НП У КОСМОСІ

На початку квітня 1979 року транспортний космічний корабель «Союз-33» під управлінням космонавтів М.Рукавишникова й Г.Іванова (Болгарія) було віддано на заправну станцію на космодромі Байконур. Начальником заправної випробної групи від військової частини був я.

Ми не передбачали, що кожному члену обслуги доведеться давати письмові пояснення з приводу заправки корабля Рукавишникова й Іванова. Але сталася серйозна аварія, що реально загрожувала назавжди залишити екіпаж у космосі. Якби комісія виявила факт недозаправки корабля чи заправки неякісними компонентами, нам загрожували б великі неприємності. На щастя, нашої вини у виході рушійної установки з ладу не було.

Ось як це сталося.

«Сатурни» стартують до космічного дому «Салют-6»

Існує практика, коли до довгочасної орбітальної станції (конструкції нашого земляка, киянина В.Челомея) стартує так званий екіпаж відвідування. Він мав перебувати на орбіті вісім діб разом з екіпажем основної експедиції та вести наукові дослідження. Основний екіпаж «Салюта-6» — космонавти В.Ляхов і В.Рюмін — перебували в космосі з 25 лютого 1979 р., тож із нетерпінням чекали на своїх колег, скучивши за людським спілкуванням.

Екіпажу відвідування дісталися позивні «Сатурни». 10 квітня ракетоносій Р—7А успішно вивів корабель на орбіту. Дальнє зближення було виконано нормально, й екіпаж космічного корабля «Союз-33» почав підготовку до стикування зі станцією.

Невагомість внесла несподівані відчуття: у космонавтів з’явилася стійка ілюзія, що вони приклеєні до стелі, а пульт висить унизу. Та ілюзії ілюзіями, а коли корабель ввійшов у зону радіозахоплення станції, настав час діяти. Почали процес зближення. П’ять включень рушійної установки при виконанні дальніх маневрів зближення пройшли штатно, двигун працював рівно. Сталу роботу рушійної установки підтверджувало легке перевантаження в кабіні корабля.

Сигнальні транспаранти горять рівним світлом, стрілки приладів плавно переміщуються на шкалах. Немає ніяких ознак наближення біди, а вона поруч, у кількох хвилинах!.. «Союз» зближується зі станцією, ось до неї вже 16 км, швидкість зближення 24 м/с. На відстані п’яти кілометрів станцію видно чудово. Екіпажі станції і транспортного корабля зібрані й готові до стикування. Дальність скоротилася до трьох кілометрів. І тут у роботі зближувально-коригуючої установки «Союзу-33» почалися збої.

Рукавишников відзначив за показаннями приладу, що швидкість зближення стала дещо більшою, ніж слід. Система управління реагує миттєво: відбувається гальмування з метою погасити швидкість, двигун виключений. Екіпаж «Союзу» чекає включення рушійної установки на розрахунковий час роботи 6 секунд. Двигун включився, але як? Різкий поштовх у кормовому відсіку, двигун більше не сичить, як рівно працюючий примус, натомість лунає клекотіння. Кабіна корабля тремтить від сильної вібрації, приладова дошка пульта космонавтів із великою амплітудою стрибає на амортизаторах. Стабілізація «Союзу» порушується, умовний ніс корабля різко задирається вгору. Спрацьовує автоматика, знову вимикаючи двигун. Панель пульта спалахнула червоним кольором аварійних транспарантів.

Минуло якихось чотири секунди, а як багато сталося подій! Корабель не загинув, але серйозно постраждав і, схоже, вийшов із ладу. А внизу розляглася Атлантика, і під місцем планованого стикування немає жодного плавучого командно-вимірювального пункту управління, через який Центр управління польотами одержує телеметричну інформацію про проведене стикування.

Микола Рукавишников, відповідно до інструкції, повідомляє на Землю про те, що сталося. Георгій Іванов доповнює доповідь командира. Земля мовчить, а транспортний корабель дедалі більше розходиться зі станцією. Командир розуміє, що про стикування тепер не може бути й мови; відтепер усі думки екіпажу тільки про врятування корабля та спробу повернути його на Землю. Іванов доповідає, що тиск у баках у нормі, і виконує команду: провести контроль системи життєзабезпечення.

Слух екіпажу «Союзу» напружився: заклацали локальні телеметричні комутатори — пішло інтенсивне скидання інформації на Євпаторійський вимірювальний пункт. Центр управління польотами, нарешті, ожив, він викликає на зв’язок екіпаж станції «Салют-6». Від В.Ляхова і В.Рюміна зажадали чітко доповісти, що ті бачили в момент включення двигуна на ділянці зближення зі станцією, а саме: яким був факел із двигуна? Космонавти замислися, розуміючи, що їхня відповідь дасть основну версію події. Обмін думками між членами екіпажу станції закінчено, і звучить точно вивірена відповідь: «Факел виходив убік».

