Наукове співробітництво замість наукового туризму

Професійні стосунки між науковими установами та вченими України і Російської Федерації склалися історично і представляють великий взаємний інтерес. На жаль, ми їх не використовуємо повною мірою. Про величезне значення наукових контактів говорить простий перелік того, що вдалося зробити за останній період, коли, на мою думку, не було належної уваги до цього питання.

У 2005 р. планується продовження досліджень в рамках 10 спільних проектів в галузі тепловізійних систем, біотехнології, водопідготовки і переробки рідкої суміші, комп’ютерної оптимізації цукрових заводів, регулювання мікроклімату на тваринницьких фермах, розробки конструктивних рішень вітроенергетичних устаткувань нового покоління, екологічного моніторингу в пунктах базування Чорноморського флоту, розробки інформаційно-аналітичних систем підтримки прийняття управлінських рішень у реальній системі освіти, розробки нових технологій облагородження кольорового каменю, розробки природних цеолітів для охорони навколишнього середовища, а також 30 проектів українсько-російської науково-технічної програми «Нанофізика та наноелектроніка», розрахованої на п’ять років. Цю програму з російського боку очолює лауреат Нобелівської премії, академік РАН та академік НАН України Ж.Алфьоров, а з українського боку науковим керівником програми є академік НАН України М.Находкін. Виконання їх має підняти електронну промисловість держави. А це і додаткові робочі місця на традиційному виробництві, і одержання експортоспроможної вітчизняної продукції, що приведе до закріплення України на традиційних ринках СНД, Балтії, Європи та світу.

Найважливішою є і залишається на 2005 рік проблема вчасного фінансування української частини спільних проектів, що негативно відбивається на всіх сферах діяльності держави: соціальній, економічній тощо.

Українська частина Підкомісії з науково-технічного співробітництва пропонує новому складу уряду доручити центральним органам виконавчої влади, відповідальним за науково-технічну політику держав, провести інвентаризацію міжнародних проектів, зосередити кошти лише на перспективних національних дослідженнях, потрібних виробникам. До мінімуму зменшити науковий туризм, який набув великого розмаху за останні п’ять років в науковій сфері до дальнього зарубіжжя, де показати нам вже нічого (нового не робимо, старе — всім відоме), а нові технології (національне надбання та основу економічної безпеки) ніхто не дасть. Відновити стратегію національного науково-технічного розвитку держави. З метою ліквідації дублювання досліджень об’єднати науковий потенціал, розосереджений серед багатьох центральних органів виконавчої влади, в рамках єдиного управління. Переглянути навчальні програми вищої школи з урахуванням ринкових змін, скорегувати пріоритетні напрями науково-технічного співробітництва, у тому числі міжнародного.