючи цього історичного моменту, уфологи були жорстоко розчаровані. Річ у тому, що просторова роздільність Mars Orbiter Camera на порядок вища, порівняно з бортовою фотокамерою Viking 1, тому навіть найзатятіші оптимісти-уфологи із жалем констатували: зарахувати побачене ними на екранах моніторів до розряду артефактів (штучних утворень) украй важко.

Однак фанати уфологічного племені, намагаючись відтягнути неминуче розвінчання доказів існування марсіанської цивілізації, вхопилися за визнання астрономами не стовідсоткової якості зображення. У момент пролітання MGS над Кедонією там лютувала марсіанська зима, і фотографування робили крізь тонкий прошарок хмарності. До речі, скептики добряче попсували нерви уфологам уїдливими зауваженнями, мовляв, цю хмарність теж організували марсіани як димову завісу від очей занадто настирливих землян.

Однак тут відкрилися широкі можливості для творчості уфологів — область справді виявилася унікальною за кількістю виявлених у ній специфічних деталей рельєфу. Щоправда, цю специфічність невдовзі визнали високою мірою детермінованою однією-єдиною деталлю — «Обличчям». По сусідству з ним виявилися «Місто», «Фортеця», «Безодня», «Купол», «Піраміда», «Міський квартал». Не обійшлося і без традиційної для уфологів гри в цифри. З’ясувалося, що географічна марсіанська широта певного утворення по сусідству з «Обличчям» — його прозвали D&M Pyramid (на честь астронома Merton Davies) дорівнює... arctan (e/p). Таких випадкових збігів у сусідів «Обличчя» не може бути!

Спроби отримати якісніші зображення «Обличчя» з участю MGS робилися неодноразово протягом трьох наступних років — спочатку з еліптичної орбіти, потім із кругової полярної. Однак роздивитися його з використанням вузькокутової камери ніяк не вдавалося, а коли в лютому 2000 р., дуже вдало розрахувавши ракурс, спостереження все ж таки провели — інформація на Землю не потрапила. Уфологи навіть цей тривіальний, із погляду професіоналів, факт збою передавальної апаратури витлумачили як свідчення активного опору якихось сил на Марсі спробам землян розвідати марсіанські секрети.

Коли в січні 2001 р. MGS успішно впорався з основною програмою і було ухвалено рішення працювати до зносу, перед учасниками нової розширеної програми поставили першочергове жорстке завдання: отримати високоякісне зображення «Обличчя», яке добряче-таки попсувало кров керівництву НАСА. І хоча невдоволення платників податків вдалося трохи пригасити пропозицією увічнити своє ім’я на лазерному диску, який планували відправити на поверхню Марса з експедицією Mars Odyssey, — кампанія у ЗМІ з обвинувачення НАСА в приховуванні якихось свідчень існування марсіанської цивілізації, якої не припиняли уфологи, постійно відривала учених від виконання своїх наукових завдань.

...8 квітня 2001 р. над Кедонією був безхмарний літній день, MGS пролітав над «Обличчям» на відстані 450 км, вузькокутова камера «дивилася» не прямо вниз, а під кутом близько 30 градусів, роздільність становила близько двох метрів. Фахівці з центру управління гарантували, що вони змогли б помітити на поверхні Марса предмети на кшталт літака, єгипетської піраміди чи навіть невеликої хатини. «Диспозиція» апарата для отримання відмінних зображень була майже ідеальною — і ці зображення було отримано!

Більше того, усвідомлюючи важливість покладеного на них історичного завдання, фахівці перелопатили більше п’яти гігабайтів інформації, отриманої ще одним бортовим приладом MGS — лазерним альтиметром (висотоміром) — MOLA, здатним вимірювати висоту утворень на поверхні Марса з точністю до 30 см. Оскільки область, яку досліджували, має багато схожих на «Обличчя» геологічних структур (але без очей, носа й рота), було виміряно висоти й розміри близько сотні таких утворень. Більше того, з допомогою потужного комп’ютера проведено тривимірне моделювання всіх досліджуваних об’єктів, з урахуванням умов освітлення їх Сонцем і зміни його протягом зйомки. Вчені переконалися, що дані MOLA інформативніші, порівняно з прямими знімками, але не настільки наочні. Слід наголосити й на тій обставині, що коли 1976-го і 1998 р. інформація у ЗМІ потрапляла чи не в день спостережень, то результати 2001 р. з’явилися в прес-релізі НАСА лише через місяць — учені намагалися дати абсолютно достовірну інформацію. Однак ця затримка дала привід для чергових інсинуацій із боку уфологів: мовляв, протягом місяця можна було створити яку завгодно фальшивку, тож «ми знову вам (ученим) не віримо».

То все ж таки, який остаточний вердикт вчених стосовно «Обличчя»? «Ні очей, ні носа, ні рота!» — такий короткий коментар Джима Гарвіна, керівника програми дослідження Марса. «Це звичайний лавовий купол (столова гора), природне утворення, схоже на ті, яких багато трапляється в Західній Америці». Серед сотень таких структур, що заповнюють Кедонію, воно випадково набуло рис, які нагадують людське обличчя. «Колоністу із експедиції з планети Друмбу (зоряна система Спікі) і на думку не спало б бачити в «Обличчі на Марсі» щось штучне, бо на обличчі у нього (друмбушанина) троє очей, ніс на потилиці, а рот розміщений вертикально». Старанно плекана уфологами версія про штучність утворення під назвою «Обличчя» виявилася булькою, черговою містифікацією із серії оповідань про зелених людців, космічних прибульців, контактерів тощо.