Ці три слова пояснили Рукавишникову всю картину аварії. В умовній кормі космічного корабля розташовано поруч основний і резервний двигуни. Простір навколо сопла основного двигуна обплутано густою мережею магістралей подачі компонентів палива, стиснутих газів і кабелями управління. Вихід факела з розпечених газів убік означав одне — за ці чотири секунди міг бути знищений резервний двигун. А Земля вже давала рекомендації: спроби зближення зі станцією припинити, корабель перевести в режим пасивного польоту (що й так відбулося після аварійного вимикання двигуна). Центр додає до своїх повідомлень коротку фразу: «Чекайте подальших указівок».

Екіпаж «Союзу-33» приводить системи корабля у вихідний стан. А вказівки надійшли в зоні зв’язку наступного витка: «Відпочивати протягом 15 годин. Вийти на зв’язок завтра, 12 квітня, о 13.00. Зафіксовано аварію основної рушійної установки. У разі виникнення термінового спуску з орбіти використовувати резервну рушійну установку. Бажаємо вам успішного польоту. До побачення. Кінець зв’язку».

Тепер екіпажу залишалося вкласти устаткування для спуску на Землю. Болгарська делегація прибула на космодром Байконур із великою кількістю подарунків і сувенірів, частину з яких узяли на космічний корабель. Вони так і залишаться в побутовому відсіку корабля й не повернуться на Землю. До передспускового сеансу залишається близько восьми годин, екіпаж розвертає спальні мішки. Але сну немає, крають думки, варіантам імовірних дій немає кінця. Рукавишников усе-таки засинає години на дві, розуміючи, що на організацію спуску знадобляться сили.

Головна оперативна група працює без відпочинку. Треба встигнути до передспускового сеансу розглянути всі варіанти посадки, дати офіційний висновок і розробити рекомендації для екіпажу. Вирішили в разі потреби використовувати двигуни причалювання й орієнтації малої потужності, які могли дати сумарний імпульс гальмування для організації посадки. При цьому розкид району посадки збільшувався, але з цим можна було змиритися. Передбачили й варіант, відповідно до якого станція зробить маневр і ввійде в зону причалювання, а транспортний корабель проведе стикування.

Група встановила, що сталося прогоряння бічної стінки камери згоряння основного зближувально-коригувального двигуна, можливо, пошкоджено кабелі управління. Рекомендація була такою: виконати спуск з орбіти на резервному двигуні.

Зона зв’язку була на 38-му витку. Керівник польотів О.Єлисєєв вітається з космонавтами і пропонує їм виконати штатний варіант спуску з використанням резервного двигуна. Екіпаж одягає скафандри; час пришвидшується. Закрито перехідний люк із спускного апарата в орбітальний відсік, перевіряється герметичність корабля. Поки що все нормально. Тричі мають рацію психологи, котрі стверджують, що страх долається тільки в роботі. Екіпаж діє чітко та злагоджено, видаючи системам корабля серії спускових команд.

А біда вже чигала на космонавтів. Сталося накладення двох команд одна на одну, в результаті чого народилася третя команда, яка не мала нічого спільного зі спусковою. Порадитися ні з ким, корабель вийшов із зони зв’язку. До включення резервного двигуна залишаються лічені хвилини. Командир приймає рішення заново виконати набір програми спуску. Іванов контролює дії Рукавишникова. Тепер помилка неприпустима.

Режим спуска набрано, і саме цієї миті корабель виходить із тіні, — дуже доречно, оскільки командир повинен візуально переконатися, що корабель зорієнтовано для гальмування так, що рушійну резервну установку спрямовано проти його руху. А часу для проведення орієнтації практично немає. Рукавишников навіть здригнувся, коли переконався, що орієнтацію вже проведено, — але ким?..

«Чиста» й «нечиста» космічні сили

Іванов здивований, що орієнтацію проведено, і запитує в Рукавишникова, коли той встиг це зробити. Але в командира вся увага зосереджена на чеканні вмикання двигуна від автоматики корабля. Є запуск рушійної установки! Вухо відразу відзначило, що двигун працює не на повну потужність. Так воно і є. Починає порушуватися стабілізація корабля за креном. Помилка за креном зростає, ось вона вже підійшла до критичної позначки в 5 градусів. Якщо величина похибки досягне 7 градусів, то станеться найнеприємніше в цій ситуації — автоматика вимкне двигун. Микола — блискучий фахівець, розробник з ОКБ-1 С.Корольова, що знає корабель до тонкощів, — молить систему стабілізації та рушійної установки не зрадити, не залишити їх з Івановим віч-на-віч із космосом назавжди. І крен зменшується — 5, 4, 3 градуси — стабілізація відновлюється.

Колеги радянських космонавтів, американські астронавти буквально боялися системи стабілізації, що давала збої в найнесподіваніші моменти польоту. Приміром, коли злітний ступінь «Аполлона-10» при імітації зльоту з поверхні Місяця почав обертатися навколо подовжньої осі, в американському Центрі управління польотами всі буквально заціпеніли. Але видатний американський астронавт Томас Стаффорд якимось чином зумів її приборкати. Наукових пояснень діям Стаффорда досі немає.

Радянські космонавти вважають, що в проведення орієнтації корабля «Союз-33» втрутилася «чиста космічна сила». Існує також поняття «нечистої космічної сили».

При управлінні космічними комплексами чи орбітальними станціями балістики визначають центр мас станції чи комплексу в останній момент, коли вже пройшли всі випробування в заводських умовах. Головні конструктори систем проводять авторський нагляд, скріплюючи його своїми підписами. Після чого й визначають центр мас, навколо якого зав’язано всі процеси управління космічним комплексом на орбіті.

Проте в польоті відбуваються численні вмикання систем корабля, постійно працюють двигуни орієнтації, причалювання, змінюється об’єм робочого тіла стиснутих газів, випрацьовуються компоненти палива. Усе це зміщує центр мас, який під час перебування на орбіті визначити неможливо. Ось балістики й увели для своїх розрахунків це поняття — «нечиста космічна сила». Воно прижилося та стало повсякденним у розмовах фахівців. При керуванні кораблями «нечисту силу» доводиться враховувати.

У польоті «Союзу-33» перемога була на боці «чистої космічної сили», яка проявила себе не раз.

Повернімося до роботи резервного гальмівного двигуна. За розрахунками він мав виключитися на 188 секунд. Але він продовжує працювати. Командир миттєво оцінює ситуацію: якщо вимкнути його примусово, вручну, то цілком можна залишитися на орбіті. Можна виключити його, перевівши корабель у режим крутого балістичного спуску, але тоді можуть виникнути великі перевантаження. Проте це краще, ніж залишитися на орбіті, й командир приймає рішення діяти за другим варіантом.

Рукавишников інтуїтивно дає двигуну пропрацювати ще 25 секунд, сумарний час його роботи досяг 213 секунд! І ось двигун виключено; настала космічна тиша. Треба доповісти на Землю. Іванов включає засоби зв’язку, командир доповідає про виконані операції. Що може сказати Центр управління польотами у відповідь? Нічого, крім чергової фрази, що екіпаж чекають на Землі.

Час зупинився. Минуло 20 хвилин після вимикання двигуна, у кабіні панує невагомість. Іванов не спускає очей з нитки, якою до панелі прикріплено сувенір — габровського чоловічка. Нитка плаває разом із космічним габровцем — отже, невагомість своїх позицій не здала. Рукавишников дивиться на плаваючі навколо порошини: чи не почнуть вони осідати? Ще довгі п’ять хвилин.

І раптом порошини почали осідати, нитка натягнулася — це корабель ввірвався в щільні шари атмосфери. Думки космонавтів миттєво змінилися: чи витримають перевантаження при вході в атмосферу і корабель, і вони самі? І все-таки, зростаючим перевантаженням екіпаж нестямно радий: це перший сигнал благополучного повернення додому.

Поталанило й цього разу. Тепер залишилося пристойно приземлитися, бажано хоча б не дуже далеко від заданого району приземлення. Командир пошуково-рятувальної групи одержав наказ про перебазування основних сил на 600 км уперед по трасі польоту — таку точку приземлення обчислили балістики після аналізу аварійної ситуації.

Проте багатий досвід і щось таке, що не має матеріалістичного пояснення, змусило командира групи, перебазувавши всі основні сили в нову розрахункову точку, залишити на першому обраному місці приземлення два вертольоти. Уже згодом космонавти висловлювали впевненість у тому, що й тут спрацювала «чиста космічна сила», оскільки ні раніше, ні потім в аналогічних ситуаціях командир групи так не чинив.

Оце й усе. Залишається додати, що космонавтам Ляхову й Рюміну психологічно було набагато важче, ніж Рукавишникову й Іванову: адже екіпаж станції міг тільки переживати за товаришів, не маючи змоги діяти.

І хотілося б сказати багато добрих слів на адресу першокласного льотчика-космонавта Миколи Рукавишникова, котрий недавно пішов із життя. Надійний був товариш і фахівець від Бога. Таким ми його й запам’ятали, випробувачі космодрому Байконур.